Не сумуй і не плач – не біда.

↑

▷ Содержание

⇐ ПредыдущаяСтр 3 из 5Следующая ⇒

Не сумуй, не потрібно страдати,

Моє щастя десь є – вірю я.

Вірю я, як ніхто ще не вірив,

І люблю – як ніхто не любив,

І живу, і плекаю надію,

Все, що маю – я сам заробив.

І нікого я не проклинаю,

І не думай – ні на кого не злюсь.

Я розм’якну, повір, я відтаю –

І не черствим, а добрим зроблюсь.

Твоє серце ще буде радіти,

І душа перестане боліть,

І до тебе прийдуть твої діти,

Схилять голову, склоняться до ніг.

Ти прожила життя благодатне,

Народила двох гарних синів,

На добро і на вдячність лиш здатних,

А на підлість не здатних – ні, ні!

Я тобі оцей гімн присвящаю,

Посилаю подяку й любов.

Я добрішої людини не знаю,

І – спасибі, кажу тобі знов.

Посилаю я низький уклін,

Тисячі й тисячі поцілунків.

А приїду, я просто тоді -

Подарю лиш тобі подарунки.

Лиш тобі – лиш тобі, моя мамо,

За надію, за віру, любов,

Що навчила ти серце співати,

Я - спасибі, кажу тобі знов.

Йому

Обкрадений народ, знівечена країна.

Про європейський її вигляд -

Твердить лише одна

З усмішкой на устах,

Посоловілими очима

Дивиться на цей світ –

Немов мала дитина.

Та зрозуміло і колгоспнику, й студенту,

Побачить таке можна –

З вікна.

Що не кажи – в таких апартаментах,

Коли ще поміняти душу з вовком,

То легко зрівнювати Україну із Нью-Йорком.

А як ще випить «Каберне» та закусить ікоркой –

Куди там, краще – з Пальма де Мальоркой!

Сльози матері

Ой, сину мій, сину – лихая годино.

Ой, сину мій, сину – моя доле гірка.

Чому ж я ридаю на всю Україну,

Чому я живу, а тебе вже нема?!!

Тебе вже нема, і ніколи не буде.

Про тебе лиш пам’ять осталась моя.

Про тебе мені нагадують люди,

І вітер про тебе в полі пісню співа.

Ой, сину-синочку, сизий мій голубочку,

Моє втрачене щастя і надія одна.

Вернись ангелочком, прилети в мій куточок,

Хай на мить хоч засяє оселя моя.

Бо ж усе помарніло, став весь світ чорно-білим,

У моєму саду жоден птах не співа.

А душа вся зітліла, наче міль її з’їла,

І нагадує постать моя - тінь у ночі.

Наче ранений птах, наче білка у клітці,

Наче темрява-тьма, десь в далеких лісах.

За які ж то гріхи – не знайду я отвіту,

Залишилось мені, все вмиватись в сльозах.

Залишилась одна - я в цім світі, синочку,

Залишилась одна – і хоч стій, хоч кричи,

Залишилась одна у своєму куточку,

З своїм болем у серці й жалем на вустах.

Прилети хоч на мить, чи приснися, синочку,

Моє ранене серце - візьми ж, обігрій.

Появись у вікні, сизий мій ангелочку,

Ой як важко без тебе, ой як сумно мені.

Чи йду в поле, чи в сад, чи до церкви молитись,

Неодмінно про тебе я маю згадать.

Сльози, сльози, тільки сльози єдині –

З ними кожну хвилину осталось зустрічать.

Шлях до отчого порогу

«Ти ж знаєш – я не пропаду» -

Знову сказав мені сьогодні.

І так промовив слова ті –

Ніби пішов десь у безодню.

Защемив в серці моїм біль,

І очі налились сльозами.

Ой, діти-діти ж ви мої,

Велике горе мені з вами.

З тих пір, як з дому ви пішли,

В життя від отчого порогу,

Лиш одну втіху маю я –

Все поглядаю на дорогу.

До вас мої летять думки,

Душа моя – завжди із вами.

Добре, що хоч приїздите,

В село ви - до своєї мами.

Розвієте мою журбу,

Хоч подивлюся – порадію.

Так будьте ж добрими людьми –

Велику маю я надію.

Хай Господь Бог благословить –

Вас у нелегкую дорогу.

Та лиш не смійте забувать,

Свій шлях до отчого порогу!

Лише правду одну

Нехай мене вбивають й закатують,

Нехай живим запалять на огні –

Але й в останню мить про Україну буду думать й дбати,

Аби жилось народу краще на Землі.

Не бійсь почути правду мій народе,

Не бійсь до щастя і свободи йти.

Дивись відкритими очима й слухай на всі вуха-

Лише її! Й не залиш місця для солодкої хвальби.

Хоч і гірка вона та все ж тобі є рідна.

Вмій оцінить її й пронести крізь віки.

Аби ніхто тебе не зміг ніколи засліпити –

Щоб вільним в світі ти був назавжди.

Господарем своєї долі – щастя й волі,

Умілим будівельником всього життя.

Аби по справах твоїх могли брати приклад –

Десятки поколінь, й твоє дитя!

Проснись, не спи, народе рідний

Народе, дай піти вперед –

Тебе благають супостати,

І діткам їхнім щоб ти дав,

І бізнес трохи ще погратись.

Не заважай ти керувать

Країною ти їм ніколи.

Іди за злагоду борись,

Подовше й краще працюй в полі.

Чи на заводі забезплатно,

І не проси платню роками.

Тож називатимуть тебе за все це,

Колись, так просто – батраками.

Народ, народе ти мій рідний,

Чому стаєш так жалюгідний?!

Чому на паньщину ідеш

І діточок своїх ведеш?

Чому країну дав продати,

Не можеш “Годі!” вже сказати?

Ой, заведуть тебе вперед

Ці жуліки і партократи.

Отих п’ять років що були –

То вони лиш на тобі вчились,

І хочуть знову щоб на п’ять,

Ще й далі так щоб залишилось.

Ось тоді ти вже заживеш,

Не знаю я що і казати,

Але лиш через отих п’ять –

Не буде більше з тебе брати

Ані штанини, ні свитини,

І ні простої одежини,

Якщо дасиш ти їм ще п’ять,

Ти літ собою керувать.

Чого, подумай, їм ще треба?

Заводи й фабрики скупили

Всього за тих два мільйони,

Що з голоду злягли в могили.

Тепер ще й землю їм помилуй,

І так, щоб було забезплатно –

Допоможи закон прийняти:

Щоб далі за тими двома

Ти чергу свою зміг зайняти.

І злагоди ще літ на п’ять,

А через п’ять накинуть п’яти –

Всі бузувіри й супостати

Тебе залишать помирать,

А самі всі бігом у Штати.

Тож зможеш лиш в краю своїм

Буть паном на чужому полі,

Тим наймитом живим, німим,

Безправним, тихим і покірним,

Господарю в усьому вірним.

За бездіяльність ти свою,

Заплатиш ще сповна ти ціну:

Отож не спи, а думай головою,

Бо ще зазнаєш ти біди!

Піклуймося, браття, про неньку єдину

Горить вічний вогонь, крізь біду і роки не згасає.

Я вогонь цей узяв ще малим – з материнських долонь.

Душу гріє мені він, й добро творить допомагає –

То до моєї Вкраїни у серці співає любов:

ПРИСПІВ:

Україно моя – дорога ти моя Батьківщино!

Україно моя – рідна земле й навіки свята!

Україна моя! Я прошу – зрозумій свого сина:

Знай без тебе в цім світі для мене не має життя!

Україно моя, Україно моя – Україно!

Не можу приховать в серці своїм я ці почуття.

Я хочу, щоб усі зрозуміли, що ти – в цілім світі єдина:

Україно - Надія і Віра, Любове моя!

Брати й сестри мої, нас поєднує з вами країна,

І другої такої, як наша – не було й нема.

Наша гордість, краса, наше щастя і сила,

Наша воля і слава – основа нового життя!

ПРИСПІВ.

То ж піклуймося, браття, усі ми про неньку єдину.

І ще змалку привчаймо до цього своїх ми дітей.

Щоб палкою любов’ю серця їхні завжди сіяли,

Й українців всі знали - лише як хороших людей.

Люблю тебе, народе український

Люблю тебе, народе український,

Трудолюбивий, мовчазний, не злий.

Важко мені, що ходиш ти сумний.

Що твої руки дуже роботящі, таких

У цілім світі не знайдеш, і за що –

Переживаєш долю ти гірку.

І хто ж послав на тебе цю біду?

Чому не можеш сам себе ти захистити,

Скажи – може не знаєш, що робити?

Якщо не знаєш, то чому ж мовчиш,

Чому ж ти терпиш й досі супостатів,

Яких плекав, кормив ти і навчав,

Яким країну всю свою віддав?

Я знаю, мій народе, ти сором’язливий,

Але ж ніколи ти не був ще боязливий,

Чому ж ти мовчки на ці вибори ідеш,

Не вірю я щоби ти втратив честь,

Не вірю я що можеш ти продати душу –

Тебе приспали лицеміри грішні,

Ввели в оману, збезчестили й ошукали,

Немов дівчину, що одна у мами,

Котру не має кому захистити,

Тож змушена була терпіть лихо бандитів.

Твої гвалтівники – то ж свої домороростки,

То ж підлі зрадники, безсовісні прохвости.

Хіба не бач – тобі втирають очі,

Лапшу на вуха вішають, брехню.

То ж доки будеш ти терпіть цюю дурню.

Пора вже об’явить бандитам всім війну,

Пора відтяти голови всім твоїм супостатам,

І руки обрубать народним марнотратам,

Тим, що роками зібране усе твоє добро

Присвоїли собі - людям усім на зло.

На західні рахунки повкладали:

Твоє минуле, нинішнє й майбутнє.

Чи може ти іще не зрозумів всю суть їх,

Чи може зрадників ти розівчись стріляти:

Прокиньсь, народе – годі тобі спати!

Чому латвієць, лях і чех, словак,

Дозволить може собі жити так,

А ти - і далі цю комуністичну муть,

Плекаєш. Чи не знаєш святії слова:

Щоб до третього покоління -

Не допускав ти їх вправлять країной.

Отож проснись, подумай ти своїм чолом,

І вдар по ним хазяйським кулаком.

Усіх оцих вовків, що у овечі шкури,

Перевдяглись, і далі тебе дурять -

То косять під сірка, то під рябка.

Не вір ти їм – то є біда твоя.

То ж поступи хоч раз в житті ти принципово,

Твердо скажи своє вагоме слово.

Пора закон тобі один прийнять,

Щоб за народну зраду – їх стрілять.

То ж в виборі своїм не поступись!

І не продайся за одну зарплату,

Чи пенсію – у десять доларів одну,

Ні – не продай країну ти свою.

Подумай добре – в тебе обмаль часу,

Познавательные статьи:



Где возникла философия и почему?

Относительная высота сжатой зоны бетона

Сущность проекции Гаусса-Крюгера и использование ее в геодезии

Тарифы на перевозку пассажиров