Об’єкти, суб’єкти національної економіки

↑

▷ Содержание

⇐ ПредыдущаяСтр 12 из 24Следующая ⇒

Під національною економікою, як вже зазначалось, прийнято вважати народне господарство країни. Це сукупність всіх галузей і регіонів, з'єднаних у єдиний організм багатобічними економічними зв'язками. Національна економіка є історично сформованою системою суспільного відтворення країни, взаємозалежною системою галузей і видів виробництв, що охоплює існуючі в народному господарстві форми суспільної праці. Національна економіка складається з низки великих сфер:

- матеріальне й нематеріальне виробництво,

- невиробнича сфера.

Найважливішою складовою частиною національної економіки є матеріальне виробництво, у якому створюються необхідні для життя й розвитку суспільства засоби виробництва й предмети споживання. У матеріальне виробництво входять такі галузі, як промисловість, сільське господарство, будівництво, транспорт, торгівля, зв'язок. Найбільшою галуззю матеріального виробництва є промисловість, що складається із двох груп галузей - добувної та обробної. В економічній теорії серед підприємств матеріальної сфери виділяють підприємство з виробництва засобів виробництва та виробництва предметів споживання.

Нематеріальне виробництво відрізняється від матеріального своїм продуктом, що має нематеріальну форму: наукові знання й інформація; твори мистецтва (кінофільми, книги, театральні постановки); послуги, надавані населенню. Нематеріальне виробництво включає науку й наукове обслуговування, мистецтво й культуру, утворення, охорону здоров'я й ін.

Невиробнича сфера необхідна суспільству, тому що в неї входять утримування армії, судові і юридичні органи, релігійні установи, інші громадські організації.

Головною метою всієї економічної політики є створення ефективної й конкурентоспроможної економіки. При цьому механізми й методи досягнення цієї мети містять у собі набір інструментів, що дозволяє створити сприятливе середовище для господарської діяльності всіх суб'єктів економіки незалежно від форм власності.

Суб’єктами національної економіки виступають: домашні господарства; підприємства; держава; закордон. Вони проявляють свою господарську діяльність на макро- ринках: товарному; ресурсному; фінансовому.

Домашні господарства охоплюють всіх постачальників ресурсів для підприємств і держави, а з іншого боку – всіх споживачів товарів і послуг. Домашні господарства проявляють такі види економічної активності:

– створюють пропозицію факторів виробництва на ринку ресурсів;

– сплачують особисті податки до державного бюджету;

– споживають частку одержаного доходу на товарному ринку і формують споживчий попит;

– заощаджують частку одержаного доходу на фінансовому ринку, чим створюють потенційні можливості для кредитування підприємств і подальшого перетворення кредитів у інвестиції.

Підприємства – це ділові господарські одиниці, фірми, торгівля, транспорт, всі організаційні форми капіталу, що виробляють товари і послуги. Видами економічної активності підприємств є:

– формування попиту на фактори виробництва на ринку ресурсів;

– формування сукупної пропозиції товарів і послуг на товарному ринку;

– сплата податків до державного бюджету;

– формування попиту на кредити на фінансовому ринку;

– формування інвестиційного попиту на товарному ринку.

Держава охоплює всі бюджетні організації та установи. Держава займається виробництвом громадських благ, які надаються споживачам безкоштовно або на пільговій основі. Види економічної активності держави:

– надання громадських благ;

– закупівля товарів і послуг на товарному ринку (формування державного замовлення);

– формування попиту на фактори виробництва на ринку ресурсів;

– стягнення податків;

– надання трансфертів, дотацій, субсидій, субвенцій;

– інвестування за рахунок державного бюджету;

– вплив на пропозицію грошей на фінансовому ринку.

Закордон охоплює економічні суб’єкти, які розташовані за межами даної країни і мають з нею господарські зв’язки. Види економічної активності закордону такі:

– формування експорту-імпорту товарів і послуг на товарному ринку;

– формування експорту-імпорту капіталу на фінансовому ринку;

– здійснення валютних операцій.

Загальним і кінцевим результатами функціонування національної економіки є збільшення національного багатства, обсягів прибуткових і потрібних суспільству товарів і послуг, найбільш ефективне використання обмежених людських і матеріальних ресурсів.

Ефективність функціонування національної економіки – задоволення поточних потреб суспільства, нагромадження національного ба­гатства і стан довкілля – вирішальною мірою залежить від типу економічної системи. Національна економіка формує економічну систему.

Економічна система, як вже зазначалось, - це спосіб організації національної економіки. Основними елементами економічної системи є:

1) спосіб розв'язання основних проблем організації економіки;

2) власність на виробничі ресурси та виготовлені життєві блага.

Господарське життя будь-якого суспільства передбачає узгодження і розв'язання безлічі проблем. Серед них є три, які називають основними, або фундаментальними, проблемами організації економіки: Що виробляти? Як виробляти? Для кого виробляти? У різних економічних системах використовують різні способи розв'язання цих трьох проблем організації економіки. Економічні системи розрізняються не лише за цими способами, а й за тим, хто володіє економічними ресурсами. Хто є власником землі та заводів, вугільних шахт і лісів? Хто володіє будинками й готелями, продуктивною худобою та автомобільними шляхами?

Об’єктом національного господарювання є економіка держави в цілому, а також соціально-економічні процеси, що відбуваються в ній. Розрізняють об’єкти національної економіки, які підлягають регулюванню, у «вузькому» та «широкому» розумінні цього слова. У широкому значенні об’єктом національної економіки є економіка держави у цілому. У вузькому значенні об’єктом державного регулювання економіки є ті умови, процеси, відносини, елементи та сектори економіки, функціонування яких ринковий механізм не здатен забезпечити або забезпечує незадовільно.

Об'єкт державного впливу на економіку – це ті умови, процеси і відносини, що відбуваються у сфері суспільного відтворення, функціонування яких ринковий механізм забезпечує незадовільно або не забезпечує взагалі.

За рівнем вирішуваних задач можна виділити наступні об'єкти державного впливу:

- загальногосподарські процеси, такі як економічний цикл, грошове звернення, зайнятість, інвестиції, НДДКР, ціни;

- крупні сектори економіки (промисловість, будівництво, сільське господарство, інфраструктура, фінансова сфера);

- галузі і корпорації як приватні елементи народного господарства;

- комплексний розвиток регіонів країни.

Можна також вести мову про об'єкти зовнішньоекономічного регулювання, такі як: умови міжнародної торгівлі, рух капіталу і робочої сили, валютні відносини, участь в міжнародних економічних організаціях.

Об'єктом державного регулювання є і соціальні відносини, в першу чергу відносини між працедавцями і особами, що працюють за наймом, положення дрібного і середнього підприємництва, а також сфера соціального забезпечення.

Головний об'єкт державного впливу:

- в довгостроковому аспекті – зростання національного багатства і національного майна,

- в середньостроковому аспекті – економічний цикл,

- в короткостроковому аспекті – господарська кон'юнктура.

Основними об'єктами національної економіки є:

- економічний цикл;

- секторальна, галузева й регіональна структура господарства;

- умови нагромадження капіталу;

- зайнятість;

- грошовий обіг;

- платіжний баланс;

- ціни;

- НДДКР;

- умови конкуренції;

- соціальні відносини й соціальне забезпечення;

- підготовка й перепідготовка кадрів;

- навколишнє середовище;

- зовнішньоекономічні зв'язки.

Суб'єкти національної економіки – носії, виразники й виконавці господарських інтересів.

Носії господарських інтересів – це соціальні групи, що відрізняються один від одного за рядом ознак: за доходами, видами діяльності при аналогічних доходах, професіям, галузевим і регіональних інтересам. Це наймані робітники й хазяї підприємств, фермери, і земельні власники, дрібні й великі підприємці, керуючі й акціонери, державні службовці і т.п. У кожної із цих груп є свої інтереси, обумовлені їхнім соціально-економічним положенням, а також приналежністю до того або іншого регіону, виду діяльності.

Носії економічних інтересів в розвинених країнах об'єднані у численні союзи, асоціації (профспілки, союзи підприємців, фермерів, торговців, студентів і т.п.). Такі об'єднання називаються виразниками господарських інтересів.

Виконавці господарських інтересів – органи влади, побудовані за ієрархічним принципом, а також Національний банк.

Колективні об'єднання - союзи й об'єднання підприємців, торговців, селян і робітників не просто відображають суму інтересів своїх членів - вони виконують складні завдання. По-перше, вони створюють загальну думку про ряд суспільно значимих проблем. При цьому, індивідуальні господарські інтереси в межах об'єднання при всій їхній загальній спрямованості можуть розрізняються між собою, якісь інтереси можуть бути не усвідомлені багатьма членами об'єднання. Керівництво об'єднання повинне їх виявити, узагальнити й сформулювати. Було б оманою припускати, що члени об'єднань дійсно демократично й рівноправно визначають мету діяльності їхніх союзів і кошти їхнього досягнення. Для деяких членство в союзі носить престижний або формальний характер, вони можуть бути не інформовані, не зацікавлені в загальній політиці союзка, їм ніколи (занадто багато турбот у своїй фірмі), але покладається мати якусь позицію. При цьому, участь в об'єднанні автоматично робить позицію союзу індивідуальною позицією для їхніх членів (принаймні для сторонніх індивідуумів). У господарських об'єднаннях є активні групи, зацікавлених фізичних і юридичних осіб, а також професійних функціонерів (наприклад, вищі підприємців, що служать об'єднань, і профспілок), більше широкі верстви, у міру зацікавлених політикою свого союзу, і маса пасивних членів, що приймають і розділяють позицію керівництва. Основним завданням двох останніх груп об'єднання є переконання основної маси членів у тім, що офіційна позиція керівництва союзу - це дійсно їх корінні колективні інтереси, що за них треба боротися зімкнутими рядами й відстоювати інтереси союзу на суспільному рівні. При виконанні цієї функції керівні кадри об'єднань здобувають відносну самостійність. У них виникає можливість маніпулювання індивідуальними й особистими інтересами над загальними, і в певних межах нав'язати власну думку основній масі членів.

По-друге, союзи перетворюють узагальнені інтереси в програму дій, інакше про досягнення цілей об'єднання не може бути й мови. Стратегія й тактика здійснення групових інтересів може провадитися в наступних напрямках:

1. Проти об'єднань соціально-економічних антагоністів на регіональному, галузевому й загальнодержавному рівні.

2. З метою проведення погодженої торговельної або виробничої стратегії (національні галузеві асоціації підприємців-експортерів, банкірів, судновласників і ін. виступають як організаторів і координаторів просування своїх товарів, послуг і капіталів на світових ринках, тобто в якості негласних загальнонаціональних картелів).

3. Для просування власних вимог на законодавчому й державному рівні, для надання різних пільг, кредитів, субсидій і т.п.

4. Для закріплення соціально-політичного іміджу.

Пропозиції, рекомендації, вимоги, консультації й інші різні інструменти впливу виразників групових інтересів на органи державного регулювання - це істотна лінія сучасного впливу носіїв господарських інтересів на державну економічну політику.

Зупинимося на основних методах суспільного впливу на формування державної економічної політики. Одним з головних методів впливу організованих економічних інтересів на прийняття рішень і їхнє виконання державними органами влади є особиста унія - особиста участь представників громадських організацій у законодавчих і виконавчих органах держави, а також лобізм. Лобі спочатку позначало назву фойє парламенту в англомовних країнах. Лобістом називалася людина, котра намагалася впливати на депутатів парламенту під час перерв у засіданнях у свою користь. У цей час «лобізмом» прийнято називати вплив на представників будь-яких видів влади в індивідуальних або групових інтересах. Більше менш важливим, чим лобізм, методом впливу групових інтересів на формування господарської політики різного масштабу є особисте заміщення представниками таких груп посад у державних органах.

В економічному житті істотну роль грають не тільки господарські союзи, але й політичні партії. Партії тісно пов'язані з економічними угрупованнями. В усьому світі соціал-демократичні партії тісно пов'язані із профспілками, а союзи підприємців підтримують консервативні, християнсько-демократичні, ліберальні партії. Виборці симпатизують партіям, програми яких відповідають їх насамперед поточним економічним інтересам, і партії змушені враховувати це, щоб домогтися успіху або як мінімум залишитися на політичній арені.

Перераховані форми впливу на державну політику мають певні позитивні сторони:

1. Вони постійно виконують посередницьку функцію між державою й громадянами.

2. Суспільні союзи збільшують число, що беруть участь в управлінні економікою й політикою й тим самим обмежують небезпеку переродження господарської системи в централізовано керовану.

3. Об'єднання протидіють тенденції кулуарно вирішувати найважливіші для долі країни питання.

4. Громадські організації виконують роль своєрідного фільтра, що виділяє з маси різноманітних і суперечливих інтересів найважливіші групові інтереси.

Однак сформована система делегування групових має певні недоліки:

1.  Не все суспільство може бути організоване в групи. Є категорії населення, найбільш нужденні в соціальному захисті, але не здатні організовано відстояти себе перед органами державної влади, - це старі, сироти, інваліди, тимчасові сільськогосподарські робітники, що приїхали на заробітки іноземці, непрацюючі жінки.

2.  Чинність впливу союзів на прийняття рішень зовсім різна й ні в якій мірі не співвідноситься із чисельністю членів союзів, тобто ефективність їхнього впливу не залежить від пропорційності представництва.

3.  Часом керівництво союзів ставить свої особисті інтереси вище групових.

4.  В умовах тривалої рівноваги соціально-економічної системи сформована структура взаємодії економічних інтересів може не встояти під впливом сильних зовнішніх впливів, що може привести до повної переоцінки ролі старих структур і їхньому руйнуванню (як це й відбулося в колишніх країнах соціалізму).

Познавательные статьи:



Техника прыжка в длину с разбега

Организация работы процедурного кабинета

Области применения синхронных машин

Оптимизация по Винеру и Калману