Соціальна політика в Україні

↑

▷ Содержание

Стр 1 из 6Следующая ⇒

Соціальна політика в Україні

(доц. Овчарова Л.М.)

Поняття соціальної політики, її цілі і завдання.

Соціальна політика — це цілеспрямована діяльність суб'єктів з метою забезпечення соціального захисту і створення умов для формування безпечного соціального середовища людини. У такому аспекті соціальна політика передбачає комплекс заходів, спрямованих на створення системи соціальних амортизаторів суспільних, зокрема ринкових, ризиків і формування соціальних стандартів. Іншими словами, соціальна політика у вузькому розумінні — це діяльність суб'єктів соціально-політичного життя, спрямована на формування соціальної безпеки людини й суспільства.

Мета соціальної політики полягає у створенні умов для формування, розвитку та оптимального функціонування соціальних відносин, всебічного розкриття, самореалізації творчого соціального потенціалу людини, особистості, її сутнісних сил, а також для задоволення людиною соціальних потреб та інтересів, освоєння соціальних цінностей, підтримання в суспільстві соціальної злагоди, стабільності та соціальної цілісності, самовідтворюваного, самодостатнього рівня соціодинаміки, соціального прогресу.

Соціальна політика за умов трансформації суспільних відносин, формування соціальної держави й громадянського суспільства має на меті звузити, а в перспективі звести нанівець роль у соціальному житті чинників, що втрачають соціальне значення або гальмують процес суспільної соціодинаміки, і створити умови для посилення ролі чинників, детермінант, що сприяють соціальному поступу, посилюють соціальну безпеку людини. Нині мета соціальної політики полягає в розв'язанні суперечностей суспільного, соціального розвитку, що гальмують процес формування соціально орієнтованої економіки, становлення середнього класу, соціальної мобільності, утвердження дійових механізмів соціального життєзабезпечення людини як основного суб'єкта соціального розвитку.

У цьому зв'язку завдання соціальної політики — забезпечити чітке функціонування системи соціально-політичних інститутів, які є суб'єктами соціальної політики, здійснення координації, узгоджувальної діяльності елементів системи, усвідомленої спрямованості їх зусиль, формування оптимального співвідношення й підтримання необхідних пропорцій між цими елементами, приведення до стрункої системи різноманітних дій усіх її учасників, спрямування різних форм, методів і засобів соціальної політики на досягнення очікуваних результатів, насамперед на досягнення адекватності цілеспрямованої діяльності суб'єктів соціальної політики, пов'язаної з освоєнням і творенням соціального буття, розвитком соціальної сфери, вимогами об'єктивних закономірностей суспільного прогресу, сучасною логікою розвитку цивілізації.

Що ж до конкретних завдань соціальної політики, то основними з них в українському суспільстві на етапі його трансформації є:

- створення умов для реалізації соціального потенціалу людини;

- сприяння розвитку соціальних та соціально-ринкових відносин;

- перетворення соціальних чинників на одну з домінант економічного зростання;

- розвиток соціально-трудових відносин;

- реформування системи соціального захисту, соціального страхування і пенсійного забезпечення;

- посилення адресності підтримки соціально незахищених верств населення;

- реформування ринку праці та зайнятості населення;

- забезпечення випереджаючого зростання вартості робочої сили;

- реформування системи охорони здоров'я;

- здійснення активної демографічної політики.

Поняття, суспільна необхідність соціального страхування. Об’єкт і

Суб’єкти страхування.

Страхування це діяльність, яка полягає у створенні грошових фондів з внесків фізичних і юридичних осіб та подальше використання цих фондів для відшкодування цим фізичним або юридичним особам шкоди в разі настання різних заздалегідь обумовлених подій в їх житті і діяльності.

 Предметом соціального страхування є соціально-економічні відносини, сутнісні зв'язки і інтереси соціальних суб'єктів (працівників і роботодавців), громадських організацій і держави з приводу захисту працівників, самозайнятого населення від факторів, що знижують якість життя і їх соціальний статус.

 Суб'єктами страхових відносин є страховики будь-якої організаційно-правової форми, які отримали ліцензію на проведення страхової діяльності на території України і страхувальники - фізичні або юридичні особи, які уклали зі страховиком договір страхування.

 Об'єктом страхового захисту різних видів соціального страхування є ризик втрати заробітної плати у трудозанятого населення і ризик нести додаткові витрати, пов'язані з лікуванням.

 З точки зору ймовірності настання несприятливих умов можна сказати, що економічна сутність соціального страхування полягає в тому, що збиток одного страхувальника розподіляється і покривається за рахунок коштів всіх страхувальників.

 З економічної точки зору страхування виконує такі функції:

 розподільний - пов'язана з формуванням страхового фонду за рахунок фіксованих платежів, при цьому в разі настання несприятливих подій збиток солідарно понесуть всі учасники страхування;

 -рісковую - відшкодування ризику і можливої ​​шкоди;

 -предупредітельную - пов'язана з функціонуванням страхового фонду, який призначений для полегшення понесеного збитку і створюється до настання можливих несприятливих подій на випадок їх виникнення;

 Ощадну - пов'язана зі збереженням грошових коштів з метою формування страхового фонду;

 Контрольну - пов'язана з контролем над формуванням і цільовим використанням коштів страхового фонду.

 Імовірність настання матеріальної незабезпеченості в результаті втрати заробітку або трудового доходу з об'єктивних, соціально значимих причин, необхідність додаткових витрат на лікування та соціальні послуги називається соціальним ризиком.

 Соціальними визнаються ризики, що виникають з причин суспільного характеру і захиститися то яких індивідуально з високим ступенем надійності в більшості випадків неможливо.

 В умовах ринкових відносин сфера державного соціального забезпечення і його можливості неминуче скорочуються. Зростання ступеня ризику в економічній і соціальній сферах можна розглядати як закономірний процес, як «зворотний бік» економічної свободи.

 У цих умовах зусилля держави переносяться на вразливі верстви населення - інвалідів, дітей, людей похилого віку. Питання соціального захисту трудозанятого населення стає обов'язком їх самих і роботодавців.

 Світовий досвід показує, що захист від конкретних видів соціального ризику найбільш ефективно може бути організована в рамках окремих напрямків соціального страхування:

 -пенсіонное страхування (по старості, інвалідності, втрати годувальника);

 -медичне страхування (оплата медичної допомоги), включаючи оплату тимчасової непрацездатності;

 -страхування від нещасних випадків на виробництві (виробничий травматизм, професійні захворювання, пенсії утриманцям загиблих на виробництві);

 -страхування у зв'язку з безробіттям (допомоги по безробіттю, перенавчання та працевлаштування).

Типи пенсійних систем.

При всьому різноманітті існуючих у світі пенсійних систем їх можна звести до двох великих груп: з фіксованими виплатами і з фіксованими відрахуваннями.

 У першому випадку кожному учаснику пенсійної системи після досягнення пенсійного віку нараховується пенсія певного розміру, що залежить від заробітної плати в останні роки трудової діяльності і сукупного стажу роботи. Виплата пенсії здійснюється у вигляді довічного ануїтету з повною або частковою індексацією відповідно до національного законодавства.

 У другому випадку розмір майбутніх виплат залежить від суми сукупних відрахувань і доходів від інвестування, які можуть бути як позитивними, так і негативними (що збільшує або зменшує розмір виплат). Причому відсутні які б то не було гарантії отримання певного розміру пенсійних виплат: все залежить від обсягу накопичених коштів. При виході на пенсію можлива і одноразова виплата всієї суми без конверсії її в ануїтет.

 Згідно законодавства в Україні передбачається трирівнева система пенсійного забезпечення.

 Перший рівень -солідарная система пенсійних виплат (пенсії з поточних надходжень), яка є обов'язковою і передбачає встановлення розмірів пенсій залежно від трудового стажу і розміру заробітної плати, з якої сплачено внески, облік останніх здійснюється персоніфіковано в Пенсійному фонді України.

 Другий рівень-система накопичувального пенсійного забезпечення в рамках загальнообов'язкового пенсійного страхування. Впровадження цієї системи передбачає акумулювання тієї частини внесків, які знаходяться на персональних рахунках громадян, є персоніфікованими, що враховуються на індивідуальних накопичувальних пенсійних рахунках, накопичення їх в єдиному Накопичувальному фонді, подальше інвестування цих коштів з метою отримання інвестиційного доходу. Виплати з накопичувального пенсійного фонду разом з пенсією, яка буде виплачуватися із солідарної пенсійної системи з поточних надходжень (пенсія 1уровня), в загальній сумі забезпечать розмір пенсії на рівні більше ніж 50% заробітної плати працівника, яку він отримував до виходу на пенсію. Кошти в розмірах, які обліковуються на індивідуальному накопичувальному пенсійному рахунку, будуть належати застрахованій особі і передаватися спадкоємцям у встановленому законом порядку.

 Активи Накопичувального пенсійного фонду будуть використовуватися для внутрішніх інвестицій в національну економіку, що, в свою чергу, буде сприяти збільшенню надходження коштів до Пенсійного фонду та виплати пенсій з поточних надходжень.

 Перший і другий рівні системи пенсійного забезпечення складають систему загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування передбачається розподіляти між Пенсійним і Накопичувальний фондами. За рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі можуть призначатися пенсії за віком, по інвалідності, у разі втрати годувальника, а також надаватися соціальні послуги. За рахунок накопичувального фонду можуть здійснюватися: довічна пенсія з установленим періодом, довічна обумовлена ​​пенсія, довічна пенсія подружжя, одноразова виплата.

 Третій рівень-система недержавного пенсійного забезпечення, яка базується на засадах добровільної участі громадян, роботодавців та їх об'єднань у формуванні пенсійних накопичень з метою отримання громадянами пенсійних виплат на умовах і в порядку, передбаченому законодавством про недержавне пенсійне забезпечення. Недержавне пенсійне страхування з 1 січня 2004 року регулюється Законом України «Про недержавне пенсійне забезпечення».

 Перший і другий рівні щодо зрозумілі населенню і приймаються населенням. Третій же рівень є абсолютно новим напрямком соціальної і фінансової захисту населення. Основою цієї системи стануть недержавні пенсійні фонди, в тому числі створені за кооперативним і професійними ознаками. Недержавне пенсійне страхування регулюється Законом України «Про недержавне пенсійне забезпечення».

Моделі соціальної політики.

Корпоративна модель. Основна ідея полягає в тому, що відповідальність за долю свого персоналу несе організація, де працює даний громадянин. Корпорація стимулює співробітників до внесення трудового вкладу в діяльність підприємства і пропонує різні страхові гарантії у вигляді часткової оплати медичних, рекреаційних послуг і пенсійного забезпечення.

Соціал-демократична модель також носить назву нордичної або скандинавської. Основним її принципом соціального захисту і забезпечення є універсальність. Відповідно до її політикою, всі громадяни мають право на соціальне забезпечення і страхування, які реалізуються через державний бюджет. Державні податки, які реалізуються через роздрібні послуги, мають непрямий характер, прямим податком обкладаються тільки доходи. Соціал-демократична модель базується на таких принципах: незалежно від продуктивності і вікової категорії, всі громадяни мають однакову цінність; соціальна підтримка і допомога реалізується в добровільному порядку; соціальний захист повинен охоплювати всі сфери життя і бути безперервною; соціальне забезпечення має вирівнювати соціальні умови всіх категорій населення. Дана модель активно використовується в політиці таких держав, як Данія, Швеція, Фінляндія і Норвегія.  

Ліберальна модель соціальної політики розглядає ринок, як основний інструмент для організації взаємодії між людьми. Дана модель передбачає соціальний захист залишкового типу, коли люди можуть існувати в суспільстві і без соціального забезпечення. Держава в даному випадку несе обмежену відповідальність за соціальне забезпечення населення. Через такого характеру фінансування реалізація ліберальної моделі залежить від великого рівня неформальної та добровільної допомоги. Дана модель застосовується в Англії, Великобританії, США та Ірландії.

Соціальна політика в Україні

(доц. Овчарова Л.М.)

Познавательные статьи:



Коммуникативные барьеры и пути их преодоления

Рынок недвижимости. Сущность недвижимости

Решение задач с использованием генеалогического метода

История происхождения и развития детской игры