Система відмінків давньоанглійської

↑

▷ Содержание

⇐ ПредыдущаяСтр 4 из 8Следующая ⇒

Основи на -а-.До них відносяться іменники чоловічого та середнього роду. Іменники середнього роду поділяються на коротко складові та довго складові. Короткоскладові закінчуються на -u- в називному, знахідному відмінках множині, довгоскладові не мають закінчень [1:117]:

Якщо кореневий склад містив голосний œ, то в тих формах, де в закінченнях був голосний заднього ряду, в корні з’являвся голосний [а]. Таким чином, в іменнику dœƺ в однині проходить [œ]: dœƺ-es, dœƺ-e; в множині - [a]: dаƺ-аs, dœƺ-а, dœƺ-um.

Основи на -а- мають варіанти: осново творчий суфікс міг ускладнюватися сонантами i чи w, котрий знаходився перед ним; як наслідок, реконструйований суфікс мав форму -ja- чи -wa-. В основах на -ja- звук [j] викликав умлаут кореневого голосного: готськ. Harjis - д.а. here (вісько); готськ. Andeis - д.а. ende (кінець); готськ. Kuni - д.а. cynn (рід); окрім того, [j] викликав подовження приголосного, якщо склад був коротким; тільки в тих випадках, коли корінь закінчувався на [r], подовження не відбувалося і в закінченні називного відмінка було -e (here). В таких випадках [j] міг зберігатися в парaдигмі (heriƺes, herƺes). Принцип довготи та короткості складу зберігається.

Основи на -ja-

Основи на -wa зберігають -w у всіх непрямих відмінках, як це видно на прикладі bearu (ліс), searu (кольчуга), snaw (сніг), trēō (дерево).

Основи на -wa-

Основи на -ō-.

Сюди входять тільки іменники жіночого роду, наприклад: ƺiefu (дар), lār (вчення). Вони поділялися на довгоскладові та короткоскладові. В називному відмінку однини коротко складові мають закінчення -u, довгоскладові не мають закінчення. Варіантами є онови на -jō- і -wō-: ecƺ (лезо), beadu (боротьба), mǣd (луг).

Основи на -і-.

В цю категорію входять основи чоловічого, середнього та жіночого роду. Розподіл коротко складових та довго складових таке ж, що і в основах на -а- середнього роду. Парадигма чоловічого та середнього родів співпадає з парадигмою на -а-. Кореневий голосний піддається умлауту. Приклади чоловічого роду: mete (іжа), hyll (пагорб), spere (спис), hilt (руківка).

Ж.р. з основою на -і-. Парадигма співпадає з парадигмою основ на -ō-. Короткоскладові зустрічаються дуже рідко. Наводимо приклад довго складового bēn (прохання).

Основи на -u.

Неіндукуючі; включають іменники чоловічого та жіночого роду. Відмінності парадигми залежать тільки від характеру складу, а не від граматичного роду: sunu (син), duru (двері), feld (поле), hond (рука).

Основи на -u-

Основи на -n-.

Індукуючі включають всі три роди. Наприклад: hunta (мисливець), ēāre (вухо), sunne (сонце). В російській мові ці основи представлені типами время, знамя.

Основи на -n-

Основи на -es-. Неіндукуючі. Представлені дуже невеликою кількістю іменників тільки середнього роду, в основному означаючих дитинчат: cild (дитя), cealf (теля), œƺ (яйце). Індоєвропейське [s] за ротацизмом перетворилось на [r].Однина співпала з основами середнього роду на -a-; множина - також, але але у всіх формах проходить [r]. В російській мові представлені типом чудо - чудеса.

Основи на -r. Неіндукуючі; представлені невеликою кількістю іменників чоловічого та жіночого родів. В давальному відмінку однини проходить умлаут, решта відмінків однини незмінні.

Сюди ж відносяться fœder (батько), dothor (дочка), sweostor (сестра).

Кореневі основи.

Це основи неіндукуючі, але тим не менш вони досить важливі в силу своєї стійкості. Не дивлячись на їх невелику кількість, вони збереглись по сьогоднішній день. Для них характерна відсутність осново творчого суфікса; відмінкове закінчення приєднувалося безпосередньо до кореня. Іншою особливістю є чергування голосних у корені в парадигмі. Якщо звернутися до індоєвропейських форм давального відмінка - наприклад, до латинської та грецької третьої відміни - то ми знаходимо там закінчення -і. В германських мовах також реконструюється в закінченні давального відмінка -і. Очевидно, в кореневих основах також було колись закінчення -і, котре слідувало безпосередньо за кореневим голосним (оскільки осново творчого суфікса не було)., умлаутувало його. В називному і знахідному відмінках множини також було колись закінчення -і та, відповідно, в них також пройшов умлаут.

Сюди відносяться іменники mann (людина, чоловік), fōt (нога), toƥ (зуб), hnutu (горіх), āc (дуб), ƺōs (гуска), burƺ (фортеця, місто), mūs (миша), cū (корова), night (ніч) і деякі інші.

Висновки до Розділу 2

Розглянута словозміна іменника показує, що групування за основами досить нечітке. Основне протиставлення йде за парадигмами чоловічого та жіночого родів,котрі увібрали у себе варіантні групи. Середній рід мало чим відрізняється від чоловічого. Основи на -і- та на -ja- (і, відповідно, на -і- та на -jō-) відрізняються від ведучих парадигм на -а- та на -ō- тим, що у них умлауту вав кореневій голосний. Але ця відмінність неграматичного характеру: воно вже дане готовим в звуковій оболонці слова. Різниця між різними типами заклечається в наявності чи відсутності закінчення -е для чоловічого і середнього родів, -u дя жіночого роду в називному відмінку однини. Що стосуються самої відмінкової системи, то в жодній парадигмі не виділяються форми чотирьох відмінків; в кожному типі відмін є омонімічні форми. Загальна кількість відмінків підтверджується тільки при зіставленні усіх парадигм іменника: в основах чоловічого та середнього родів на голосні співпадають називний та знахідний, але ці відмінки мають різні закінчення в основах жіночого роду і в основах на -n-. Досить чітко окреслена функція називного відмінка, як відмінка, котрий оформлює прикметник, а також предикативний член. Родовий відмінок виступає в функції означення зі значенням присвійності, а також непрямого додатка: bād westan-windes (чекав на західний вітер). Давальний відмінок досить багатозначний; він передає значення об’єктності, орудності, та різні локальні відношення. Знахідний- відмінок прямого додатка, він також передає локальні відносини. Найбільш різноманітні відносини та синтаксичні функції виконує давальний відмінок; ці різноманітні значення уточнюються за допомогою прийменників. Прийменники в давньоанглійській найчастіше використовувалися саме в давальному відмінку.

В пізніших текстах зустрічаються випадки використання іменників, котрі належать до одного з типів основ, в формах парадигми іншої. Так, іменник hors (кінь) належить до основи середнього роду на -а-. Однак. В оповіданні Охтхере (Оросій) Альфред використовую слабку основу на -n: hē erede mid horsan.

Познавательные статьи:



Коммуникативные барьеры и пути их преодоления

Рынок недвижимости. Сущность недвижимости

Решение задач с использованием генеалогического метода

История происхождения и развития детской игры