Тектоніка поєднання різних конструктивно-просторових систем в архітектурній композиції

↑

▷ Содержание

⇐ ПредыдущаяСтр 10 из 20Следующая ⇒

Форма архітектурного твору є синтезом художнього задуму та конструктивної ідеї. Розвиток інженерного мистецтва веде до розробки нових конструктивних рішень. Тому у наш час дуже рідко в конструктивному рішенні тієї чи іншої архітектурної споруди застосовується якась одна конструктивна система. Поєднання різних конструктивно-просторових систем у архітектурній композицї дозволяє архітектору повніше втілити свій задум, зробити об’ємно-просторове вирішення більш цікавим. Наприклад, переваги вантових конструкцій доповнюються можливостями стрижневих — створюються перспективні стрижне-тросові системи, де зусилля на розтяг сприймаються тросами, а на стискання — стрижнями.

У давні часи розвиток науки та техніки дозволяв уявити роботу конструкції як найпростішу систему рівноваги, стійкість статистичних мас.

	Рис. 1.47. Конструктивні схеми найбільш розповсюджених вантових покриттів

 Певною силою, яку вперше змогли естетично осмислити і художньо виявити, було навантаження, що спричиняло стискання матеріалу. Уявлення про стійкість споруди асоціювалась з потужною основою, міцністю матеріалу, великими розмірами та напруженістю монолітної форми.

Сучасний рівень знань розширює нашу уяву про роботу конструкції. Рівновага розуміється як складна врівноважена і одночасно динамічна система.

Одним з головних композиційних засобів є тектоніка (художньо виявлена конструктивна будова споруди). Але для активного використання цього засобу необхідно розуміти сутність роботи конструкції і знати якості будівельних матеріалів.

Тектоніка — специфічний засіб архітектурної виразності, який архітектор повинен вміти правильно використовувати. Тектонічність архітектурної форми — це художнє вираження конструктивної логіки її побудови і характерних пластичних властивостей будівельного матеріалу.

Необхідно зазначити, що технічний характер і художня виразність споруд багато в чому залежать від пропорційних відношень між їх несучими і ненесучими частинами. Будь-яка зміна цього відношення змінює характер виразності зовнішнього вигляду будівлі.

Тектонічний сюжет архітектурної композиції будівлі чи споруди, що проектується, виникає одночасно з первісною художньою ідеєю автора. Це своєрідний союз дійсної та уявної конструкції. Таким чином, поєднані або комбіновані тектонічні системи підпорядковані тим самим принципам створення тектонічної форми, що й окремі конструкції.

Необхідно пам’ятати, що архітектурні форми повинні візуально виражати матеріал, з якого вони виконані, відображати його конструктивно-просторові якості, декоративні властивості і спосіб його обробки. Таке розуміння тектонічних закономірностей в певному культурному і соціальному контексті потрібне для досягнення визначеної художньої значущості споруди.

Розглянемо приклади поєднання різних конструктивно-просторових систем у архітектурній композиції.

Вільне ліплення об’ємів перенесене зі скульптури в архітектуру Церкви пілігримів у Сіракузах. Цегляна стіна, що огороджує будівлю ззовні, має в плані форму неправильного шестикутника. Залізобетонна оболонка покриття спирається на три внутрішні колони та закріплена на шести включених у зовнішню стіну опорах. Приглушене світло проникає через отвори між покриттям і склепінними надбудовами, схожими на гусінь (рис. 1.48).

Оригінально задумані конструкції касової зали та вестибюля Головного вокзалу в Неаполі створюють враження фантастичної споруди. Тонкі залізобетонні склепіння-оболонки змонтовані на опорних тризубцях (рис. 1.49).

Покриття виробничих приміщень фабрики гумових виробів створені у вигляді ряду плоских склепінь-оболонок із круглими прорізами (зенітними ліхтарями) для природного освітлення. Для цього ж служать і бокові вертикальні грані кожної з оболонок.

Таке рішення покрівлі головного простору разом із циліндрічними складчастими покриттями певних приміщень справляє цікаве враження і робить виробничу споруду видатним архітектурним об’єктом (рис. 1.50).

Дуже гарне тектонічне рішення має виставковий павільйон у Турині, спроектований сучасним іспанським архітектором Калатравою (рис. 1.51). Навантаження від ребер покриття передаються на опори за допомогою складчастих профілів і системи V-подібних опор. Повні енергійної виразності форми споруди відповідають розподілу зусиль і справляють сильне враження.

Ангар поблизу Парижу має покриття параболічної форми. Складчаста конструкція тонкої оболонки підвищує її твердість (рис. 1.52).

	Рис. 1.52. Ангар, Орлі, біля Парижа, 1916. Арх. Ежен Фрейсине

Сміливу конструкцію консольного навісу над трибунами, утворену з ряду залізобетонних оболонок сегментної форми, має споруда іподрому в Іспанії (рис. 1.54).

	Рис. 1.53.  Трибуна іподрому, Ла Зарзуелья, 1935.                          Арх. Едуардо Торроха

Познавательные статьи:



Техника нижней прямой подачи мяча

Комплекс физических упражнений для развития мышц плечевого пояса

Стандарт Порядок надевания противочумного костюма

Общеразвивающие упражнения без предметов