Структура потенціалу підприємства

↑

▷ Содержание

⇐ ПредыдущаяСтр 7 из 26Следующая ⇒

При формуванні й використанні потенціалу підприємства проводиться його декомпозиція на компоненти, установлюються їхні функції й зв'язки, тобто здійснюється структуризація.

Чіткого й однозначного подання про структуру потенціалу підприємства поки не сформовано. Це обумовлено тим, що дослідження з даної проблеми здійснюються в рамках окремих проявів потенціалу. У результаті накопичений багатий інструментарій оцінки ринкових, виробничих, фінансових можливостей підприємства, але разом з тим відчувається недолік повноти охоплення й систематизованого підходу в поданні структури його сукупного потенціалу.

Оптимальна структура потенціалу повинна мати мінімальну кількість компонентів, але, разом з тим, вони повною мірою повинні виконувати задані функції. Існує кілька можливих підходів до структуризації потенціалу підприємства:

1. Блочно-модульна структуризація потенціалу підприємства заснована на взаємодії трьох складових, які охоплюють всі стратегічні компоненти підприємства, які дозволяють досягти поставлені цілі, і найбільше повно характеризують внутрішній стан підприємства - ресурсів, системи керування й діяльності персоналу.

1. Відповідно до ресурсної концепції, потенціал підприємства розглядається як система ресурсів, які вступають у взаємодію й спричиняються досягнуті результати. Блок ресурсів, незважаючи на нібито однозначність їхнього трактування, в економічній літературі представляється різним набором модулів. Так, автори блочно-модульної структуризації пропонують у складі ресурсів виділяти кадру, інформаційні, фінансові й матеріальні. Такий підхід, на наш погляд, упускає з розгляду коштовні організаційні ресурси й нематеріальні активи.

Деякі автори розглядають у якості ресурсний складовий тільки персонал і основні фонди, інші виділяють у складі ресурсів тільки людський, матеріальний і організаційний аспекти, що навіть при глобальному розумінні даних складових залишає за межами розгляду технологічні розробки, привабливість територіального розташування й інші елементи.

Найбільше поширення одержала концепція виділення в сукупності ресурсів наступних елементів:

– технічні ресурси (виробничі потужності і їхні особливості, устаткування, матеріали тощо);

– технологічні ресурси (технології, наявність конкурентоспроможних ідей, наукові розробки й ін.);

– кадрові ресурси (кваліфікаційний, демографічний склад працівників, їхнє прагнення до знань і вдосконалювання, інтелектуальний капітал);

– просторові ресурси (характер виробничих приміщень і території, підприємства, розташування об'єктів нерухомості, комунікацій, можливість розширення й ін.);

– інформаційні ресурси (кількість і якість інформації про внутрішнє й зовнішнє середовище, каналів її поширення, можливості розширення й підвищення вірогідності інформаційної бази тощо);

– ресурси організаційної структури системи керування (характер і гнучкість керуючої системи, швидкість проходження керуючих впливів тощо);

– фінансові ресурси (наявність і достатність власного й позикового капіталу, стан активів, ліквідність, наявність кредитних ліній тощо).

Слід зазначити, що при умовах декомпозиції потенціалу підприємства з розгляду виключається така складова технічних ресурсів, як предмети роботи. Це пов'язане з тим, що можливість предметів роботи ставати матеріальною ос­новою продукції не залежить від часу й характеристик виробничої системи, але має місце завдяки її наявності. Предмети роботи вибувають із виробничого про­цесу протягом одного циклу, відтворюються поза підприємством і не завжди бувають адекватними продукції, що випускається, тому вважається, що вони не визначають величину технічного й виробничого потенціалу підприємства.

Узагальнюючи вищевикладене, блок ресурсів підприємства, на наш погляд, повинен включати такі складові: технічні, технологічні, кадрові, фінансові, організаційні, просторові, інформаційні, ділова репутація.

Кожний із зазначених видів ресурсів представляє сукупність можливостей досягнення цілей підприємством. Це означає, що маючи у своєму розпорядженні ті або інші засоби виробництва, кадри, виробничі приміщення з певними характеристиками, спорудження й інші ресурси, підприємство тією або іншою мірою здатні задовольняти потреби й запити потенційних покупців.

2. Крім ресурсної складової в сучасній економічній теорії виділяють блок системи керування. В управлінському блоці формулюється місія, розробляється стратегія розвитку, визначаються цілі на найближчу перспективу, ставляться завдання.

3. Особлива увага приділяється блоку діяльності персоналу, оскільки будь-яка організація – це насамперед люди. Даний блок містить три складові:

– аналітична діяльність персоналу – містить у собі наукові дослідження й розробки і є основою для виробництва того або іншого ресурсу або продукції;

– виробнича діяльність персоналу – охоплює безпосередньо діяльність, пов'язану зі здійсненням виробничого процесу;

– комунікаційна діяльність персоналу – діяльність, спрямована на взаємодію з ринком. Вона виконує функції розробки й застосування комплексу маркетингових інструментів впливу на ринок (просування, стимулювання, ціноутворення, товарна політика). Разом з тим за допомогою комунікаційної складової забезпечується надходження інформації про зовнішнє середовище, що необхідна для керування на етапі планування й розробки стратегічних цілей. Залежно від специфіки підприємства в його внутрішній структурі виділяють наступні функціональні області: маркетинг, виробництво, кадри, менеджмент, фінанси, інформацію, наявність яких спричиняється необхідність функціональної структуризації потенціалу підприємства. У рамках кожної функціональної області формується свій внутрішній потенціал, що умовно можна структурувати на об'єктний і суб'єктний залежно від ознак, які лежать у його основі (існування поза людиною, зовнішнє щодо її або існування, обумовлене діяльністю людей).

До об'єктних складового потенціалу підприємства відносяться:

До об’єктних складових потенціалу підприємства відносяться:

Інноваційний потенціал – сукупні можливості підприємства щодо генера­ції, сприйняття та впровадження нових (радикальних і модифікованих) ідей для його системного, технічного, організаційного та управлінського оновлення.

Виробничий потенціал – наявні та приховані можливості підприємства щодо залучення та використання факторів виробництва для випуску максимально можливого обсягу продукції (послуг). Виробничий потенціал є поліструктурною системою. До його складу входять:

– потенціал землі та природно-кліматичні умови – можливості підприємства використовувати сукупні природні багатства у господарській діяльності.

– потенціал основних фондів – наявні та скриті можливості основних фондів, які формують техніко-технологічний базис виробничої потужності підприємства.

– потенціал оборотних фондів – це частина виробничого капіталу підприємства у вигляді певної сукупності предметів праці (сировини, конструкційних матеріалів, палива, енергії та різних допоміжних матеріалів), які перебувають у виробничих запасах, незавершеному виробництві, напівфабрикатах власного виготовлення і витратах майбутніх періодів.

– потенціал нематеріальних активів – сукупність можливостей підприємства використовувати права на нові чи наявні продукти інтелектуальної праці в господарському процесі з метою реалізації корпоративних інтересів на засаді задоволення суспільних потреб.

– потенціал технологічного персоналу –здатність робітників виробляти різні продукти, надавати послуги чи виконувати роботи.

Фінансовий потенціал – обсяг власних, позичених та залучених фінансових ресурсів підприємства, що ними воно може розпоряджатися для здійснення поточних і перспективних витрат.

Головною складовою фінансового потенціалу є інвестиційний, тобто наявні та приховані можливості підприємства для здійснення простого і розширеного відтворення.

Відтворення потенціалу підприємства – це процес безперервного віднов­лення всіх його складових. Тобто, під потенціалом відтворенняслід розуміти сукупність матеріально-технічних, нематеріальних, фінансових та інших ресур­сів капіталу, які перебувають у розпорядженні підприємства або можуть бути додатково залучені й використані для простого чи розширеного відтворення факторів виробництва та інших складових потенціалу підприємства.

До суб'єктних складового потенціалу підприємства відносять:

Науково-технічний потенціал – узагальнююча характеристика рівня наукового забезпечення виробництва (науки, техніки, технології, інженерної справи, виробничого досвіду, можливостей та ресурсів, у тому числі науково-технічних кадрів, які є в розпорядженні підприємства для розв’язання науково-технічних проблем).

Управлінський потенціал – це навички та здібності керівників усіх рівнів управління з формування, організації, створення належних умов для функціонування та розвитку соціально-економічної системи підприємства. У найзагальнішому вигляді він є інтеграцією функціонально-структурних та нематеріальних елементів.

Потенціал організаційної структури управління – це загально корпоративний управлінський (формальний та неформальний) механізм функціонування підприємства, який втілює в собі рівень організації функціональних елементів системи та характер взаємозв’язків між ними.

Маркетинговий потенціал – це здатність підприємства систематизовано й планомірно спрямувати всі свої функції (визначення потреб і попиту, організація виробництва, продаж і післяпродажне обслуговування) на задоволення потреб споживачів і використання потенційних ринків збуту. У структурі маркетингового потенціалу окремо виділяють логістичний потенціал, який можна визначити як максимальну продуктивність (функціональну спроможність) системно інтегрованих підрозділів, які охоплюють усі види діяльності щодо пересування в просторі та руху в часі: персоналу – перевезення співробітників, розміщення їх у службових приміщеннях; пересуванню згідно з часовим графіком роботи матеріалів і готових виробів – транспортування, складування, збереження, сортування і перерозподіл; енергетичних та інформаційних потоків – передавання, обробка, збереження і трансформація.

На особливу увагу в структурі потенціалу підприємства заслуговують: трудовий, інфраструктурний та інформаційний потенціали, їх не можна однозначно віднести чи то до суб’єктних, чи то до об’єктних складових.

Трудовий потенціал – це персоніфікована робоча сила, яка розглядається в сукупності своїх якісних характеристик. Це поняття дає змогу, по-перше, оцінити рівень використання потенційних можливостей як окремо взятого працівника, так і сукупності працівників у цілому, що є необхідним для активізації людського фактора, та, по-друге, забезпечити якісну (структурну) збалансованість у розвитку особистого й уречевленого факторів виробництва.

Інфраструктурний потенціал – збалансовані з вимогами виробництва можливості цехів, господарств і служб забезпечити необхідні умови для діяльності основних підрозділів підприємства та задоволення соціальних потреб його персоналу.

Інформаційний потенціал – це єдність організаційно-технічних та інформаційних можливостей, які забезпечують підготовку й прийняття управлінських рішень та впливають на характер (специфіку) виробництва через збирання, зберігання (нагромадження), обробку та поширення інформаційних ресурсів. У складі інформаційного потенціалу можна окремо виділити інформаційно-обчислювальний потенціал, до якого належить комплекс технічних, програмно-математичних, організаційно-економічних засобів і спеціальних кадрів, призначений для автоматизації процесу виконання завдань управління підприємством у різних галузях людської діяльності.

Структура потенціалу наведена на рис. 2.2.

Рис. 2.2. Структура потенціалу підприємства

Познавательные статьи:



Коммуникативные барьеры и пути их преодоления

Рынок недвижимости. Сущность недвижимости

Решение задач с использованием генеалогического метода

История происхождения и развития детской игры