Збільшення вхідних грошових потоків

↑

▷ Содержание

⇐ ПредыдущаяСтр 14 из 25Следующая ⇒

Вхідні грошові потоки під­приємства класифікують таким чином:

1) виручка від реалізації основної продукції;

2) надходження у вигляді інших операційних доходів;

3) доходи від інвестиційної діяльності;

4) кошти, залучені в результаті емісії корпоративних прав;

5) кошти, залучені на умовах позики;

6) державні дотації та субсидії.

До внутрішніх джерел збільшення грошових надходжень від­носять перші три позиції. Останні три є зовнішніми джерелами, їх використання залежить від мотивацій та спромож­ності третіх сторін (розглядаються у наступній темі).

Збільшення виручки від реалізації у довгостроковому періоді і на цій основі досягнення прийнят­ного рівня прибутковості є головним завданням санації підприємства. Мобілізація внутрішньовиробничих сана­ційних резервів потребує аналізу всіх наявних можливостей збільшеннявиручки від реалізації продукції. Та відчутні результати в короткостроковому періоді малоймовірні, адже заходи щодо розширення ринків збуту продукції мають, як прави­ло, стратегічний характер. Розмір виручки від реалізації залежить від двох основних факторів: обсягу реалізованої продукції; ціни одиниці такої продукції.

Збільшити обсяги реалізації можливо активізацією збутової (маркетингової) політики підприємства: наданням знижок покупцям; помірним збільшенням цін; застосуванням масованої реклами та вчасним її припиненням. Не існує єдиних рецептів щодо збільшення обсягів реалізації. Успіх у цій справі залежить від багатьох факторів. Тип санаційних заходів у цій сфері залежить від конкретного підприємства та обраної ним стратегії маркетин­гу. У стратегічному плані треба обрати оптимальну номенклатуру, ціни та обсяг реалізації продукції за окремими періодами, а також визначити якою частиною ринку необхідно заволодіти.

 Заходи щодо збільшення виручки мають базуватися на си­ стемі короткострокових прогнозів обсягів збуту з урахуванням динаміки цін та відповідних їм обсягів реалізації. Рішення про зміни цін слід приймати на підставі поглиб­леного аналізу наслідків цих змін. Загалом до основних санаційних заходів у сфері збуту слід віднести такі: аналіз ринків збуту готової продукції; перевірка порядку ціноутворення; здійснення акцій зі спеціального розпродажу; підвищення якості обслуговування клієнтів; аналіз сервісних послуг; застосування гнучкої системи преміювання для продавців (реалізаторів); запровадження гнучкої системи знижок; аналіз шляхів збуту; здійснення рекламних акцій; підвищення ефективності роботи з громадськістю; використання системи знижок за прискорену оплату продукції.

Реструктуризація активів пов'язана зі зміною структури та складу активів балансу. В рамках реструк­туризації активів виокремлюють такі види санаційних заходів:

1. Мобілізація прихованих резервів. Приховані резерви — це частина капіталу підприємства, що ніяк не відбита в його балансі (різниця між балансовою вартістю окремих майнових об'єктів підприємства та їх реальною (вищою) вартістю). Приховані ре­зерви мобілізуються такими заходами:

· реалізацією окремих об'єктів основних та оборотних засобів;

· індексацією балансової вартості майнових об'єктів  (при індексації основних засобів змінюється структура пасивів, збільшується стаття «Додатковий капітал»).

2. Використання зворотного лізингу передбачає продаж основних фондів з одночасним зворотним отриманням таких основних фондів в оперативний або фінансо­вий лізинг. Платоспроможність підприємства суттєво підвищується, що дає змогу розрахуватися з поточними зо­бов'язаннями та уникнути порушення справи про банкрутство. Недоліком є зниження кредитоспроможності і невигідність використання таких основних фондів у довгостроковому і середньостроковому періоді.

3. Здача в оренду основних фондів, які не повною мірою використовуються у виробничому процесі.

4. Оптимізація структури розміщення оборотного капіта­лу   (зменшення частки низьколіквідних оборотних засобів). Визначення оптимального обсягу та структури запасів є завданням контролінгу матеріальних потоків (використовується так званий АВС-аналіз).

5. Продаж окремих низькорентабельних структурних підрозділів (філій) та об'єктів основних фондів дає можливість отримання інвестиційних ресурсів для перепрофілювання виробництва на більш прибуткові види діяльності.

6. Рефінансування дебіторської заборгованості покращує платоспроможність підприємства і полягає в переведенні дебіторської заборгованості в інші, ліквідні форми оборотних активів: грошові кошти, короткострокові фінансові вкладення тощо. Основними формами рефінансування дебіторської заборгованос­ті є:

1. Факторинг — продаж дебіторської заборгованості на ко­ристь факторингової компанії чи банку (поступка першим кредитором прав вимоги боргу третьої особи іншому кредиторові (фактору) з попере­дньою або наступною компенсацією вартості такого боргу пер­шому кредиторові). Укладається письмова угода між початковим кредитором і новим (фактором). Винагорода за факторинговими операціями залежить від ризикованості операції, діючої процентної ставки та строків на­стання платежу і становить, як правило, від 10 до 20% суми бор­гу. До найважливіших функцій факторингу належать:

• фінансування та кредитування: підприємства поступаються правом на одержання грошових коштів згідно з платіжними до­кументами на поставлену продукцію в обмін на негайне одер­жання основної суми дебіторської заборгованості (за вирахуван­ням комісійної винагороди факторинговій фірмі);

• покриття ризику: ризик неповернення креди­торської заборгованості переходить до фактора;

• управління дебіторською заборгованістю: уся робота зі стя­гнення заборгованості переходить до компетенції фактора.

2. Облік, або дисконтування, векселів по­лягає в тому, що банк, придбавши вексель за іменним індосамен­том, терміново його оплачує пред'явникові, а платіж отримує лише з настанням зазначеного у векселі строку погашення. Банк оплачує вексель за мінусом знижки. Різниця між сумою, що її заплатив банк, придбавши вексель, і сумою, яку він отримає за цим векселем у строк платежу, називається дисконтом.

3. Форфейтинг — кредитування зовнішньоекономічних опе­рацій у формі викупу в експортера векселів та інших боргових вимог, які акцептував імпортер. Форфейтинг здійснюється, як правило, за участю банківської установи і також є одним зі способів пере­творення комерційного кредиту в банківський.

4. Комплекс процедур з приму­ сового стягнення заборгованості, зокрема за позовом до господарського суду.

Познавательные статьи:



Организация работы процедурного кабинета

Статус республик в составе РФ

Понятие финансов, их функции и особенности

Сущность демографической политии