Світове господарство та показники відкритості економіки

↑

▷ Содержание

⇐ ПредыдущаяСтр 27 из 40Следующая ⇒

Ефективність будь-якої національної економіки залежить не лише від результатів її внутрішньої діяльності, а й від її участі у світових економічних відносинах, ступеня її інтеграції у світове господарство.

Світове господарство – сукупність національних економік, взаємозв'язаних і взаємодіючих між собою на основі міжнародного поділу праці.

Основою розвитку світового господарства був світовий ринок, що зародився у XVIст. у період Великих географічних відкриттів. Процес утворення світового ринку триває.

Для того, щоб національна економіка стала часткою світового господарства, вона повинна бути відкритою.

Відкрита економіка – це економіка, яка бере участь у економічних відносинах між країнами, тобто, яка має експорт та імпорт (товарів, послуг, капіталу робочої сили, інформації та технології).

Закрита економіка – це економіка, усі товари якої виробляються і продаються всередині країни.

Характерними рисами світового господарства є:

- активний процес переміщення факторів виробництва, насамперед у формах вивозу-ввозу підприємницького капіталу, робочої сили, природних ресурсів, технологій;

- розвиток міжнародних форм виробництва на підприємствах, які розміщені у декількох країнах, зокрема в рамках транснаціональних корпорацій;

- перехід до економіки відкритого типу у різних державах і створення міждержавних об'єднань;

- формування міжнародної валютної та кредитно-банківської системи;

- розвиток всесвітньої інфраструктури;

- створення міжнародних та національних інститутів, які координують міжнародні економічні відносини.

Розрізняють такі ознаки відкритості економіки:

- відношення зовнішньоторговельного обороту на душу населення, це приблизно:

- у маленьких країнах 55-70% (Голландія, Бельгія, Австрія);

- у середніх країнах 40-45% (Франція, Англія);

- у великих 20-25% (США, Китай, Індія, Росія).

- частка зовнішньоторговельного обороту у загальному обсязі виробництва;

- частка експорту в загальному обсязі виробництва;

- частка імпорту в загальному обсязі споживання (не більше 30%);

- частка закордонних інвестицій по відношенню до внутрішніх інвестицій.

Все більшого значення в світовому господарстві набуває процес глобалізації економіки.

Глобалізація (фр. global – загальний, всесвітній) – категорія, яка відображає процес обміну товарами, послугами, капіталом та робочою силою, що виходить за межі державних кордонів і з 60-х рр. XX ст. набуває форми постійного й неухильно зростаючого міжнародного перетворення національних економік.

Тенденції глобалізації економіки:

- зростання матеріальної зацікавленості в постійному економічному співробітництві між країнами;

- формування світового економічного простору у зв'язку з переходом більшості країн до ринкової економіки;

- розвиток міжнародного поділу праці, що враховує природні, економічні та соціальні фактори країни;

- створення інфраструктури світового масштабу (транспортна система, сітка інформаційних комунікацій).

У світове господарство входить понад 230 національних господарств націй і народностей, які проживають у цих країнах, розмовляють майже 2800 мовами, в обігу налічується близько 300 найменувань національних грошей. Ці господарства перебувають на різних щаблях суспільного розвитку.

Класифікація країн, що входять до світового господарства:

1. У залежності від рівня економічного розвитку, головний критерій ВВП на душу населення:

- високорозвинуті (понад 10 держав);

- розвинуті (приблизно 25 держав);

- середньорозвинуті;

- слаборозвинуті (приблизно 150 країни, у них ВВП на душу населення в 10 – 15 разів менше ніж у розвинутих);

- нерозвинуті (Ангола, Шрі-Ланка).

2. За галузевою структурою:

- індустріальні;

- індустріально-аграрні;

- аграрно-індустріальні;

- аграрні.

3. За ступенем інтеграції у світове господарство:

- інтегровані;

- слабо інтегровані.

У світовому господарстві виникають протиріччя між розвинутими і слаборозвинутими країнами: близько 40% населення світу-бідні.

У кожній із країн, що входять у світове господарство, сформувався певний тип технологічного способу виробництва, відносин економічної власності та господарський ме­ханізм, науковий, промисловий, фінансовий, ресурсний, трудовий потенціал та інше.

Зв'язки національної економіки із світовим господарством здійснюються через:

- торгівлю – частка національної продукції йде на експорт (продаж за кордон). А частина доходів йде на імпорт (закупки закордонних товарів);

- ціни на світовому ринку;

- фінанси – великі інвестори, такі як корпорації або банки, що діють у міжнародному масштабі;

- міжнародні валютні відносини;

- обмін науково-технічною інформацією і технологічними розробками;

- переміщення робочої сили.

До міжнародних економічних організацій належать регіональні інтеграційні угруповання, що виникли й розвиваються на різних континентах:

- міжнародні фінансово-кредитні інститути (Міжнародний валютний фонд (МВФ), Міжнародний банк реконструкції і розвитку (МБРР) та ін.;

- Організація економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР), світова організація торгівлі (СОТ) та ін.

На сучасному етапі світове господарство все виразніше набуває ознак цілісності, цей процес обумовлений дією таких факторів:

- прагненням народів світу виживати в умовах нарощування ядерних потенціалів;

- розгортанням НТР;

- інтернаціоналізацією господарського життя, міжнародним поділом праці;

- необхідністю об'єднання країн для розв'язання глобальних проблем.

Ці фактори сприяють формуванню цілісного організму світового господарства, характерною ознакою якого є зближення підприємств різних країн, самих країн.

З проголошенням державної незалежності Україна стала суб'єктом світового господарства. У 2000 р. Україна здійснювала зовнішньоторговельні операції майже зі 190 країнами світу. Об'єктивними причинами, що перешкоджають входженню України як рівноправного партнера до світового господарства на початку XXI ст., є:

- низька конкурентоспроможність її продукції на світовому ринку (за рівнем конкурентоспроможності у 1999 р. Україна посідала 58-е місце у світі (після Зімбабве);

- переважання в експорті України паливно-сировинної групи (її частка у 2000 р. перевищувала 68%);

- низька частка машин, обладнання, об'єктів інтелектуальної власності в експорті (приблизно 14%);

- незначна частка в експорті товарів, які виробляють відповідно до договорів про міжнародну спеціалізацію та кооперування виробництва;

- велика питома вага бартерних операцій;

- відсутність стабільного законодавства, науково обґрунтованої політики зовнішньоекономічної діяльності.

Міжнародний поділ праці

Матеріальною основою світового господарства є поділ праці між країнами, який виходить за межі національного господарства.

Міжнародний поділ праці – спеціалізація та кооперація певних країн у виробництві певних товарів та послуг з метою реалізації їх на зовнішньому ринку.

Міжнародний поділ праці є складною категорією, яка охоплює міжнародну спеціалізацію (відокремленість і створення підприємств і галузей для випуску однорідної продукції) та міжнародну кооперацію (кооперація – лат. cooperation – співробітництво, добровільне об'єднання власності та праці для досягнення спільних цілей у різних сферах господарської діяльності).

Існують три основні форми міжнародного поділу праці:

- загальна – за сферами виробництва: сільське господарство, сфера послуг, добувні галузі промисловості (тому країни експортери поділяються на індустріальні, сировинні, аграрні);

- часткова – поділ сфер виробництва на окремі галузі промисловості, сільського господарства та ін.;

- одинична – спеціалізація країн на виготовленні окремих деталей і вузлів складного товару.

Міжнародна кооперація передбачає:

- спільну розробку науково-технічних проблем;

- обмін науково-технічною інформацією;

- продаж і купівлю ліцензій, ноу-хау;

- обмін вченими тощо.

Фактори, що впливають на спеціалізацію та кооперацію країн:

- географічне положення та природнокліматичні умови;

- ресурсні можливості;

- досягнутий рівень розвитку продуктивних сил;

- історико-культурні особливості (особливо для туризму);

- історичні традиції та досвід.

Міжнародний поділ праці поглиблюється завдяки:

- дефіциту ресурсів, погіршенню умов видобутку корисних копалин;

- загостренню конкурентної боротьби на внутрішньому ринку – підприємства шукають можливість імпортних закупівель та експортування продукції;

- появі можливості знизити витрати виробництва за рахунок дешевої робочої сили, використання іноземного капіталу (відкривають спільні підприємства);

- організації виробництва товарів за кордоном (у світовому господарстві виникають трастові національні компанії).

Економічні вигоди, отримані країнами з різним рівнем продуктивності, інтенсивності, складності праці, спонукають їх до участі у міжнародному поділі праці, в процесі інтернаціоналізації виробництва.

Інтернаціоналізація – процес створення і поглиблення стійких зв'язків між підприємствами різних країн або окремими країнами.

Познавательные статьи:



Техника прыжка в длину с разбега

Тактические действия в защите

История Олимпийских игр

История развития права интеллектуальной собственности