Прояви середньовічного канону у давньоруських пам’ятках монументального і станкового живопису. Своєрідність цих пам’яток.

↑

▷ Содержание

⇐ ПредыдущаяСтр 3 из 11Следующая ⇒

Монументальний живопис — головна складова частина оздоблення інтер'єру давньоруських палаців і храмів, що прикрашалися розкішними настінними мозаїками, фресками, різьбленим каменем, мозаїчними підлогами та різноманітними творами прикладного мистецтва.

Порівняно добре зберігся ансамбль чудових розписів XI ст. у Софійському соборі у Києві. Стіни, стовпи і склепіння величезної споруди вкриті мозаїками та фресками. Найбільш освітлені, парадні частини собору прикрашені мозаїками, решта — фресковим живописом, який виконувався мінеральними фарбами по сирій штукатурці.

Центральний, стрижневий образ храму – Боголюдина Ісус, хресна смерть якого перекинула (як вважають християни) єдиний місточок спасіння крізь прірву, що відділяє грішну людину („земля”) і святого Бога („небо”). Саме ці уявлення зумовлюють організацію внутрішнього простору храму, систему елементів його інтер’єру та екстер’єру та їх взаємозв’язок. Така структура склалася в цілому у Візантії до ІХ ст. і в Х ст. була сприйнята Київською Руссю.

Смислова й хронологічна послідовність розгортається за годинниковою стрілкою. Для того, щоб віруючий міг побачити всі євангельські епізоди по черзі, він повинен був зробити три кола в межах центрального хреста. Така послідовність розписів характерна для храмів Св. Софії в Києві й Новгороді. Частіше у церквах цей візантійський канон порушувався. Але і в цьому випадку циклічний час, що одвічно повторюється, наявний у текстах літургії. Усі згадувані в них події Священної історії актуалізовані, тобто вони ніби здійснюються зараз, але в якомусь іншому вимірі (це досягається завдяки вживанню відповідних дієслівних форм у проголошуваних текстах).

Надзвичайне багатство кольорів допомогло художникові створити один із центральних образів храму і втілити в ньому важливу світоглядну ідею. Марію-заступницю вважали захисницею Києва, або, як тоді говорили, „непорушною стіною”, через яку не перелетить жодна стріла. Давні майстри втілили цю ідею в мозаїчному зображенні Богоматері-Оранти. Образ Оранти в Софії Київській винесений на чільне місце – він прикрашає вівтарну частину храму – й тому одразу привертає увагу глядача. Сферична поверхня апсиди вимагала незвичайного вирішення пропорцій постаті. І майстер врахував, що зображення на угнутій площині здається меншим, ніж насправді (шестиметрова постать Богоматері-Оранти є найбільшою у монументальному мистецтві тієї доби).

Разом із проявами високого уміння колористичного втілення ідеї деякі риси мозаїчних зображень сприймаються як архаїчні. Але вони не є проявами художньої невправності майстра (у власному розумінні), а відбивають настанови середньовічного канону. Серед таких стилістичних особливостей – площинність зображення, відсутність лінійної перспективи (наявна зворотня перспектива – див. композицію „Євхаристія”), симетричність композиції, що зумовлена значною мірою повіствувальністю зображуваного (так, у композиції „Євхаристія” представлений обряд причастя апостолів за допомогою двох сюжетних центрів: в одній частині композиції зображено, як Ісус Христос дає апостолам хліб, а у другій – Ісус Христос подає апостолам вино).

Виразом станкового живопису був іконопис.

Загалом Київська Русь сприйняла візантійський іконописний канон. Ним зумовлювався ідейний та художній лад ікони: система образів, символічність жестів і кольорів, площинність зображення, відсутність лінійної перспективи (наявність зворотної). Відомо, що у візантійському мистецтві образи виконували роль символів найвищого рівня одухотвореності. Принцип образу-символу (а не символу суто абстрактного) також був сприйнятий давньоруськими художниками. Такий образ (сам по собі або в поєднанні з іншими образами) міг наочно передавати горе і радість, страждання й захват, любов і світлу надію – тобто реальні, дуже сильні й глибокі людські переживання. Так, в іконі „Волинської Богоматері” (кінець ХІІІ- поч. ХІV ст., з Покровської церкви м.Луцька) середньовічний художник створив образ, що немов увібрав глибину народного страждання й драматизм епохи татаро-монгольського лихоліття. Велична, спокійна фігура Діви Марії з дитиною на руці втілює найвищу міру материнського болю й любові. Її молоде обличчя з великими, мудрими очима пройняте невимовним сумом. Важко сказати, які причини спонукали автора ікони показати в образі дитини Ісуса дорослу людину зі строгим виразом обличчя.

В усій схемі побудови образів ікони, нахилі голови, в одязі, навіть у складках, у застосуванні гами кольорів простежується певний зв’язок з іконописними творами Константинополя на останньому злеті візантійської культури. У цей період у візантійському іконописному мистецтві відбулися зміни – виявилася тенденція часткового моделювання об’єму. Прояви останнього ми бачимо й у волинській іконі: певне відчуття об’ємності обличчя досягається завдяки накладанню більш темних „тіней” під очима, на носі, щоках, підборідді Богоматері, на обличчі Ісуса. Впливи візантійського мистецтва особливо помітні при порівнянні Волинської ікони з мозаїчним образом Богородиці Одигітрії з церкви монастиря Хора в Константинополі. Але в обох цих зразках живопису зображення очей є різними: на давньоруській іконі Богоматір проникливо дивиться на глядача, а на константинопольській вона опустила очі. Очевидно, у цьому зафіксований дещо відмінний ідейним задум обох творів мистецтва, а також різний настрій майстрів.

Відчуття простору, багата кольорова гама характерні також для інших давньоруських ікон: „Юрій Змієборець” (ХІV ст., зі Станилі поблизу Дрогобича), „Архангел Михаїл у діяннях” (ХІV ст., с.Сторонна). Так, Юрій (Георгій) – найулюбленіший герой Давньої Русі. Це сміливий воїн, який переміг чудовисько-змія і звільнив прекрасну царівну. Зображуючи Юрія Змієборця, давньоруські іконописці зуміли висловити дуже важливу ідею: світле, людяне, справедливе перемагає темні, злі сили. А віра в це була надзвичайно потрібна давнім русичам, які жили в умовах постійного опору завойовникам. Образ архангела Михаїла також пов’язаний із військовими справами, оскільки він вважався захисником м.Києва й зображувався на його гербі. 

Таким чином, зазнаючи активного впливу з боку Візантії, Київська Русь змогла творчо сприйняти, переосмислити й узгодити зі своїми давніми традиціями найкращі здобутки візантійської культури. Найважливіші світоглядні риси давніх русичів і їх культурні орієнтири знайшли свій подальший розвиток на теренах власне української культури.

Познавательные статьи:



Как правильно слушать собеседника

Типичные ошибки при выполнении бросков в баскетболе

Принятие христианства на Руси и его значение

Средства массовой информации США