Теорія права розрізняє просту та складну форми державного устрою.

↑

▷ Содержание

⇐ ПредыдущаяСтр 10 из 44Следующая ⇒

Проста (унітарна) держава — єдина держава, що не має всередині відокремлених утворень, які користуються певною самостійністю. Інакше кажучи, унітарними вважаються держави, окремі складові яких не мають свого суверенітету, всіх ознак державності (наприклад, області в Україні, графства в Англії).

Ознаки унітарної держави:

• наявність єдиного центру та єдиної системи органів влади та управління;

• наявність єдиної системи права, єдиної конституції, єдиної грошової системи, єдиного громадянства;

Сьогодні унітарна форма держави є найбільш поширеною. Близько 150 з майже 200 держав за своїм устроєм залишаються унітарними

(Італія, Франція, Японія, Болгарія, Угорщина, Греція, Польща). При цьому деякі унітарні держави (Іспанія, Україна, Фінляндія, Португалія) включають автономні утворення. Щодо України, то з точки зору існування в її складі АРК, її можна вважати унітарною державою з елементами федералізму.

Складна держава формується з відокремлених державних утворень, що мають суверенітет і всі ознаки державності. До такої форми держави належать: федерація, конфедерація, а за твердженням деяких авторів ще й імперія.

1) федерація — союзна держава, що складається з держав-членів або державо подібних утворень (суб'єктів федерації). Федерація створюється на добровільних засадах, здебільшого згідно з укладеними відповідними угодами. Наприклад, Російська федерація, США, Канада, Мексика, Нігерія.

Ознаки федерації:

• наявність декількох правових систем, з яких одна система (система федерального права) володіє верховенством по відношенню до права суб'єкта федерації;

• наявність двох рівнів державної влади. Федеральна влада (влада держави в цілому) володіє всією повнотою зовнішнього суверенітету і значною частиною внутрішнього суверенітету. Влада суб'єкту федерації володіє внутрішнім суверенітетом.

Федерації можуть бути:

• територіальними — США, Німеччина, Бразилія;

• національними — Індія;

• змішаними — Росія.

Сьогодні в світі існує 24 федеративних держави, більшість з яких — великі та середні за територією та численністю населення.

2) конфедерація — це тимчасове об'єднання самостійних держав для досягнення конкретної мети, переважно зовнішньополітичної або військової (наприклад, завоювання незалежності). В конфедерації немає єдиної (або подвійної) системи органів, законодавства, території, суверенітету, громадянства, єдиної грошової системи (фінансова система конфедерації формується з внесків її членів). Це нестійка форма об'єднання, яка з часом або розпадається, або перетворюється на федерацію. Наприклад, США як конфедерація була затверджена законодавчо в 1781 р., а в 1787 р. на її підставі було утворено федерацію (закріплена Конституцією США, що діє й досі). Наприклад, Германський союз в 1815-1866 pp.

В наш час конфедерацією є Швейцарія, яка при цьому фактично схиляється до федеративної форми державного устрою. Риси конфедерації має також Європейський Союз. 3) Імперія — це примусово утворена, зазвичай через завоювання одного народу іншим, складна держава, частини якої повністю залежать від верховної влади.

Державно-правовий режим — це сукупність засобів і способів реалізації державної влади. Розрізняють демократичний і недемократичний режими.

Ознаками демократичного режиму є:

• реальність прав і свобод громадян. Можливість захисту прав особи через судову систему;

• формування органів влади шляхом вільних і всезагальних виборів. Безпосередня участь населення в управлінні державою (вибори, референдуми);

• існування різноманітних політичних партій і громадських об'єднань, що представляють інтереси різних частин населення;

• поділ державної влади;

• врахування інтересів як більшості, так і меншості (наприклад, вирішення питань національних меншин).

Різновидами демократичного режиму є:

• ліберальний (представники надто поблажливі);

• радикальний (представники за рішучі зміни);

• консервативний (захисники старого).

Такий різновид державного режиму типовий для держав Західної, Північної та Центральної Європи, Південної Америки. Окремі параметри демократичного режиму були досягнуті пострадянськими країнами.

Недемократичні режими поділяють на:

• тоталітарні;

• авторитарні.

Тоталітарний режим — сукупність таких засобів і способів реалізації державної влади, за яких уся життєдіяльність суспільства й кожної окремої особи абсолютно регламентована:

• влада на всіх рівнях формується закрито однією особою чи кількома людьми з правлячої верхівки, не контролюється населенням;

• відсутня будь-яка можливість для вільного виявлення та врахування інтересів усіх груп населення. Найменші вільності негайно придушуються всіма засобами, аж до прямого насильства;

• існує однопартійна система, заборона на існування опозиції;

• грубе втручання в особисте життя людини і громадянина;

• примат держави над правом;

• наявність загальнообов'язкової державної ідеології, вождізм;

• формальний характер виборів;

• принципове відкидання поділу влади; Різновидами тоталітарного режиму є:

• автократія (необмежена і безконтрольна влада однієї особи);

• расизм (нерівноправність громадян за расовою ознакою, наприклад, Південно-Американська республіка до 1987 p.);

• фашизм (відкрита терористична диктатура найбільших реакційних сил).

Тоталітарний режим можливий як у високо розвинутому, так і в слаборозвинутих суспільствах (нацистська Німеччина, фашистська

Італія, Радянський Союз і країни соціалістичного табору, деякі сучасні африканські та азіатські держави).

Авторитарний режим — сукупність таких засобів і способів реалізації державної влади, за яких вона концентрується в руках правлячої верхівки.

Ознаками авторитарного режиму є:

• допускаються деякі розмежування політичних сил, наприклад, існування двох партій;

• фактична відсутність поділу державної влади;

• недемократичний характер виборів (відсутність у виборців реальної можливості вибору).

Авторитарний режим характерний для ряду країн, що розвиваються (Індонезія, Марокко, Перу).

Познавательные статьи:



Техника прыжка в длину с разбега

Тактические действия в защите

История Олимпийских игр

История развития права интеллектуальной собственности