Система законодавства: види та структурні елементи

↑

▷ Содержание

⇐ ПредыдущаяСтр 4 из 5Следующая ⇒

Система права дуже тісно пов'язана із системою законодавства зовнішньою формою права, що виражає побудову його джерел, тобто систему нормативно-правових актів. Право не існує поза законодавства, а законодавство у широкому його розумінні і є право.

Розрізняють три основні види структурної організації законодав­ства: галузеву структуру, субординаційну і федеративну.

Галузева (горизонтальна) — нормативно-правовий акт, галузевий інститут, підгалузь, галузь, правовий комплекс (комплексна галузь).

Субординаційна (вертикальна) — зумовлена різною юридичною силою нормативно-правових актів.

Федеративна — розглядається як організаційний принцип, що виходить із федеративної форми державного устрою, який передбачає наявність двох основних рівні в законодавства — федеративного (загальнодержавного) та законодавства суб'єктів федерації.

Система законодавства України будується за галузевою і субординаційною структурами. Враховуючи існування в Україні Автономної Республіки Крим, можна зробити висновок проте, що у побудові украї­нського законодавства частково є ознаки і федеративної структури. Та­кий висновок підтверджується нормами розділу X Конституції України, Автономна Республіка Крим — невід'ємна складова частина України і в межах повноважень, визначених Конституцією України, вирішує питан­ня, віднесені до її відання. Вона має свою Конституцію, яку приймає її Верховна Рада і затверджує Верховна Рада України. Нормативно-пра­вові акти Верховної Рали Автономної Республіки Крим та рішення її Ради міністрів не можуть суперечити Конституції і законам України та приймаються відповідно до Конституції України, законів України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України та на їх виконання.

Галузь законодавства — внутрішньо узгоджена сукупність нормативно-правових актів та окремих приписів, що об 'єднуються на підставі предмета правового регулювання.

Законодавство — форма існування насамперед правових норм, спосіб надання їм визначеності й об'єктивності, їхньої організації й об'єднання в конкретні правові акти. Але система законодавства — це не просто сукупність таких актів, а їхня диференційована система, заснована принципах субординації і скоординованості їх структури і компонентів. Взаємозв'язок між ними забезпечується за рахунок різноманітних чинників, головним із який є предмет регулювання й інтерес законодавня в раціональній, комплексній побудові джерел права. Подібне відокремлення можливо за умови, якщо воно відбиває особливості змісту правового регулювання. Відокремити в законодавстві можна тільки те, що відокремлюється в дійсності. Будова законодавства розуміється як система лише тому, що вона є зовнішнім виразом об'єктивно існуючої структури права.

Єдність принципів розподілу правотворчої компетенції між державними органами на кожному з рівнів дозволяє виділити два субор­динаційних зразки законодавства:

1)акти вищих органів державної влади;

2)акти вищих органів державного управління.       

Вертикальна ж структура права — це його поділ на норми, інститути, галузі та ін [15].

В основі горизонтальної структури законодавства лежать горизон­тальні зв'язки між елементами системи законодавства, звичайно похідні від характеру взаємозв'язків між складовими частинами предмета ре­гулювання. За таким структурним розкладом галузі законодавства не збігаються з галузями права і їх число перевищує число галузей права. По-п'яте, якщо система права носить об'єктивний характер, то система законодавства здебільшого зазнає впливу суб'єктивного чин­ника і багато в чому залежить від волі законодавця. Об'єктивністьсис-теми права пояснюється тим, шо вона зумовлена різноманітними ви­дами й особливостями суспільних відносин. Суб'єктивність законодав­ства відносна, тому що вона теж у відомих межах детермінована визначеними об'єктивними соціально-економічними процесами.

Законодавству притаманна своя структура — спосіб зв'язку між її елементами.

Система законодавства має кілька структурних ас­пектів, виокремлення кожного з яких має у своїй основі той чи інший критерій. Залежно від цих критеріїв вирізняють функціо­нальну, горизонтальну, ієрархічну (вертикальну) структуру (ас­пекти).

Залежно від функціонального призначення норматибно-правових актів можна виокремити:

1. головні нормативно-правові акти, які виконують основну функцію інтегратора (носія) певної сукупності нормативно-правових приписів. Це базові нормативно-правові акти, представлені своєю першопочатковою редакцією, як, наприклад, основи зако­нодавства, кодекси;

2. допоміжні нормативно-правові акти, тобто такі, які вносять часткові зміни в чинні (головні) нормативно-правові акти, своєю формою це найрізноманітніші акти, від одиничних, яхі вносять зміни в одну статтю або припис, до таких, що являють собою викладення певного акта в новій редакції;

3. нормативно-правові акти, які виконують функцію припинення юридичної сили окремих нормативних положень а первісних структурних частин — статей, приписів, підпунктів, абзаців тощо. Особливістю цього виду актів є те, що вони - єдиний припис про визнання недіючими тих чи інших нор­мативних актів, їх структурних частин.

За обсягом нормативного матеріалу вирізняють такі елементи горизонтальної структури законодавства:

1) нормативно-правовий припис, тобто письмове викладення павил поведінки, принципу, дефініції та інших елементів систе­ми права. За своєю формою — це граматично, логічно і юридично завершена частина нормативно-правового акта, виражена в його структурних текстових підрозділах — статтях, пунктах, підпунк­тах параграфах, абзацах тощо. Нормативно-правові приписи є головними елементами змісту нормативно-правового акта як форми права. Структура нормативно-правових приписів зако­номірно обумовлюється в кожному окремому випадку струк­турністю норми права;

2) нормативно-правовий акт — це письмовий акт-документ державного органу, який містить сукупність нормативно-право­вих приписів, спрямованих на регулювання окремої сукупності суспільних відносин. В одних випадках нормативно-правові акти містять норми тільки певної галузевої належності (так звані цільні акти), в інших — норми права різних галузей права. Ос­танні називаються комплексними;

3) інститут законодавства, який являє собою сукупність вза­ємопов'язаних та взаємодоповнюючих нормативно-правових приписів, спрямованих на регулювання відповідної уособленої сукупності суспільних відносин. Він може бути галузевим або міжгалузевим;

4) галузь законодавства, яка є взаємопов'язаною системою за­конодавчих актів. Головне призначення і цінність галузей законо­давства в тому, що всі вони виступають засобом існування, вира­ження і організації структури змісту права на рівні його галузей.
У цьому полягає не тільки відносна самостійність і різниця між галузями права і галузями законодавства, але і їх внутрішня єдність.

Тому в реальній дійсності в суспільстві і державі функціонують не окремі розрізнені системи, а єдина нормативио-правова регулятивна система.

Галузі законодавства і галузі права співвідносяться таким чи­ном:

1. галузь законодавства за обсягом може повністю збігатися з галуззю права, що має місце в кримінальному праві; За однією галуззю права можуть існувати кілька галузей законодавства, як то є в конституційному або цивільному праві; більшість приписів галузі законодавства є формою однієї галузей права, становлячи, проте, лише певну частину цієї галузі (наприклад, у законодавстві про охорону здоров'я і народну освіт одні приписи (їх більше) належать до адміністративного права другі — до трудового, цивільного та інших галузей права);

2. галузь законодавства може поєднувати в собі норми кількох галузей права.

Залежно від юридичної сили нормативно-правових актів, яка визначається місцем правотворчого (правоустановчого) органу а державному апараті, вирізняють ієрархічну вертикальну структуру вітчизняного законодавства, до якої входять такі складові:

1. Конституція України, Конституція Автономної Республіки Крим. Головне місце в ієрархічній системі законодавства посідає Конституція України і закони, що встановлюють відправні засади правового регулювання (конституційні закони). Вона має найвищу юридичну силу і становить першооснову усього зако­
нодавства;

2. кодекси — кодифіковані закони всередині законодавства, їхнє головне призначення — забезпечення на основі науковообгрунтованих принципів комплексного, всебічного і цілісного вирішення тих чи інших завдань економічного і соціального розвитку суспільства. Кодифіковані закони здебільшого функціонують як стрижневі акти, що падає формальної визначеності нор­мам певної галузі права і є активним центром регулювання суспільних відносин;

3. нормативні укази і розпорядження Президента України, які видаються у відповідності з Конституцією України;

4. підзаконні нормативно-правові акти органів виконавчої влади — постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України, накази і інструкції Міністерств, Державних комітетів України;

5. акти органів виконавчої влади на місцях;

6. акти місцевих органів самоврядування по здійсненні функцій, які їм делеговані державними органами.

Цей перелік структури вітчизняного законодавства не є ви черпним.

Усередині цієї ієрархічної структури, залежно від юридичної сили, нормативно-правові акти можна поділити на два види:

 а) закони;

б) підзаконні нормативно-правові акти.

Функціональна, ієрархічна і горизонтальна структури занодавства забезпечують внутрішню узгодженість, юридтчну єдність і цілісність законодавства [6, с.256-258].

Познавательные статьи:



Формы дистанционного обучения

Передача мяча двумя руками снизу

Значение правильной осанки для жизнедеятельности человека

Основные ошибки при выполнении передач мяча на месте