Типи рухової активності шлунка.

↑

▷ Содержание

⇐ ПредыдущаяСтр 3 из 4Следующая ⇒

Типи скорочень шлунка поділяють на перистальтичні, систолічні, тонічні й антиперистальтичні. Перистальтичні ско рочення починаються в кардіальній частині шлунка. Їх значення полягає у переміщенні поверхневих шарів їжі до пілоричної частини, де виникають інтенсивні систолічні скорочення, які разом із перистальтичними спричинюють перемішування їжі та перехід її до дванадцятипалої кишки.

Тонічні скорочення є тривалими, вони скорочують стінки, зменшуючи порожнину шлунка за рахунок підвищення тонусу м'язів. Крім того, у разі сильних місцевих подразнень у шлунку можуть виникати антиперистальтичні скорочення, які спричинюють блювання і є ознакою патологічного стану шлунка чи всього організму.

Регуляція рухової активності шлунка. Виділяють три механізми регуляції моторики шлунка: міогенний, нервовий і гуморальний. Міогенний механізм функціонує за рахунок автоматизму гладком'язових клітин, а також функції водіїв ритму скорочень шлунка. Водії ритму містяться в кардіальпій і пілоричній частинах шлунка. Вони мають м'язову природу і певною мірою подібні до водіїв ритму серця.

Нервова регуляція відбувається через парасимпатичну та симпатичну іннервації. Перша збуджує, а друга гальмує рухову активність шлунка. Ці реакції реалізуються через довгастий і спинний мозок.

Важливим відділом центральної нервової системи, що виконує інтегративні функції щодо травної системи, є гіпоталамус. Передня і середня ділянки гіпоталамуса переважно збуджують, а задня - гальмує рухову активність шлунка.

Гуморальну регуляцію рухової активності шлунка здійснюють насамперед гормони травного каналу: активізують — гастрин, мотилін, серотонін, інсулін; гальмують — секретин, ентерогастрон, а також адреналін і норадреналін.

Переміщення їжі зі шлунка до кишок (евакуація). Шлунковий вміст затримується в шлунку тривалий час залежно від складу і кількості їжі. Особливо довго перебуває в шлунку жирна їжа. Рідина переходить до дванадцятипалої кишки вже під час її споживання, але також порціями. При звичайних змішаних раціонах шлунок людини звільняється від вмісту в середньому за 3,5-4,5 год. Отже, при 3-4-разовому харчуванні до чергового приймання їжі шлунок вже порожній.

ТРАВЛЕННЯ У ТОНКІЙ КИШЦІ

ДВАНАДЦЯТИПАЛА КИШКА

Дванадцятипала кишка є одним із головних відділів травного каналу. Пояснюється це тим, що, сюди впадають протоки двох найбільших залоз системи травлення - підшлункової залози та печінки.

Подальший гідроліз речовин (білків, жирів, вуглеводів), які порціями надходять зі шлунка до дванадцятипалої кишки, здійснюється під впливом трьох груп ферментів панкреатичного соку (протеолітичних, ліполітичних, амілолітичних) в лужному середовищі (рН - 8).

Протеолітичні ферменти продукуються неактивними (проферменти), їх активація здійснюється в дванадцятипалій кишці: трипсиноген активується у дванадцятипалій кишці ферментом кишечного соку - ентерокіназою, і утворюється активна форма ферменту - трипсин. Інші протеолітичні ферменти активуються трипсином.

Дванадцятипала кишка відіграє винятково важливу регуляторну функцію. Вона впливає на секреторну й моторну функції всієї травної системи, оскільки є потужним рецептивним полем, подразнення якого викликає відповідні реакції в шлунку, підшлунковій залозі, печінці та інших органах. Зокрема, її слизова оболонка продукує секретин — гормон, який збуджує підшлункову секрецію, холецистокінін, що стимулює скорочення жовчного міхура, ентерогастрон, який пригнічує секрецію хлоридної кислоти в шлунку тощо.

ПІДШЛУНКОВА ЗАЛОЗА

Функція підшлункової залози не обмежується процесами травлення. Вона виконує екзокринну й ендокринну функції і бере участь у регуляції діяльності травного каналу.

Ендокринна частина залози — це система нерівномірно розкиданих у паренхімі залози груп клітин — панкреатичних острівців (острівців Лангерганса), які продукують гормони: інсулін (β-клітини) і глюкагон (α-клітини).

Секреторна функція підшлункової за лози. Сік підшлункової залози — це безбарвна рідина лужної реакції (рН = 7,8-8,4) із високим вмістом гідрогенкарбонатів. За добу у людини виділяється близько 2 л соку. Основна кількість соку підшлункової залози продукується під час споживання їжі і травлення. У голодної людини сік виділяється в невеликій кількості під час періодичної рухової активності всієї травної системи. До складу соку входить багатий набір ферментів: протеолітичних, ліполітичних, амілолітичних, які відповідно здійснюють травлення білків, ліпідів, вуглеводів їжі. На протеолітичні ферменти припадає 72% загального білка в складі соку. Це трипсин, хі мотрипсин, панкреатопептидаза, калікреїн, які залоза синтезує у вигляді зи могенів — неактивних проферментів. Деяка частина молекул трипсиногену активується ферментом дванадцятипалої кишки ентерокіназою, а решта і всі інші неактивні протеолітичні зимогени активуються трипсином.

З інших груп ферментів до складу соку входить α-амілаза, яка розщеплює поліцукриди до ди-і моноцукридів, та ліпаза — розщеплює ліпіди до гліцеридів і жирних кислот. Виділення цих ферментів відбувається в активному стані. З неорганічних компонентів сік підшлункової залози містить гідрогенкарбонати, натрію і калію хлориди та ін.

Секреторна функція підшлункової залози залежить від характеру їжі. Найбільше соку виділяється при споживанні хліба, менше — м'яса й молока.

Регуляція секреції підшлункової за лози відбувається нервово-гуморальними механізмами.

Як і в шлунку, початок секреції ініціюється умовнорефлекторним впливом вигляду і запаху їжі, який посилюється безумовнорефлекторним збудженням під час жування і ковтання їжі. Низхідні (еферентні) сигнали від довгастого мозку через блукаючий нерв досягають залози і зумовлюють секрецію. Тривалу підшлункову секрецію, необхідну для забезпечення кишкового травлення, підтримують гуморальні чинники. Провідну роль у цих механізмах відіграють шлунково-кишкові гормони.

Чинник, здатний збуджувати секрецію - секретин. Крім того, секрецію підшлункової залози посилюють гастрин, серотонін, а гальмують — глюкагон, кальцитонін, соматостатин та ін.

На активність секреції залози значно впливає її гормон інсулін. У сучасній літературі його об'єднують з блукаючим нервом в єдину вагоінсулярну систему.

ПЕЧІНКА

Печінка є складною трубчастою залозою, яка містить сітку жовчних капілярів і проток, що розвиваються із залозистого випину стінки кишки, з якою вона зберігає зв'язок через загальну жовчну протоку. У людини загальна жовчна протока відкривається в дванадцятипалу кишку разом із протокою підшлункової залози.

Секреторними структурами печінки є епітеліоцити печінки (гепатоцити).

Склад і властивості жовчі. Печінка продукує жовч неперервно. Поза періодом травлення жовч надходить до жовчного міхура, де депонується і концентрується внаслідок активного всмоктування рідкої частини. До дванадцятипалої кишки жовч надходить періодично, переважно під час надходження шлункового вмісту. Об'єм жовчі змінюється залежно від режиму харчування. У людини протягом доби утворюється близько 1500 мл жовчі. Жовч — це секрет гепатоцитів світло-жовтого кольору, лужної реакції (рН = 7,3-8,0). У жовчному міхурі у зв'язку з концентруванням жовчі її колір темний (бурий). До складу жовчі входять жовчні кислоти: первинні (холева і хенодезоксихолева) і вторин ні (глікохолева й таурохолева) — це парні кислоти, зв'язані з таурином або гліцином. Вільних жовчних кислот міститься лише невелика кількість. У людини глікохолевих кислот близько 80% усіх жовчних, а таурохолевих — 20%. Забарвлення жовчі пов'язане з пігментами білірубіном і білівердином, які утворюються з гемоглобіну при руйнуванні еритроцитів. У людини жовч містить білірубін золотаво-жовтого кольору і сліди білівердину. Існують також інші жовчні пігменти. З жовчних пігментів утворюються пігменти сечі й калу. За добу з жовчю виділяється близько 300 мг білірубіну. Крім того, до складу жовчі входять холестерин, лецитин, муцин, ферменти, неорганічні компоненти, продукти обміну. Жовч виводить з організму частину холестерину, який синтезується в печінці (у людини близько 1 г за добу). Роль ферментів жовчі (амілаза, фосфатаза, протеази та ін.) у травленні незначна. З мінеральних компонентів крім катіонів, що входять до складу жовчно-кислих солей, містяться натрій і калій, кальцій, ферум (залізо), магній, сліди купруму (міді).

Механізм утворення жовчі пов'язаний з активною секрецією її компонентів, насамперед жовчних кислот, фільтрацією деяких речовин з крові (води, глюкози, креатиніну, йонів калію, натрію, хлору), реабсорбцією окремих складових у канальцях (води та інших речовин). Провідну роль у цих процесах відіграє активна секреція.

Жовч емульгує жири, активує ліпазу, сприяє транспортуванню продуктів гідролізу жирів, посилює дію ферментів підшлункового і кишкового соку, гідролізує поживні речовини їжі власними ферментами, підвищує тонус і посилює перистальтику кишок, виводить з організму продукти обміну, виконує регуляторну функцію.

Гідроліз ліпідів здійснюється ліпазою в присутності жовчних кислот, що надходять до дванадцятипалої кишки у складі жовчі:

Регуляція утворення і виділення жов чі. Автономна нервова система має регулювальний вплив на секреторний апарат печінки, сфінктери вивідних проток, жовчний міхур. Вигляд і запах їжі, як і її приймання, посилюють виділення жовчі, яке залежно від виду їжі настає через 3—12 хв. На кількість і якість жовчі впливає харчовий раціон. Найбільше її виділяється при змішаному харчуванні. Активними збудниками секреції жовчі є жовток яєць, молоко, м'ясо, а найтриваліший вплив чинять жири. Стимулювальний вплив на утворення жовчі мають вазопресин, кортикотропін, інсулін, гормони щитоподібної залози. Збудження блукаючого нерва посилює, а симпатичної системи — гальмує вироблення жовчі.

Познавательные статьи:



Техника прыжка в длину с разбега

Тактические действия в защите

История Олимпийских игр

История развития права интеллектуальной собственности