Суб’єкти та види зовнішньоекономічних відносин

↑

▷ Содержание

⇐ ПредыдущаяСтр 2 из 9Следующая ⇒

Згідно з Законом України «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 16.04.1991р. № 959-ХІІ, зовнішньоекономічна діяльність – це діяльність господарюючих суб’єктів України та іноземних суб’єктів господарської діяльності, побудована на взаємозв’язках між ними, що має місце як на території України, так і за її межами. Таким чином, зовнішньоекономічні відносини охоплюють усі операції, пов’язані з оборотом товарів, робіт, послуг, капіталів. Ця діяльність може бути фінансовою, інвестиційною чи операційною [4].

Суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності є:

1) фізичні особи, які є резидентами і нерезидентами України, також особи без громадянства, які мають громадянську право спроможність і діє спроможність згідно з законодавством України, і які постійно мешкають на її території;

2) юридичні особи, які зареєстровані в Україні і мають постійне місцезнаходження на її території, у тому числі юридичні особи, майно яких знаходиться у власності нерезидентів;

3) об’єднання фізичних і юридичних осіб, які не є юридичними особами згідно з законодавством України, але мають постійне місцезнаходження на її території і яким не заборонено здійснювати господарську діяльність;

4) структурні одиниці суб’єктів господарювання резидентів чи нерезидентів, які не є юридичними особами згідно законодавства України (філії, відділення тощо), але мають постійне місцезнаходження на території України;

5) сумісні підприємства при участі резидентів і нерезидентів, які зареєстровані і мають постійне місцезнаходження на території України;

6) інші суб’єкти господарювання, передбачені законодавством України [4].

Всі суб’єкти зовнішньоекономічної діяльності мають рівне право здійснювати будь-які її види, передбачені Законом України «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 16.04.1991р. № 959-ХІІ, незалежно від форм власності та інших ознак.

До видів зовнішньоекономічної діяльності відносять:

1) експорт та імпорт товарів, капіталу і робочої сили;

2) надання послуг, у тому числі: виробничих, транспортно-експедиційних, страхових, консультаційних, маркетингових, експортних, посередницьких, брокерських, управлінських, туристичних та інших, які прямо і виключно не заборонені законами України;

3) наукова, науково-технічна, науково-виробнича, виробнича, навчальна та інша кооперація з іноземними суб’єктами господарювання; навчання і підготовка спеціалістів на комерційній основі;

4) міжнародні фінансові операції і операції з цінними паперами у випадках, передбачених законами України;

5) кредитні і розрахункові операції між резидентами і нерезидентами (створення банківських, кредитних і страхових установ за межами України чи на її території у випадках, передбачених законами України);

6) сумісна підприємницька діяльність між резидентами і нерезидентами, яка містить створення сумісних підприємств різних видів і форм, проведення загальних господарських операції і сумісне володіння майном як на території України, та і за її межами;

7) товарообмінні операції та інша діяльність, заснована на формах зустрічної торгівлі між суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності різних країн;

8) операції по придбанню, продажу і обміну валюти на валютних аукціонах, валютних біржах і на міжбанківському валютному ринку;

9) інші види зовнішньоекономічної діяльності, передбачені законодавством України [4].

Резиденти і нерезиденти України при здійснені зовнішньоекономічної діяльності керуються наступними принципами:

1) принцип суверенітету народу України у здійснені зовнішньоекономічної діяльності, який полягає у:

- винятковому праві народу України самостійно і незалежно здійснювати зовнішньоекономічну діяльність на її території, керуючись законами України;

- обов’язки України виконувати всі договори і зобов’язання у сфері міжнародних економічних відносин;

2) принцип свободи зовнішньоекономічного підприємництва, який полягає у:

- праві суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності добровільно вступати у зовнішньоекономічні зв’язки;

- праві суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності здійснювати її у будь-яких формах, які прямо не заборонені чинним законодавством України;

- обов’язки дотримуватися при здійснені зовнішньоекономічної діяльності порядку, установленого законами України;

- винятковому праві власності суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності на усі отримані ними результати їхньої діяльності;

3) принцип юридичної рівності і недискримінації, який полягає у:

- рівності перед законом усіх суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності, незалежно від форм власності, у тому числі держави, при здійснені їхньої діяльності;

- забороні будь-яких, крім передбачених Законом України «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 16.04.1991р. № 959-ХІІ, дій держави, результатом яких є обмеження прав і дискримінація суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності, а також іноземних суб’єктів господарювання по формам власності, місцю знаходження та іншим ознакам;

- недопустимості обмежувальної діяльності з боку будь-яких її суб’єктів, крім випадків, передбачених Законом України «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 16.04.1991р. № 959-ХІІ;

4) принцип верховенства закону, який полягає у:

- регулюванні зовнішньоекономічної діяльності тільки законами України;

- забороні застосування підзаконних актів і актів управління місцевих органів, які створюють будь-яким способом для суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності умов менш сприятливі, нежилі встановлені законом України;

5) принцип захисту інтересів суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності, яких полягає у тому, що Україна як держава:

- забезпечує рівний захист інтересів всіх суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності і іноземних суб’єктів господарювання на її території згідно законам України;

- здійснює рівний захист всіх суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності України за її межами згідно нормам міжнародного права;

- здійснює захист державних інтересів України як на її території, так і за її межами тільки у відповідності з законами України, умовами підписаних нею міжнародних договорів і нормами міжнародного права;

6) принцип еквівалентності обміну, неприпустимості демпінгу при ввезені та вивезені товарів [4].

Головне місце у зовнішньоекономічних зв’язках займає здійснення операційної діяльності, пов’язаної насамперед із зовнішньою торгівлею (експорт, імпорт), виробничою кооперацією, лізингом тощо.

Згідно з Законом України «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 16.04.1991р. № 959-ХІІ до експортних операцій належать продаж товарів іноземним суб’єктам господарської діяльності з вивезенням чи без вивезення цих товарів через митний кордон України, включаючи реекспорт товарів. При цьому термін реекспорт означає продаж іноземним суб’єктам господарювання і вивезення за межи України товарів, які були раніше імпортовані на територію України [4].

Імпорт товарів – купівля у іноземних суб’єктів господарювання товарів з ввезенням чи без ввезення цих товарів на територію України, включаючи купівлю товарів, призначених для власного споживання установами і організаціями України, розташованими за її межами.

Зовнішньоекономічна діяльність може бути побудована на формах зустрічної торгівлі між резидентами та нерезидентами: бартерні операції, кліринг, паралельні угоди, попередні та зворотні закупки, промислова кооперація [20].

Найпоширенішою формою зустрічної торгівлі є товарообмінні (бартерні) операції. Вони оформлюються бартерним договором або договором зі змішаною формою оплати, яким часткова оплата експортних (імпортних) поставок передбачена в натуральній формі, між резидентом України та іноземними суб’єктами господарської діяльності, що передбачає збалансований за вартістю обмін товарами, роботами, послугами у будь-якому поєднанні, не опосередкований рухом коштів у готівковій або безготівковій формі.

Операції резидентів, які здійснюються в рамках виконання договорів виробничої кооперації, включають значні за обсягами операції з поставки сировини, матеріалів, вузлів, деталей, запасних частин, заготовок напівфабрикатів, комплектуючих та інших виробів галузевого і міжгалузевого призначення, що технологічно взаємозв’язані і необхідні для спільного виготовлення кінцевої продукції, а також операції з виконання послуг з проектних і ремонтних робіт, технічного обслуговування та здійснення технологічних операцій.

До операцій резидентів, які здійснюються під час виконання договорів консигнації, належать операції з реалізації товарів, відповідно до яких одна сторона (консигнатор) зобов’язується за дорученням іншої сторони (консигнанта) протягом визначеного часу (терміну угоди консигнації) за обумовлену винагороду продати з консигнаційного складу від свого імені товари, які належать консигнанту. При цьому до моменту передачі товарів третій особі їх власником залишається консигнант.

До основних завдань суб’єктів господарювання в процесі здійснення зовнішньоекономічних операції належать:

1) вибір найприйнятнішої форми розрахунків та їх організація;

2) здійснення операцій з придбання та продажу валюти на валютних аукціонах, валютних біржах та міжбанківському валютному ринку;

3) оптимізація фінансових відносин з посередниками (брокерами, агентами, консигнаторами тощо), страховиками та транспортно-експедиційними організаціями при здійснені зовнішньоекономічних операцій;

4) фінансове забезпечення імпортних та експортних операцій;

5) визначення умов здійснення товарообмінних операцій, іншої діяльності, побудованої на формах зустрічної торгівлі між підприємством та іноземними суб’єктами господарської діяльності;

6) податкове планування при здійсненні зовнішньоекономічних операцій;

7) оптимізація фінансових відносин з державними органами, відповідальними за регулювання та контроль зовнішньоекономічних операцій;

8) управління ризиками у сфері зовнішньоекономічних відносин.

Особлива увага при здійснені зовнішньоекономічної діяльності повинна концентруватися на оцінці та нейтралізації зовнішньоекономічних ризиків. Ці ризики можна класифікувати таким чином:

1) транспортні та складські ризики (ризик втрат чи ушкодження товару під час його транспортування);

2) ризик зміни курсів валют, в яких здійснюються розрахунки (ризик виникнення збитків у вигляді курсових різниць);

3) платіжні ризики;

4) політичні ризики (заборона конвертації та переказу валюти з країни; мораторій чи заборона на виконання боргових зобов’язань суб’єктами господарювання; ризик ембарго; ризик антидемпінгових розслідувань тощо).

До основних інструментів нейтралізації зазначених ризиків належать: страхування ризиків за допомогою страхових компаній (транспортні та складські ризики); хеджування валютних ризиків; валютні кредити; використання спеціальних форм розрахунків, валютно-цінові застереження [20].

Познавательные статьи:



Организация работы процедурного кабинета

Статус республик в составе РФ

Понятие финансов, их функции и особенности

Сущность демографической политии