Методи та функції політичної економії.

↑

▷ Содержание

⇐ ПредыдущаяСтр 2 из 9Следующая ⇒

Досліджуючи господарські процеси, політекономія застосовує ряд загальнонаукових методів пізнання:

· Спостереження та збір фактів.

· Експеримент.

· Моделювання.

· Метод наукових абстракцій.

· Аналіз і синтез.

· Системний підхід.

· Індукція і дедукція.

· Історичний та логічний.

· Графічний.

Експеримент передбачає проведення штучного наукового досліду, коли об’єкт, що вивчається, ставиться в спеціально створені і контрольовані умови.

Метод моделювання передбачає вивчення соціально-економічних явищ за їх теоретичним взірцем тобто моделлю (лат. modulus – взірець).

Абстрагування передбачає відволікання від несуттєвих сторін, властивостей об’єкту, що вивчається, з метою виявлення його суттєвих сторін та властивостей.

Метод аналізу та синтезу передбачає вивчення соціально-економічних явищ як за частинами (аналіз), так і в цілому (синтез).

Рух думки від окремих факторів до загального висновку це індукція, або узагальнення. А рух думки у зворотньому напрямку (від загального положення до окремих висновків) називають дедукцією.

Історичний та логічний методи (або підходи) теж застосовуються в єдності. Вони передбачають детальне вивчення соціально – економічних процесів в їх історичній послідовності.

Графічний метод (від гр. Grapno – пишу, креслю). Він ґрунтується на використанні різних креслень та малюнків – схем, таблиць, графіків та т.д.

Політекономія виконує ряд функцій. Перша з них – пізнавальна функція, яка полягає в тому, щоб вивчати і пояснювати економіку суспільства та надавати отримані знання в теоретичному вигляді, тобто узагальнено та систематизовано.

Другу функцію можна назвати теоретико – методологічною або методологічною. Вона проявляється в тому, що економічна теорія служить теоретичною та методологічною базою для всієї системи економічних наук.

Завдяки освітній функції економічної теорії багато людей різних професій можуть оволодіти економічною культурою.

Практична функція полягає в розробці рекомендацій для раціональної економічної поведінки господарюючих суб’єктів, пріоритетів та цілей економічної політики.

4. Економічні закони та категорії

Економічні категорії – це поняття, сформульовані економічною наукою для позначення економічних відносин, їх конкретних форм, проявів, сторін, властивостей та рис. Економічні категорії поділяються на загальні і специфічні. Зокрема, такі категорії, як “виробництво”, “продукт”, ”потреба”, “фактори виробництва”, “споживання” є загальними, тобто характеризують явища, властиві всім економічним системам. А категорії “товар”, “ціна”, “гроші”, “ринок”, “обмін” є специфічними, оскільки описують тільки товарне виробництво.

Економічним законом називається необхідний, стійкий причинно – наслідковий зв’язок і взаємозалежність економічних явищ і процесів. Економічні закони мають об’єктивний характер, тобто вони незалежні від волі і свідомості людей. Загальні (діють в усіх економічних системах) та специфічні (діють лише в одній економічній системі)закони. Функції політ:пізнавальна,теоретико-методологічна, освітня і практична.

Економічний зміст виробництва

Виробництво — це процес створення благ, необхідних для задоволення різноманітних потреб людини. У виробництві розрізняють 2 сторони: взаємодія людини з природою(праця, засоби виробництва(засоби праці, предмети праці) і взаємодія людей одне з одним.

Праця – це свідома доцільна діяльність людини з метою створення матеріальних та духовних благ. Засоби праці-це те, за допомогою чого людина впливає на свій предмет праці. Засоби праці поділяються на кілька видів: знаряддя праці, виробничі приміщення, земля.

Структура виробництва

Структуру суспільного виробництва можна визначати на основі кількох ознак:

· за ознакою створюваного блага (матеріального чи нематеріального). За цією ознакою виробництво поділяють на матеріальне і нематеріальне.

· за ступенем віддаленості його результатів від природи. У цьому зв'язку розрізняють виробництво первинне, вторинне і третинне. Первинне виробництво - це те, яке безпосередньо привласнює речовину, дану природою. Вторинне виробництво займається подальшою обробкою продуктів первинного виробництва. Третинне виробництва – це виробництво, що створює різноманітні послуги, які можуть бути виробничими і особистими.

· за характером діяльності зайнятих в ньому людей. В цьому випадку поділ здійснюється на основне виробництво, виробничу інфраструктуру і соціальну інфраструктуру. Основне виробництво охоплює галузі матеріального виробництва, які безпосередньо виробляють предмети споживання і засоби виробництва. Виробнича інфраструктура являє собою комплекс галузей, які обслуговують основне виробництво. Соціальна інфраструктура – це нематеріальне виробництво, яке створює нематеріальні форми багатства.

· за фазами відтворення, виділяючи власне виробництво, розподіл, обмін та споживання.

Познавательные статьи:



Как правильно слушать собеседника

Типичные ошибки при выполнении бросков в баскетболе

Принятие христианства на Руси и его значение

Средства массовой информации США