Наукові знання у Київській Русі.

↑

▷ Содержание

⇐ ПредыдущаяСтр 6 из 8Следующая ⇒

Поява і поширення писемності та розвиток освіти на Русі позитивно вплинули на розвиток наукових знань. Науковими центрами в період розквіту Київської Русі були Київ, Новгород, Полоцьк, Чернігів, Галич, Володимир-Волинський.

У цих містах існували школи, засновані духовенством, серед якого  були вчителі, письменники, оратори, художники, літописці, творці тодішньої української науки.

Українськ а наук а, як і вся давня культура, перебувала спершу в повній залежності від Візантії, яка на той час, поряд з Римом, вважалася другим світовим центром науки та літератури.

3.3.1. Характерні риси науки у Київській Русі:

- ядром науки була теологія, часто забарвлена філософським змістом;

- основні теми - думки святих отців Церкви, міркування античної філософії, власна народна мудрість та її оригінальний світогляд;

- опрацювання (на базі теології й міфології) інших  галузей знання - історії, права, природознавства, математики, астрономії (в тих же межах, що й у Візантії та Західній Європі).

  Історична галузь представлена перекладами візантійських хронік  І. Малали, Г. Амартоли і Г. Сінкела, "Історії Палестини" Иосифа Флавія.

Природознавчі твори:

 - "Шестоднев" Василя Великого, перероблений болгарським екзархом Іоанном (характеризує окремі царства природи відповідно до днів їх творення за Біблією);

- "Фізіолог" – твір про різних тварин, частково про рослини та каміння;

- "Космографія" Козьми Індикоплова - подає загальну характеристику світобудови.

  Церковне право розроблялося в багатьох "кормчих" книгах.

  Енциклопедична література представлена збірниками статей   ("Ізборники" князя Святослава 1073 і 1076 рр.) та афоризмів ("Пчела", "Ізмарагд", "Златая цепь " тощо).

Вітчизняні оригінальні наукові досліди стосуються передусім тих галузей науки, якими Візантія не цікавилася. Літописи до відомостей про  історію людства від створення світу, почерпнутих з Біблії та грецьких джерел, додають міркування авторів щодо походження слов'ян, їхньої мови, етнографічної приналежності, описують звичаї племен, що належали до Київської держави.

Історична наука.

- на зразок історичних хронік Візантії розроблялася тодішня історіографія, що займалася історією держави, розвивалося літописання;

  Найстарішими джерелами з тих, що дійшли до нас, є "Велесова книга " та ін., що збереглися у пізніших списках, зокрема літопис 1039 р., складений, напевно, в одному з київських монастирів. Літописну роботу вели ченці Києво-Печерської лаври (Нестор та Никон), ченці Видубицького монастиря (ігумен Сильвестр), цим займалися й інші монастирі. При княжих дворах працювали й приватні історики-літописці,.

Правознавство.

Основне джерело - "Руська правда" - найстаріший слов'янський правовий кодекс XI-XII ст.:

- текст документу свідчить про його тривалу підготовку й порівняльні дослідження візантійського, західноєвропейського та власного, давньоукраїнського, звичаєвого права;

- ця збірка законів князя Ярослава та його наступників лягла в основу Литовського статуту і законодавства гетьманської доби;

- документ цікавий ще й своєю майже чистою східнослов'янською мовою, без церковнослов'янських елементів, стилістикою та наявністю словника сьогодні вже не вживаних слів-термінів.

Медицина.

Першими лікарями на Русі були ворожбити, знахарі, "віщуни" та "кудесники" - чоловіки й жінки.

Основні методи лікування:

- замовляння і заклинання;

- користувалися відварами та настоями трав, мазями, порошками тощо;

- знали методи водолікування, термотерапію (нагрівання, прогрівання тіла, його охолодження) тощо;

- подекуди використовували хірургічні методи лікування.

Ткацтво, килимарство та вишивка.

Ткацтво.

На Русі був дуже розвинений ткацький промисел.

Основні матеріали:

- вітчизняні – льон та коноплі;

- імпортовані (головним чином з Візантії) - полотно, вовна й шовк ("наволока", "оловир"), візерунчасті з протканими золотими та срібними нитками тканини ("дібаджа").

  Тоді ж приходили до нас і матерії західноєвропейських держав, в основному з Франції.  

Основні візерункові мотиви матерій старокняжої доби:

- дрібні рослинні орнаменти,

- геометричні орнаменти (переважно великі кола, в яких зображувались різні знаки - зірки, хрести);

- тваринні мотиви (грифи, леви, птахи).

  Про це свідчать знахідки незначних решток матерій у могилах на Чернігівщині, Київщині й Полтавщині.

  Ткацтво на Русі було відоме ще з домонгольських часів. Слов’яни мали не лише ткацькі верстати, а й цехи, що спеціалізувалися (ткали килими, сукна, рушники, виготовляли гафти (гаптування).

Найстаріша літописна згадка про килими на Русі сягає 997 р. Це опис смерті й похорону деревлянського князя Олега в Овручі, де говориться: "положиша його на коврі". Також і далі згадується про звичай класти пораненого або мертвого князя "на коврі".  В 1015 р. у нього загорнули тіло св. Володимира, в 1097 р. - князя Василька у Звенигороді біля Києва. На з'їзді князів у Вітичеві 1100 р. Володимир Мономах сказав до князя Давида Ігоровича: "да се єси пришел і сідиш с своєю братьєю на єдиному коврі".

Літописні тексти не дають ані опису "коврів", ні згадки про їх походження (чи це був місцевий виріб, чи імпортовані товари). Однак за їх даними:

- "коври" належали до предметів ужитку князівського двору;

- коври були атрибутом похоронного ритуалу, їх використовували для відпочинку.

  Не виключено, що це слово тоді могло й не означати "килим", а можливо - "підстилку" або ж навіть "постіль".

Килимарство.

Доречно пов'язувати початки килимарства на Русі з тривалим перебуванням тут кочових народів (печеніги, половці, тюрки, берендії, чорні клобуки), що як пастуші племена вівчарювали і, ймовірно, виробляли з вовни тканини, але ці впливи не доведені.

  Історичні джерела підтверджують довіз до Києва тканин (наволок) і шовкових матерій з Візантії, зі Сходу, але вже тоді на Русі міг витворитися й власний килимарський досвід.

Познавательные статьи:



Техника нижней прямой подачи мяча

Комплекс физических упражнений для развития мышц плечевого пояса

Стандарт Порядок надевания противочумного костюма

Общеразвивающие упражнения без предметов