Поняття, теорії, типологія і функції політичного лідерства

↑

▷ Содержание

⇐ ПредыдущаяСтр 13 из 49Следующая ⇒

Лідерство супроводило всю історію людства. Слово “лідер” в перекладі з англійської („leader”) означає – “ведучий”, “керівник”. Інтерес до лідерства, осмислення цього важливого соціального феномену був завжди. Політичним лідерам приділяли увагу античні історики – Геродот, Плутарх та інші. Значний внесок у теорію політичного лідера запропонував італієць Н. Макіавеллі, який визначив сутність політичного лідера як володара, котрий використовує різні засоби для наведення порядку й збереження свого панування. Практичні засоби для володарів, які розробив Макіавеллі, де панували хитрощі та сила, дуже цінили правителі та політичні діячі. Представниками валютаристської теорії лідера є Т. Карлейль (1795 – 1881 рр.) та Р. У. Емерсон (1803 – 1882 рр.), які бачили історію як наслідки творення видатних особистостей. Карлейль висловив думку, що суспільство не може існувати нормально без постійного направляючого дійства лідера. За твердженням Емерсона усі глибокі звершення – це талан видатних індивідів.

Ф. Ніцше дає біологічне, соціопсихологічне обґрунтування феномену лідерства. Лідер в його понятті – це надлюдина, це найдосконаліші її екземпляри. Лідери – геніальні люди. Г. Тард (1843 – 1904 рр.) стверджував, що єдиним джерелом прогресу суспільства є відкриття, зроблені неординарними особистостями. Він також є одним із засновників теорії соціалізації. У марксизмі політичний лідер є послідовним виразником і реалізатором класових інтересів. Маси осередок в цілому диктують, контролюють поведінку лідера, хоча більшість сучасних мислителів не розділяють такої точки зору. Історія переконливо свідчить, що роль політичних лідерів є досить значною, але трактується неоднозначно. Проблемами лідерства займаються крім політології такі науки, як психологія, соціологія, економічна теорія, антропологія тощо.

Феномен лідерства відображається також в його визначеннях:

лідерство – це особливий вид влади;

лідерство – це особливий статус управлінської діяльності;

лідерство – це особливий постійний, авторитетний вплив на людей;

політичне лідерство – це особливе підприємництво;

лідер – це еталон політичної поведінки соціальної спільноти.

Ці різноманітні характеристики визначення лідерства говорять про відповідальність за прийняття і здійснення політичних рішень, за вирішальну роль лідера в політиці. І це дає підстави дати загальне поняття цього феномена у синтезованому визначенні: політичне лідерство – це процес, у ході якого авторитетні особи, які мають реальну владу або можливість впливу на людей, здійснюють постійний, пріоритетний і легітимний вплив на суспільство або його частину, яка чекає, приймає і підтримує їх дії задля досягнення означених і поставлених ними цілей.

Структура лідерства має три головних компоненти: індивідуальні риси, ресурси, ситуацію. Всі вони мають вплив на ефективність лідера.

Найбільш повна характеристика лідерства надається в ряді теорій і концепцій, які і розкривають сутність цього феномену. На сьогодні не втратила актуальності теорія рис. Вона обгрунтовує необхідність певних рис лідера, зокрема масштабності й неординарності мислення, неаби-яких організаторських здібностей, відповідальності, поваги до людей. Вони (риси) виключно різноманітні, проте всю їх сукупність можна об’єднати в 3 великі групи:

1) природні – сила характеру, воля, рішучість, тонка інтуїція, особиста привабливість;

2) моральні – чесність, вірність, справедливість, турбота за людей;

3) професійні – аналітичні здібності, вміння аргументовано протистояти сторонній думці, компетентність, політична мудрість, культура, професіоналізм у прийнятті рішень тощо.

В демократичних державах до обов’язкових якостей сучасних політичних лідерів відносять також фототелегенічність, здатність викликати довіру у людей та ін.

Дійсно, для заняття лідируючих ступенів в умовах конкуренції потрібно мати певні психологічні й соціальні якості. Але їх набір значно варіюється в залежності від держав, конкретних умов та ситуацій, від історичних діб.

Познавательные статьи:



Техника прыжка в длину с разбега

Организация работы процедурного кабинета

Области применения синхронных машин

Оптимизация по Винеру и Калману