Сутність та значення стратегії розвитку в стратегічному управлінні підприємством

↑

▷ Содержание

⇐ ПредыдущаяСтр 2 из 16Следующая ⇒

Слово стратегія походить від грецького strategia (stratos - військо, ago - веду). Стратегія є найважливішою складовою частиною військового мистецтва, призначена для вирішення питань підготовки, планування та проведення військових компаній та вирішальних операцій. Першопочатково термін strategos відносився до ролі людини (командуючого армією). В подальшому слово набуло нового сенсу мистецтва військового командування, тобто говорило про психологічні і поведінкові навички, необхідних для виконання ролі командуючого. До Перикла (450 р. до н.е.) цим словом стали позначати будь-які навички управління (адміністративний талант, ораторську майстерність, силу). А в часи Олександра Македонського (330 р. до н.е.) термін означав уміння організувати сили для перемоги над супротивником і створювати єдину систему всеосяжного. Військово-дипломатичні стратегії існували ще в доісторичні часи. Адже одна з задач стародавніх істориків і поетів полягала в зборі й узагальненні стратегій життя і смерті, успішних і провальних, звертанні їх у мудрі посібники на майбутнє. В міру суспільного розвитку й ускладнення конфліктів багато військових і державних діячів почали вивчати, приводити в систему і перевіряти на практиці основні стратегічні поняття. І так продовжувалося доти, поки не сформувалися основні принципи класичного підходу.

Клаузевіц визначає стратегію як «мистецтво проведення бойових операцій для досягнення мети війни». Згідно з визначенням Мольтке стратегія - це «практичне використання ресурсів, які знаходяться у розпорядженні командуючого, для досягнення поставленої мети». У більш близьких до сучасності військових теоретиків можна зустріти наступне трактування стратегії: «мистецтво розподілу та використання військових ресурсів для досягнення цілей, поставлених політикою» (Лідделл Харт).Термін «стратегія» має різні визначення. Більшість наукових праць найчастіше присвячується конкретним її проблемам. Так, Сун-Цзи [78], С. Фронтін [81], Н. Макіавеллі [47] тлумачили питання воєнної стратегії. Дж. О’Шонессі [59], І. Ансофф [7], К. Боумен [12] розглядали стратегію у зв’язку з діями організацій і компаній у боротьбі за ринки збуту продукції. Дж. О’Шонессі, зокрема, запропонував таке визначення: «Стратегія організації - це набір правил для отримання рішення» [59].

Запозичення категорії з військового лексикону пояснюється тим, що підприємства в розвинених країнах та країнах, що розвиваються, опинилися в умовах, близьких до «воєнних дій» наприкінці 50-х років, пов’язаних із насиченням ринку, зростанням конкуренції, коли, для того, щоб вижити треба було боротися. Професор Джордж Штайнер, у своїй роботі «Стратегічне планування» (1979 р.) відзначав суттєву невизначеність терміну:

· Стратегія - сфера діяльності топ-менеджменту, яка має велике значення для організації.

· Стратегія відноситься до основних директив, цілей та місії.

· Стратегія складається з найважливіших дій, необхідних для втілення цих директив.

· Стратегія відповідає на питання: Що варто робити організації? Які цілі переслідує організація і яким чином їх досягти?

У сучасній літературі можна виокремити дві основних концепції стратегії - філософську та організаційно-управлінську. Філософська наголошує на загальному значенні стратегії для підприємства. Стратегію можна розглядати як філософію, якою має керуватися організація. З цієї точки зору стратегія це: позиція, спосіб життя, що не дає зупинятися на досягнутому, а орієнтує на постійний розвиток. Організаційно-управлінська концепція стратегії пов’язана з конкурентними діями, заходами та методами здійснення стратегічної діяльності на підприємстві [85].

Характерні риси стратегії (згідно з Chaffee, 1985)

• Стратегія не буває простою. «Внаслідок постійних змін в організації, доводиться мати справу з новими комбінаціями умов, тому зміст стратегії не може бути структурованим, програмованим, шаблонним, повторюваним...»

· Від стратегії залежить добробут організації. «Стратегічні рішення... досить важливі і впливають на добробут організації в цілому...»

· Стратегія - це і зміст, і процес. «Теорія стратегії включає вивчення як змісту стратегії, так і методів прийняття рішень щодо цих дій та їх реалізацію».

· Стратегію неможливо продумати до кінця. «Теоретики приходять до спільного висновку: намічені, розроблені та реалізовані стратегії організації можуть суттєво відрізнятися одна від одної».

· Стратегії існують на різних рівнях. «У фірми є корпоративна стратегія (Яким бізнесом нам займатися?) і бізнес-стратегія (Як нам конкурувати в цьому бізнесі?)».

· Стратегія повинна бути віідпрацьована не лише концептуально, але й аналітично [50].

Будь-яка стратегія має свої особливості, які треба враховувати при її розробці. По-перше, стратегія завжди залежить від зовнішнього середовища. По-друге, завжди є конкуренти, готові скористатися раціональними рішеннями, які використовувалися при розробці або реалізації стратегії. По-третє, стратегія завжди формулюється в умовах недостатньої інформації та повинна коригуватися в міру надходження нових даних. По-четверте, не існує методів визначення того, чи є певна стратегія оптимальною. Конкурент завжди може вдатися до ефективнішої стратегії. По-п’яте, стратегія має підкріплюватися організаційною структурою і ресурсами, які є в розпорядженні організації. Вона дозволяє максимально ефективно використовувати їх, спрямовуючи туди, де вони можуть принести найбільшу користь. По-шосте, стратегія завжди має бути націлена на кінцевий результат, стратегічну мету, яку, в свою чергу, необхідно узгоджувати з можливостями.

Виходячи з такого розмаїття визначень, можна дійти певних висновків. По-перше, стратегія пов’язана з поняттям діяльності, яка розглядається як сукупність дій у конкретному середовищі. Ця діяльність припускає різні варіанти і види. Результатом її має бути досягнення поставленої мети.

По-друге, характер дій, який пов’язаний із стратегією, неможливо заздалегідь передбачити, тобто дії не мають забезпечити однозначно визначеного результату. Це пов’язується з неповнотою інформації про середовище, з непередбачуваними можливостями його зміни, з діями інших об’єктів і складових зовнішнього середовища, які впливають на процеси, що відбуваються у середовищі та не можуть бути враховані заздалегідь.

По-третє, стратегія обов’язково пов’язана з діяльністю людей, з їх фізіологією, психологією, етикою, з умовами їх життя. Людський чинник завжди слід враховувати при виборі тієї чи іншої стратегії.

По-четверте, стратегія обов’язково спрямована на отримання бажаних результатів, досягнення певних цілей, які визначаються як стратегічні.

По-п’яте, стратегія - це те, що дозволяє приймати рішення в ситуаціях, які не дають можливості повністю передбачити ефект від цих рішень в умовах, коли шлях до кінцевого результату заздалегідь не відомий, а має бути встановлений у процесі виконання стратегічних дій.

І. Ансофф виділяє такі характерні особливості стратегії:

1. Процес вироблення стратегії не завершується якою-небудь негайною дією. Зазвичай він закінчується встановленням загальних напрямків, просування по яких забезпечить зростання і зміцнення позицій фірми.

2. Сформульована стратегія повинна бути використана. Для розробки стратегічних проектів методом пошуку. Роль стратегії в пошуку полягає в тому, щоб, по-перше, допомогти зосередити увагу на визначених ділянках і можливостях; по-друге, відкинути всі інші можливості як несумісні зі стратегією.

3. Необхідність у стратегії відпадає, як тільки реальний хід розвитку виведе організацію на бажані результати.

4. У ході формулювання стратегії не можна передбачати всі можливості, що відкриються при складанні проекту конкретних заходів. Тому приходиться користуватися сильно узагальненою, неповною і неточною інформацією про різні альтернативи.

5. Як тільки в процесі пошуку відкриваються конкретні альтернативи, з’являється і більш точна інформація. Однак вона може поставити під сумнів обґрунтованість первісного стратегічного вибору. Тому успішне використання стратегії неможливе без зворотнього зв’язку.

6. Оскільки для відбору проектів застосовуються як стратегії, так і орієнтири, може здатися, що це одне й те саме. Але це різні речі. Орієнтир являє собою ціль, що прагне досягти фірма, а стратегія - засіб для досягнення мети. Орієнтири - це більш високий рівень прийняття рішень. Стратегія, виправдана при одному наборі орієнтирів, не буде такою, якщо орієнтири організації зміняться.

7. Нарешті, стратегія й орієнтири взаємозамінні як в окремі моменти, так і на різних рівнях організації. Деякі параметри ефективності (наприклад, частка ринку) в один момент будуть слугувати фірмі орієнтирами, а в іншій - стануть її стратегією. Далі, оскільки орієнтири і стратегії розробляються всередині організації, виникає типова ієрархія те, що на верхніх рівнях управління є елементами стратегії, на нижніх перетворюється в орієнтири.

Слід виділити такі тенденції при прийнятті стратегічних рішень, представлені в таблиці 1.1.

Таблиця 1.1Тенденції в прийнятті рішеннь [Makridakis,1990, с.36-37]

Том Пітерс виділяє вісім ознак бездоганних компаній, які правильно обрали стратегію розвитку, зокрема:

1. Орієнтація на дії, на досягнення успіхів. Хоча компанії можуть підходити аналітично до прийняття рішень, даний факт не паралізує їх - у них багатий арсенал методів для збереження «швидкості ніг» і протидії неповороткості.

2. Лицем до споживача. Компанії вчаться у людей, яких вони обслуговують. Багато хто з них почерпнув ідеї своїх кращих продуктів від споживачів.

3. Самостійність і завзятість. Компанії сприяють тому, щоб в організації було багато лідерів і новаторів, і слідкують заповіді: «Будьте впевнені, що ви робите прийнятну кількість помилок».

4. Продуктивність від людини. Не схвалюються установки типу «ми і вони» у трудових відносинах.

5. Зв'язок з життям, ціннісне керівництво. Томас Уотсон-молодший, президент ІВМ, говорив, що основна філософія організації відіграє набагато більшу роль у її досягненнях, ніж економічні ресурси, оргструктура, нововведення і дотримання термінів.

6. Вірність своїй справі. Компанія розумно робить те, що вона знає і вміє найкраще.

7. Простота форми, скромний штат менеджерів. Внутрішні структурні форми зразкових компаній відрізняються витонченою простотою. Вищий рівень керування нечисленний.

8. Свобода і твердість одночасно. Самостійність поширюється аж до цехів і груп розроблювачів продуктів. Але компанії є фанатичними централістами в тім, що стосується їхніх корінних цінностей.

Познавательные статьи:



Коммуникативные барьеры и пути их преодоления

Рынок недвижимости. Сущность недвижимости

Решение задач с использованием генеалогического метода

История происхождения и развития детской игры