Соціально – педагогічна модель «ведення випадку»

↑

▷ Содержание

⇐ ПредыдущаяСтр 6 из 14Следующая ⇒

В основному методики соціального супроводження прийомних сімей закладено модель «ведення випадку», що широко використовуються в практиці соціальної роботи різних країн.

Для розуміння сутності технології реалізації соціального супроводження сім’ї, яка виховує дитину, позбавлену батьківського піклування, пропонуємо розглянути концептуальні основи соціально – педагогічної моделі «ведення випадку». За даною технологією робота з клієнтом передбачає послідовне здійснення етапів: вивчення та оцінка ситуації, подальша розробка можливого вирішення проблеми, узгодження запропонованого плану з клієнтом, реалізація певних дій, спрямованих на покращення ситуації. Необхідною позицією завершення роботи є аналіз реалізації плану дії та визначення результативності вжитих заходів. [8]

Суть соціально – педагогічної моделі реалізації соціального супроводження полягає в тому, щоб організувати умови для:

Задоволення вимог клієнта, яким у даному випадку є прийомна родина, шляхом найефективнішого використання всіх можливостей.

Надання такої допомоги клієнтам, щоб вони могли існувати якомога більше, не потребуючи зовнішньої допомоги.

Запобігання або зведення до мінімуму негативних наслідків ситуації, що спонукає клієнтів звертатися за допомогою до соціальних працівників.

Забезпечення партнерських стосунків між тими, хто потребує соціальної допомоги (клієнтами), і тими, хто надає цю допомогу та послуги.

Особливістю «ведення випадку» як форми надання соціальних послуг є те, що робота з клієнтом проводиться вдома, за місцем проживання, а не спеціалізованих закладах. Аргументами з приводу цього твердження є такі факти:

Людина, як правило, потребує соціальної допомоги тимчасово (не протягом всього життя).

Переживати період проблем краще у звичайному для клієнта місці, де він почувається комфортніше.

Для соціального становлення і психологічного «Я» особистості, де дуже важливо, щоб не втрачалися її соціальні зв’язки.

 Метою допомоги за місцем проживання є створення таких умов, щоб кожна людина змогла жити самостійно і незалежно, і якщо це можливо, у власному будинку та у звичному для неї соціальному оточені.

 Дуже важливим у соціальній роботі є принцип розвитку самодопомоги та самозабезпечення. Це сьогодні є особливо важливим і для України, тому що у багатьох соціальних службах робота провадиться таким чином, що контакти клієнтів і соціальних працівників стають майже постійними, основне завдання щодо вирішення проблем сім’ї бере на себе спеціаліст, у той час як члени родини не беруть на себе певних зобов’язань.

 Реалізація соціального супроводження передбачає взаємодію соціального працівника та клієнта. При розробці плану соціального супроводження, який визначає послідовність дій, спрямованих на покращення ситуації, враховуються питання, які мають вирішуватися самим клієнтом. Такий підхід формує відповідальність за кінцевий результат не лише спеціалістів, а й особи, що потребує допомоги, що упереджу є формування патерналістського ставлення клієнта до діяльності соціального працівника. [4]

Робота з клієнтом за моделлю «ведення випадку» передбачає певну послідовність дій.

Перший етап – вивчення ситуації. Оцінюється загальна соціальна проблема і виявляються потреби клієнта:

Оцінка потреб клієнта

Визначення пріоритетів для вирішення потреб клієнта

Розробка плану соціальної допомоги (соціального супроводження)

Якщо є потреба (для країн з ринковою економікою), визначається вартість послуг і приймається рішення щодо їх фінансування.

 Оцінка потреб клієнта передбачає аналіз особистості, міжособистісних стосунків, сім’ї, взаємодій із соціальним оточенням і чинниками, що його визначають. Перед цим соціальний працівник повинен з’ясувати і дати відповіді на такі питання:

Які соціально – демографічні характеристики клієнта, і на якій стадії розвитку життєвого циклу він перебуває?

Які саме проблеми бентежать клієнта, соціального працівника, людей із соціального оточення?

Як, коли і хто визначить проблему або потреби клієнта, та що перед цим відбувалося?

Які основні внутрішньо -, міжособистісні, групові та місцеві стресові чинники перешкоджають адекватно чи оптимально функціонувати клієнту або допомагають з’ясувати потреби і рівень соціальної допомоги?

Які реальні можливості щодо надання допомоги має конкретна особа, сім’я, група або система соціальних інститутів (робота, школа, друзі тощо)?

Яка саме допомога найбільш повно відповідатиме потребам індивіда і сім’ї?

На цьому етапі соціальний працівник особисто приділяє увагу підготовці до надання конкретної допомоги, визначенню кола проблем, котрі він має вирішувати, налагодженню особистого контакту і залученню клієнта до процесу прийняття рішення відносно соціальної допомоги.

Другий етап – безпосереднє надання послуг. На цьому етапі визначаються організації та фахівці, які надаватимуть послуги конкретній сім’ї, та характер і обсяг самих послуг, безпосереднє надання послуг клієнту, їх координація, перевірка якості наданих послуг.

 З цією метою соціальний працівник і прийомна сім’я вивчають всі можливі варіанти вирішення проблеми та різні можливі шляхи досягнення успіху, вибирають найбільш ефективні методи. Чітко визначають відповідальність кожної із сторін (як працівника, який надає послуги, так і клієнта), графік роботи, формуються конкретні завдання та визначаються конкретні дати.

Познавательные статьи:



Техника нижней прямой подачи мяча

Комплекс физических упражнений для развития мышц плечевого пояса

Стандарт Порядок надевания противочумного костюма

Общеразвивающие упражнения без предметов