Зниження трудомісткості продукції і підвищення продуктивності праці

↑

▷ Содержание

⇐ ПредыдущаяСтр 5 из 6Следующая ⇒

Одним із шляхів зниження собівартості продукції рослинництва в ВАТ „Якимівський АГРОС” є підвищення продуктивності праці на основі випровадження комплексної механізації і автоматизації виробництва, широкого використання прогресивних форм організації і оплати праці. Збільшення продуктивності праці повинно бути більшим збільшення заробітної плати, забезпечуя тим самим зменшення собівартості. Важливим резервом зниження собівартості є інтенсивне використання машинотракторного парку, сільськогосподарських машин, знарядь і механізмів, транспортних та інших засобів праці. За цих умов зменшуються витрати з розрахунку на одиницю виконаних робіт, що сприяє зменшенню собівартості продукції.

З підвищенням рівня механізації скорочуються затрати праці на одиницю продукції, що сприяє зменшенню витрат на її оплату і зниженню собівартості сільськогосподарської продукції. Оскільки оплата праці є однією з основних статей витрат у собівартості продукції, підвищення продуктивності праці має важливе значення для її зниження. При цьому собівартість продукції зменшується лише тоді, коли економія коштів на оплату праці перевищує зростання амортизаційних відрахувань і витрат на поточний ремонт засобів механізації, які впроваджуються у виробництво.

Успіх боротьби за зменшення собівартості вирішує перш за все збільшення продуктивності праці робочих, яке забезпечує в окремих умовах економію на заробітній платі. Розглянемо, в яких умовах при збільшенні продуктивності праці на підприємствах зменшуються витрати на заробітну платню робітників. Збільшення виробітку продукції на одного працівника може бути досягнуто за рахунок здійснення організаційно-технічних заходів, завдяки чому змінюються, як правило, норми виробітку і відповідно ним розцінки за виконання робіт та послуг. Збільшення виробітку може здійснитися за рахунок перевиконання встановлених норм виробітку без проведення організаційно-технічних заходів. Норми виробітку і розцінки за цих умов, як правило не змінюються.

У першому випадку, коли змінюються норми виробітку і розцінки, підприємство економить на заробітній платі робочих. Пояснюється це тим, що у зв’язку зі зниженням розцінок доля заробітної плати у собівартості одиниці продукції зменшується. Але це не призводить до зменшення середньої заробітної плати робочих, так як ці організаційно-технічні заходи дають можливість робочим з тими ж затратами труда виробити більше продукції. Таким чином, проведені організаційно-технічні заходи з відповідним переглядом норм виробітки дозволяє зменшувати собівартість продукції за рахунок зменшення долі заробітної плати в одиниці продукції одночасно зі збільшенням середньої заробітної плати робітників.

У другому випадку, коли встановлені норми виробітки і розцінки не змінюються, величина витрат на заробітну плату робітників у собівартості одиниці продукції не зменшується. Але зі збільшенням продуктивності праці збільшується об’єм виробництва, що призводить до економії по іншим статтям видатків, наприклад, зменшення видатків по обслуговуванню виробництва і управлінню. Відбувається це тому, що в цехових видатках значна частина витрат (а в загальногосподарських майже повністю) – умовно-постійні витрати (амортизація обладнання, утримання будівель і інші витрати), не залежні від ступеню виконання плану виробництва. Це означає, що їх загальна сума не змінюється або майже не змінюється в залежності від виконання плану виробництва. Звідси витікає, що чим більший випуск продукції, тим менша доля цехових і загальногосподарських витрат в її собівартості.

Через збільшення об’єму випуску продукції прибуток сільськогосподарського підприємства збільшується не тільки за рахунок зниження собівартості, але і за рахунок збільшення кількості випускаємої продукції. Таким чином, чим більші об’єми виробництва, тим більше сума прибутку.

Познавательные статьи:



Техника прыжка в длину с разбега

Тактические действия в защите

История Олимпийских игр

История развития права интеллектуальной собственности