Держава, органи місцевого самоврядування: реалізація прав і свобод громадян

↑

▷ Содержание

⇐ ПредыдущаяСтр 2 из 12Следующая ⇒

Головним завданням чинної Конституції України є ство­рення фундаментальних підвалин для державно-правового за­безпечення якнайповнішої реалізації прав і свобод громадян. Конституція України створює абсолютні потенційні умови для реалізації правового статусу (прав і свобод людини, їх гарантій) громадян, визначаючи запорукою такої реалізації зміст і спря­мованість діяльності держави. Держава відповідає перед лю­диною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (ст. З Консти­туції України). Конституція України, не вважаючи органи місцевого самоврядування складовими частинами державно­го механізму, залишає питання про їх відповідальність щодо реалізації прав і свобод громадян відкритим. Згідно зі ст. 5 Кон­ституції України народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Тобто можна зробити висновок, що органи місцевого само­врядування мають служити здійсненню народом влади, яка іманентне йому належить. З огляду на це очевидно, що вже на рівні Конституції України допущена прогалина щодо врівно-

© Крупчан О. Д., 2002

17

важення обсягу відповідальності органів держави і органів місцевого самоврядування за реалізацію прав і свобод грома­дян. Тобто Конституція України встановлює відповідальність держави в особі всіх органів, що входять до її механізму, за стан реалізації прав і свобод громадян, але такої відповідальності органів місцевого самоврядування не встановлює.

Можливо, що не на рівні (процесі) прийняття Конституції України треба було б розвинути цю конституційну норму до її сприйняття у вигляді формули «держава відповідає перед лю­диною за свою діяльність щодо якнайповнішої реалізації її прав і свобод».

Слід погодитись, по-перше, з думкою відомого вітчизня­ного правознавця, члена-кореспондента Академії правових наук України П. М. Рабіновича, що «основні права людини — це певні можливості людини, котрі необхідні для її існування та розвитку...», а по-друге, з його думкою, що «у різних ор­ганізаціях (зокрема міжнародно-правових) та в національно­му законодавстві, в науковій, публіцистичній літературі до­сить часто вживається висловлювання «права і свободи лю­дини». Проте відмінність між правами і свободами як соціаль­ними явищами, а також між відповідними поняттями (якщо не вважати їх тотожними) ще й донині однозначно не з'ясо­вана навіть на загальнотеоретичному рівні. Тому терміни «пра­ва» і «свободи» практично використовуються як синоніми. І якщо зміст поняття прав людини розкривається тут через філо­софську категорію «можливостей», то така його інтерпретація обіймає мабуть також і поняття свобод людини»¹.

Конституційна установка про відповідальність держави перед людиною за забезпечення реалізації її прав і свобод має бути найголовнішою методологічною основою дослідження глибинної суті Конституції України. Адже в цій установці, на яку, на жаль, надто мало звертають уваги фахівці, юристи, політологи, соціологи тощо, втілена квінтесенція Основного Закону нашої держави.

Варто подивитися на просторову конструкцію тексту ст. З Конституції України під іншим кутом, тобто поза межами тех-

¹ Рабінович П. М. Основи загальної теорії права та держави: Навчаль­ний посібник. - К.: Атіка, 2001. - С.9-10.

18

нології законодавчого конструювання, і визначити спрямо­ваність конституційного регулювання: «Людина, її життя і здо­ров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи лю­дини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвер­дження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави».

Очевидно, що конституційне регулювання цієї статті спря­моване на взаємовідносини людини і держави, причому лю­дина у всьому комплексі її соціального прояву поставлена над державою, держава посідає залежне від людини становище, оскільки відповідальна перед нею за свою діяльність у зв'яз­ку із утвердженням і забезпеченням прав і свобод людини.

Зміст і спрямованість діяльності держави мають бути націлені, передусім, на досягнення стану абсолютної реалізації прав і свобод її громадян, як можливостей їх соціального і біологічного розвитку. Держава не існує без такої її складової, як громадяни, вона не може існувати без того, що в такий не­далекий від нас час називали людським фактором, оскільки він є наповнювачем всіх її установ і інституцій. Отже, без люди­ни з усім її «багажем» прав і обов'язків не може існувати зв'язок «громадянин— держава», держава насамперед повинна дбати про розвиток правового статусу особи. Тут знову слід підтри­мати думку П. М. Рабіновича, що особливості і тенденції роз­витку правового статусу особи в державі соціально-демокра­тичної орієнтації полягають у збільшенні обсягу (кількості) прав людини, що закріплюються в юридичних нормах, у рівності правового статусу всіх громадян, у відсутності соціальне необгрунтованих юридичних привілеїв та винятків, у збагаченні соціального (зокрема матеріального) змісту юри­дичних прав особи і, нарешті, у посиленні соціальної та дер­жавної захищеності, гарантованості правового статусу особи¹.

Про проекцію правового статусу особи на державотворчу практику, діяльність держави в особі всіх її органів треба завжди пам'ятати, оскільки ця проекція відтворює глибин­ний зміст взаємовідносин людини і держави. Людина зі своїми правами і обов'язками є основним об'єктом діяльності дер-

¹ Рабінович П. М. Основи загальної теорії права та держави. - С. 80.

19

_ __._JSSE

Іви, яка здійснює цю діяльність всією системою органів зьох гілок влади), що складають її механізм.

Людина всім обсягом належних їй прав і обов'язків, своїм •авовим статусом «проявляє» державу, робить її такою, яку і відчувають у повному розумінні цього слова. Питання про Іршорядність людини перед державою не існує. Людина як гота завжди першорядна. А це значить, що закріплення дер-ібою її правового статусу в юридичних нормах, як і сама дер-Іва, є другорядним. Тому при філософсько-правовому аналізі цносин «людина— держава» зрозумілим стає, що першо-Ідність людини є визначальним чинником для розуміння іх процесів, які відбуваються в державі. І це, на наш погляд, кож є фундаментальною методологічною основою для всіх масних досліджень у галузі права і держави.

Згідно зі ст. 140 Конституції України місцеве самовряду-иня є правом територіальної громади — жителів села чи до-ювільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох л, селища та міста — самостійно вирішувати питання місце-)го значення в межах Конституції і законів України.

А кому не зрозуміло, що абсолютна більшість цих питань Ісцевого значення так чи інакше стосується реалізації прав:вобод громадян? Адже основоположні права громадян — а освіту, на працю, на відпочинок, на медичне обслуговуван-я тощо — реалізуються у відносинах, що виникають в основ-ому на місцевому рівні.

Чинне законодавство про місцеве самоврядування, зок-гма Закон України «Про місцеве самоврядування» від 21 трав-я 1997 року, захищає в абсолютній більшості своїх норм «інте-еси територіальних громад», від порушення яких встанов-ює відповідальність перед територіальними громадами ор-шів та посадових осіб місцевого самоврядування. Проте, ок-еслюючи цю відповідальність перед територіальними гро-Іадами, закон поширює її і на обмеження прав і свобод гро-Іадян. Згідно зі ст. 75 цього Закону органи та посадові особи [Ісцевого самоврядування є підзвітними, підконтрольними і ідповідальними перед територіальними громадами і тери-оріальна громада у будь-який час може достроково припини -и повноваження органів та посадових осіб місцевого самовря-ування, якщо вони порушують Конституцію або закони Ук-

0

раїни, обмежують права і свободи громадян, не забезпечують здійснення наданих їм законом повноважень.

Треба погодитись з тим, що конституційна конструкція «держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Ут­вердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави» за своїм юридичним обсягом значно ширша за конструкцію Закону України «Про місцеве само­врядування» про обмеження прав і свобод громадян. На нашу думку, слід внести відповідні зміни до чинного законодавст­ва про місцеве самоврядування з метою більш предметного регулювання відповідальності і участі органів місцевого са­моврядування в реалізації прав і свобод громадян. Можливо була б доцільною розробка законопроекту про реалізацію прав і свобод людини, в якому відповідальність держави і органів місцевого самоврядування за реалізацію прав і свобод грома­дян могла бути закріпленою у більш врівноваженому стані, з певним визначенням видів діяльності державних органів і ор­ганів місцевого самоврядування щодо цього.

З урахуванням викладеного можна дійти висновку, що стан реалізації прав і свобод людини прямо залежить від ефектив­ності діяльності системи органів держави і системи органів місцевого самоврядування. Тобто наскільки ці системи відповідають у своїй статиці і динаміці завданню якнай­повнішої реалізації правового статусу людини. З огляду на це можна стверджувати, що стан реалізації прав громадян є виз­начальним чинником оцінки побудови і ефективності діяль­ності системи органів державної влади, передусім, органів ви­конавчої влади і системи органів місцевого самоврядування. Більш того, стан реалізації прав громадян визначає також оп-тимальність внутрішньої структури кожного окремого органу держави і органу місцевого самоврядування.

А оскільки, на нашу думку, компетенція органів держави і органів місцевого самоврядування є визначальною підвали­ною для побудови їх зовнішньої і внутрішньої структури, слід врегулювати питання цього взаємозв'язку на законодавчому рівні або принаймні на рівні нормативно-правового акту Кабінету Міністрів України.

На нашу думку, при прийнятті і внесенні змін до норма­тивних актів, що визначають правове положення органів дер-

21

Іви (законодавчого органу, органів виконавчої, судової вла-. тощо), органів місцевого самоврядування слід приділяти агу і розробляти норми, що стосуються місця і ролі кожно-окремого такого органу в реалізації прав і свобод громадян, юнституційні основи і вимоги теорії і практики право- і дер-шотворення в Україні вимагають свідомого ставлення до ре-ізації правового статусу особи, якнайповнішої деталізації їтодів, способів, видів реалізації прав і свобод громадян.

Оскільки правова система України і зараз багато в чому не-тягар спадщини правової системи Радянського Союзу, в якій зіоритетом були інтереси не особи, а держави, слід було, І нашу думку, на законодавчому рівні означити і внормувати рантії реалізації прав людини, тобто розробити і прийняти за->н «Про гарантії реалізації прав і свобод людини».

Ми не вважаємо, що пропозиції стосовно розробки і прий-їття вищенаведених законів можуть істотно змінити стан галізації прав і свобод громадян, проте вони як юридичні га-Інтії можуть допомогти забезпечити реалізацію цих прав.

Але у зв'язку з цим варто навести позицію Конституційно-> Суду України, викладену в його рішенні у справі за кон-гитуційним поданням 55 народних депутатів України щодо дповідності Конституції України (конституційності) поло-ень статей 58, 60 Закону України «Про державний бюджет країни на 2001 рік» та Верховного Суду України щодо ідповідності Конституції України (конституційності) поло-ень пунктів 2,3,4,5,8,9 ч. 1 ст. 58 Закону України «Про дер-:авний бюджет України на 2001 рік» і підпункту 1 пункту 1 акону України «Про деякі заходи щодо економії бюджетних оштів» (справа щодо пільг, компенсацій і гарантій) від 20 бе-езня 2002 року № 5-рп/2002 (справа № 1-15/2002), яка по-ягає в тому що, Конституція України проголосила країну оціальною, правовою державою, в якій людина, її життя і цоров'я визнаються найвищою соціальною цінністю, а пра-а людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість іяльності держави. Тому утвердження і забезпечення прав і вобод людини є головним обов'язком держави¹.

¹ Рішення Конституційного Суду України від 20 березня 2002 року по праві № 1-15/2002. Електронний інформаційний бюлетень.

О. В. Петришин, член-кореспондентАПрН України, головний вчений секретар АПрН України;

Т. В. Кучеренко, молодший науковий спів­робітник Інституту державного будівництва та місцевого самоврядування

Познавательные статьи:



Психологические особенности спортивного соревнования

Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрации

Занятость населения и рынок труда

Социальный статус семьи и её типология