Методи діагностування обдарованих дітей

↑

▷ Содержание

⇐ ПредыдущаяСтр 3 из 7Следующая ⇒

Побудова правильної стратегії роботи з обдарованою дитиною передбачає її всебічне вивчення. Однак, попри всю важливість цього завдання, головна увага дослідників звертається не на комплексне обстеження обдарованої дитини, а на виявлення самого феномена обдарованості. Не заперечуючи потребу в розробці методик, спрямованих на ранню діагностику дитячої обдарованості, слід відмітити, що така робота може бути лише першим етапом у комплексному вивченні особливої дитини. Проблема полягає в тому, що звичайні тести розраховані на вивчення дітей з різним рівнем здатності, що вивчається. Тому обдарована особистість, потрапляючи у верхню частину шкали, виявляється частково виведеною за межі повноцінного вивчення - її високий результат жодним чином далі не диференціюється і майже не ранжується. Саме тому для лонгітюдного вивчення обдарованих дітей необхідна розробка нових методик або специфічна модифікація старих із розширенням значень у верхніх частинах шкали.

Психодіагностична програма колірного вибору (АПП ЦВ), яка являє собою формалізовану для комп'ютера проективну методику М. Люшера, що адаптована на систему з 7 шкал (одна - восьмикольорова, одна - п'ятикольорова і п'ять - чотирьохкольорові). Усі шкали методики зв'язані між собою і виступають як інтегрований, цілісний показник загальної структури внутрішніх станів випробуваного.

АПП ЦВ може використовуватися як у дослідницьких цілях, так і в безпосередній роботі психолога-практика. Програма дає можливість користувачу за досить нетривалий час зробити обробку на комп'ютері комбінацій вибору кольорів досліджуваним і одержати в зручному для експериментатора вигляді їх повну кількісну і якісну інтерпретацію.

Як інструмент психолога-практика АПП ЦВ дає можливість кваліфікувати характер порушень емоційно-вольової сфери, їх механізми і ступінь виразності, встановити потенційні можливості й оптимальні напрямки корекції виявлених дефектів.

Можна використати програму "МІКІГ, яка є модифікованим варіантом методики вивчення комунікативних установок особистості. Ця програма рекомендується для використання як особистісна методика при проведенні психодіагностичних процедур з метою профконсультування і т. п. Рекомендації розраховані на професійних психологів, однак, можуть бути використані для розв'язання вжиткових проблем педагогами й іншими фахівцями, які одержали підготовку в галузі психодіагностики.

За допомогою цієї програми можна виділити 4 типи спілкування, в яких може виявитись кожний з егостанів, а саме: гармонійний, формальний, відгороджений (відчужений) і конфліктний. Далі виділяються 12 основних комунікативних установок, утворених перетинанням 3-х позицій егостанів і 4-х типів спілкування: "Дитя гармонічне", "Дитя формальне", "Дитя відчужене", "Дитя конфліктне"; аналогічно - "Батько гармонічний" і т. п.

Отримана типологія є досить докладною і може використовуватися для вивчення основних позицій і установок особистості в спілкуванні та співвіднесенні їх з вимогами соціального середовища в цілому, конкретної комунікативної ситуації або діяльності, задачі, до якої може бути включений суб'єкт, а також з очікуваннями і комунікативними установками партнерів у випадку вивчення сумісності в міжособистісних взаєминах.

У разі виникнення сумнівів стосовно обдарованості тієї чи іншої дитини вчителі-практики, порадившись із психологом (або навіть без цього, бо не у всіх школах є штатний психолог), можуть скористатись уже відомими варіантами проведення діагностики. Найпоширенішим із них є тестологічний підхід — оцінка інтелектуального розвитку (конвергентне мислення — тести Д. Векслера, Дж. Равена) та креативності (дивергентне мислення — тести П. Торренса, Дж. Плфорда), а також методики виявлення домінантної мотивації. Адже, згадаємо, що, за Дж. Рензуллі, обдарованість — поєднання трьох компонентів: мотивації, орієнтованої на виконання завдання, видатних розумових здібностей і креативності.

Звичайно, тестування з метою виявлення обдарованості часто піддається критиці як ненадійне, бо не може виявити приховану, потенційну обдарованість. Однак шляхом тривалих спостережень, враховуючи, крім зазначених компонентів, ще й індивідуальні особливості (g-фактор), неодноразові процедури групового тестування, можна визначити коло претендентів для спеціальних занять у невеличких групах за програмою для обдарованих. Ця модель діагностування виявилась більш прийнятною для закладів нового типу (ліцеїв, гімназій тощо).

Проте проводити разове тестування з метою прийому дітей до освітніх закладів підвищеного статусу (ліцеї, гімназії тощо) законодавчо заборонено. Крім тестування, застосовуються моделі діагностики дітей шляхом довготривалих спостережень за ними. Таку модель ми використовували в основному в масових школах, оскільки згідно з нею відпадає потреба в жорсткій селекції дітей. Діагностика обдарованості грунтується на здібностях, інтересах і манері засвоєння матеріалу кожного суб'єкта навчання. Спостереження спрямовані на виявлення переваг учня, а не на його недоліки. Технологія навчання схожа на додаткові заняття за спеціальною, дещо ускладненою програмою з вільним відвідуванням і змінним складом груп.

Для педагогів-практиків К. Хеллером розроблена «модель послідовної стратегії прийняття рішень» щодо багатофакторних типологічних моделей обдарованості. Пошук талантів ведеться поетапно з послідовним прийняттям рішень на кожному відрізку (постановка «діагнозу» відбувається за участю всіх учасників навчального процесу в групі).

Відомою в педагогіці є «модель діагностики розвитку» (Ю.Д. Бабаєва та А.Г. Асмолов), за якою дитину перевіряють не стільки на наявні знання і вміння оперувати ними, скільки на здатність до їх розвитку. Цей варіант діагностики з успіхом застосовується як в масових школах, так і в закладах нового типу. Діагностика передбачає: а) попереднє психодіагностичне обстеження; б) встановлення причин виникнення психологічних перепон до розвитку; в) типологічну діагностику (визначення типу розвитку, з'ясування механізмів створення перепон); г) прогнозування можливих наслідків розвитку; д) розробку педагогічних рекомендацій з оптимального навчання та розвитку конкретної дитини.

Для виявлення обдарованості можна скористатись і комплексною діагностикою, популярною серед учених та практиків усього світу. Вона стимулює процес самопізнання, самовиховання та самореалізації, дає змогу виявити індивідуально-психологічні передумови, від яких залежить прискорення (чи уповільнення) розвитку творчої обдарованості. Діагностування починають із темпераменту, потім рис характеру (інтересів, нахилів, здібностей тощо). Процес виявлення обдарованості здійснюється поетапно:

1) спостереження;

2) виявлення психологічного стану дитини шляхом власної оцінки;

3) визначення коефіцієнта розумового розвитку 10;

4) визначення інтелектуального розвитку шляхом дослідження вербальних здібностей учня;

5) визначення продуктів творчості школяра;

6) всебічний аналіз конкретних випадків.

Концепція інтелектуальної обдарованості має трирівневу структуру:

— компонентний рівень відображає найзагальніші методи пізнавальної діяльності незалежно від конкретного змісту задач і зовнішніх чинників; на цьому рівні здійснюються три види операцій: пізнавальні (отримання та опрацювання інформації), мотиваційні (вибір проблеми, стратегія, контроль і регулювання процесу вирішення, врахування чинників навколишнього середовища), виконавчі (розв'язання задачі);

— конкретний рівень, пов'язаний із певними структурами та ситуаціями, вирішення яких потребує інтелектуальних зусиль (розв'язання нестандартної задачі тощо);

— контекстуальний рівень зумовлений соціокультурним оточенням дитини, її індивідуальними особливостями.

Інтелектуальна обдарованість є обов'язковою й необхідною для виявлення обізнаності з різних галузей знань, академічної компетенції, енциклопедичної ерудиції. Однак вона, хоча і є обов'язковою умовою, але недостатня для прояву творчих здібностей і талантів (у цьому випадку IQ має бути вище 120). Крім того, критеріями креативності є швидкість продукування ідей, їх оригінальність, метафоричність. Стосовно творчості поняття «оригінальність як здатність продукувати віддалені асоціації і давати незвичні відповіді» було доведено Дж. Плфордом. А Е.П. Торренс оцінював оригінальність як мінімальну частоту даної відповіді у даній групі. Це поняття означає незапозичений, незкопійований, самостійний, своєрідний, незвичний, новий. Оригінальність — сила прояву індивідуальності, що є основним критерієм творчості, ступенем її вираженості, який відрізняє продукт творчості від інших подібних до нього. Отже, творчість підкреслює індивідуальність особистості, її прагнення створити щось своє, особливе, а креативність — яскраво виражена оригінальність. Чим сильніше бажання учня бути «самим собою», оригінальним, неповторним, тим більше в ньому внутрішньої впевненості й тим, більшою є ймовірність подолання стереотипів, створення ним чогось незвичного в науці, техніці тощо.

Метафоричність — здатність суб'єкта використовувати й конструювати метафори в процесі своєї діяльності, що дає змогу виявити рівень якісної відмінності між проявом індивідуального багатоманіття і креативністю. Метафоричність — комплекс інтелектуальних властивостей, що виявляється в готовності дитини працювати у фантастичному «неможливому» контексті, схильність використовувати символічні порівняння для висловлення своїх думок, уміння бачити в простому складне, а в складному — просте. Процес метафоризації здійснюється на основі порівнянь як результату асоціацій за схожістю і їх більш складної форми — аналогій. Порівняння є головною операцією, яка «працює» в ході творчого процесу, зокрема, здійснюючи змістовий синтез. Оригінальні порівняння — аналогії, метафори — відповідають таким ознакам креативності як незвичність точки зору, розширення меж очікуваної відповіді, зіставлення несумісного, ступінь деталізації відповіді, фантазування, емоційна виразність доведень тощо. Ці ознаки відбивають рівень розвитку уяви. А оригінальність саме й виявляється в результаті дії уяви.

Познавательные статьи:



Психологические особенности спортивного соревнования

Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрации

Занятость населения и рынок труда

Социальный статус семьи и её типология