Перспективи вдосконалення змісту підготовки фахівців із соціальної роботи

↑

▷ Содержание

⇐ ПредыдущаяСтр 7 из 7

Проблема визначення змісту підготовки фахівців у вищих навчальних закладах (далі - ВНЗ) є актуальною з огляду на:

необхідність переходу системи вищої освіти на компетентнісний підхід, який вимагає орієнтувати підготовку фахівців на формування ключових, базових і спеціальних компетентностей, що є відбиттям як професійних задач, так і вимог професії, місця роботи до культури і якостей фахівця; сьогодні ж маємо значний обсяг назв різних компетентностей, які “розкрились" в усіх циклах підготовки;

пошук системотвірного фактору підготовки фахівців у сфері соціальної роботи і відбиття його знов-таки в стандарті та в плані, сьогодні ж маємо різні підходи до розуміння сутності соціальної роботи, що позначається і на її змісті;

необхідність розбудови системи підготовки і підвищення кваліфікації соціальних працівників в Україні, що має ускладнюватися за змістом на різних рівнях підготовки фахівців, з урахуванням їх спеціалізації та системотвірного фактору.

Наразі відсутня відомча система підвищення кваліфікації соціальних працівників, існує тільки система підвищення кваліфікації соціальних працівників - державних службовців, яка робить акцент на державній службі, а не на соціальній роботі.

Таким чином, маємо проблеми і протиріччя в теорії і практиці підготовки соціальних працівників, які пов’язані як із розумінням сутності соціальної роботи, функцій соціального працівника, так із визначенням змісту і мети підготовки соціального працівника у ВНЗ, розбудовою системи його безперервної освіти.

Зміст підготовки фахівців - це те, чому навчати. Наразі можна виділити такі підходи до формування змісту підготовки фахівців із соціальної роботи у ВНЗ, які доцільно узагальнити:

1) теорії формальної матеріальної освіти, які вимагають на практичному матеріалі та реальних знаннях формувати розумові вміння, а творчість стає можливою тільки на основі репродукції;

2) теорія змісту освіти І.Я. Лернера, за якою цей зміст має включати: знання та способи дій, досвід творчої діяльності, досвід емоційно-ціннісного ставлення до засвоюваного. Це зумовлює існування освітньої, виховної і розвивальної функцій процесу навчання фахівців; вимог до знань, умінь, навичок, творчості, професійних якостей і властивостей особистості як певного переліку, що відбиває готовність до розв’язання професійних задач;

3) теорія змісту освіти, де є поділ на дисципліні з провідним компонентом “знання”, “способи дій”, “знання + способи дій”, “художній образ”, що означає необхідність включення до навчального плану предметів, які ускладнюються поступово від знань до способів дій; а якщо ми хочемо мати не вузького фахівця, а думаючого спеціаліста, то в усі рівні підготовки треба додати предмети з провідним компонентом “художній образ”;

4) компетентнісний підхід до підготовки соціальних працівників, який дозволив би поділити зміст підготовки на предмети, які формують:

а) ключові компетентності; це - цикл гуманітарної, соціально-економічної і природничо-наукової предметної підготовки. Тоді кожен предмет має формувати якусь певну компетентність, мати професійну спрямованість, якщо ще не професійні вміння;

б) базові компетентності, які відбивають будову професійної діяльності, її специфіку, відмінність від педагогічної, психологічної, правової діяльності. Тут потрібна професійно орієнтована підготовка з предметами всіх типів;

в) спеціальні компетентності, які відбивають специфіку конкретної предметної чи над предметної сфери професійної діяльності, реалізують базові і ключові компетентності в конкретній області діяльності - тобто в спеціалізації.

Виникає питання про критерії спеціалізації. Оскільки результатом роботи соціального працівника є не кількість послуг та якість виконання функцій, а підвищення якості життя конкретного клієнта, розв’язання його проблем різноманітними шляхами, то спеціалізація має ґрунтуватися на професійних функціях в роботі з різними типами клієнтів соціальних служб для підвищення якості їхнього життя, розвитку і на цій основі - розв’язання їхніх проблем у співпраці з ними, через підтримку, допомогу і самодопомогу.

На основі викладеного можна зробити висновкищодо вдосконалення системи підготовки фахівців із соціальної роботи у ВНЗ і підвищення їх кваліфікації:

1. Потрібна професіограма соціального працівника.

2. Необхідно при побудові навчального плану передбачати предмети різних циклів для формування всебічно розвиненої особистості фахівця. Це важливо на всіх курсах навчання з урахуванням циклу підготовки.

3. Потрібна чітка система компетентностей, яка конкретизована в кожній дисципліні: спочатку ключові, потім - базові, потім - спеціальні. Саме їх доцільність для розв’язання професійних задач і формування особистості фахівця й є основою для вибору дисциплін.

4. Система підвищення кваліфікації має не повторювати, а розширювати підготовку фахівця відповідно до резерву на посаду; а система безперервної освіти - орієнтуватися на потреби практики щодо розв’язання поточних проблем і завдань роботи.

Перспективами подальших дослідженьє визначення шляхів реалізації на практиці цих ідей.

Висновки

У нашій державі соціальна робота як самостійний вид фахової діяльності заявила про себе відносно недавно. Вона успадкувала не лише колишню систему закладів соціального обслуговування, а й риси радянської моделі соціального забезпечення. Тим часом сфера соціального обслуговування населення у суспільному житті України посідає чільне місце, оскільки інвалідів, самотніх, хворих та безпорадних літніх людей серед українців більш, ніж достатньо. Але, ця галузь і досі продовжує залишатися малопрофесійною, у ній, недостатньо людей із спеціальною освітою.

Обов'язковим принципом в соціальній роботі повинно бути дотримання соціальної справедливості та прав людини. Світова сучасна практика виходить з того, що клієнт не повинен потрапляти в цілковиту залежність від соцпрацівника, а стосунки між ними мусять бути узгодженими та партнерськими. Негативно позначаються на практиці соціальної роботи розпорошеність соціального захисту між різними відомствами. Звідси - відсутність скоординованих дій. Соціальні служби в Україні поволі змінюються, їх стає все більше, вони урізноманітнюються. Крім того, в кожному обласному й районному центрі діє мережа державних і недержавних організацій, що надають соціальні послуги, але їхня діяльність також потребує організаційного, правового та кадрового розвитку.

На мою думку, аби соціальна робота розвивалась в Україні як фах і наука, потрібно дотримуватися системного підходу. Переконана, що така навчальна дисципліна потребує виділення в самостійну галузь.

Необхідне створення мережі регіональних курсів підвищення кваліфікації соціальних працівників. Це можна зробити на базі вищих навчальних закладів, але з обов'язковим фінансуванням за рахунок місцевих бюджетів. І тоді, впевнена, ми зможемо закласти надійний фундамент, на якому побудуємо ефективну й міцну систему надання соціальних послуг в Україні.

Познавательные статьи:



Техника прыжка в длину с разбега

Организация работы процедурного кабинета

Области применения синхронных машин

Оптимизация по Винеру и Калману