Причини та наслідки феодальної роздробленості Київської Русі

↑

▷ Содержание

⇐ ПредыдущаяСтр 3 из 12Следующая ⇒

План:

Перші ознаки роздробленості; причини роздробленості; позитивні та негативні наслідки феодальної роздробленості.

Тези:

ХІІ ст. – поч. феодальної роздробленості на території Київської Русі. Перші її ознаки – після смерті Ярослава Мудрого; у 1097 році були закріплені Любецьким з’їздом князів, що пропагувало гасло: “Кожен тримає вотчину свою”. Причини: *запровадження спадкового землеволодіння; *зменшення ролі великого князя; *зміна торгових шляхів; *різний етнічний склад населення; *відсутність механізму спадкоємності престолу. Наслідки: * екон. і культурне піднесення; *удосконалення системи управління удільними землями; *потерпання народу від міжусобиць; * неспроможність чинити опір нападам половців; *Русь на узбіччі торгових шляхів.

Розгорнута відповідь:

Зміни суспільного устрою після смерті київського князя Ярослава Мудрого у 1054 р. були спричинені спробою розв’язати питання престолонаслідування, яка закінчилась невдачею, адже розпочався занепад Київської держави. Сини Ярослава – Ізяслав, Святослав та Всеволод деякий час правили тріумвіратом, що все ж згодом закінчився міжусобицями. Із середини ХІІ ст. Київська Русь вступає в період феодальної роздробленості. Роздробленість була закріплена Любецьким з’їздом князів 1097року, на якому було вирішено: “Хай кожен тримає вотчину свою”. Причини феодальної родзробленості: *перетворення великого землеволодіння на спадкове, а господарства – на натуральне, що зменшувало потребу в торгових контактах; *бояри та удільні князі ставили власні інтереси вище за державні; * влада князя стала зайвою; *поява нових міст, як воєнно-політичних центрів; *зміна торгових зв’язків через панування у степу кочових племен; *різний етнічний склад населення руських територій; *відсутність механізму спадкоємності князівської влади; *посилення експансії степових кочівників. Позитивні наслідки феодальної роздробленості: *економічне та культурне піднесення руських земель: розвиток міст, ремесел, торгівлі, культури; *удосконалення системи управління удільними землями; *розв. демократичних традицій: скликання народного віча, залучення підтримки міщан; *формування укр., рос. та білорус. народів. Негативні настідки феодальної роздробленості: *міжусобна боротьба підривала сили князівств, призводила до загибелі людей і нищення культурних пам’яток; *Русь не могла опиратися нападам половців; *через перекриті половцями торгові шляхи, Русь опинилася на узбіччі торгових шляхів.

Зародження передумов формування української народності.

План:

Походження назви “Україна”; передумови форм. укр. народності;

Тези:

IV ст. н.е. – поява праукраїнських слов’янських племен (за Грушевським).

988 р. – хрещення Русі; християнство – гол. фундамент формування нації.

1187 р. – перша згадка терміну “Україна”.

XII - XIII ст. – згадка терміну “Україна” в Галицько-Волинських літописах.

Розгорнута відповідь:

Перша згадка в літопису назви “Україна” пов`язана зі смертю переяславського князя Володимира Глібовича, який виявив себе завзятим оборонцем не тільки Переяславщини, а й Київщини, Чернігівщини та українських земель взагалі від нападів половців. Всі три назви “Країна – Вкраїна й Україна” ми читаємо в Іпатіївському літопису (під 1187 р.).

“В не менш важливому джерелі – Галицько-Волинському літописі (під 1213 р.) зазначається, що тоді галицько-волинський князь Данило Романович зі своїм військом звільнив і приєднав до своєї держави “…всю Україну”. Україною тут літописець назвав північно-західні землі Галичини й Волині”.

Великий український історик М.С.Грушевський вважав порогом історичних часів для українського народу IV ст. "Розселення українських племен на їх теперішній території співпадає з початком їхнього історичного життя. Століття, що безпосередньо слідують за розселенням, підготовляють державну організацію, історія якої становить головний зміст першого періоду історичного життя українського народу. Зусиллями київської династії і дружини були з`єднані докупи, в один політичний організм, хоч на недовгий час, всі українські племена, всі частини української території, і ця політична єдність надавала нові спільні риси культурі і суспільним відносинам всього українського населення”. Схожої думки щодо часу формування українського народу дотримується авторитетний історик-публіцист І.Лисяк-Рудницький, який зауважує, що “всі ці трипільці, скити і т.д. з нашою нацією мають тільки дуже мало спільного, не більше, ніж, напр. якісь лігурійці, етруски й самніти з сучасною італійською нацією, себто тільки як складники в етнічному синтезі… Дослідники, здається, сьогодні одностайні в тому, щоб антів, що про них говорять візантійські літописці, вважати за прямих предків сучасних українців. Себто формація українського народу була, мабуть, в основному завершена в половині першого тисячоліття н.е.”.

Як відомо, однією з головних ознак кожної народності є її мова. Вже за княжої доби на південно-західних землях Київської держави формується народна українська мова. “Про це свідчить словниковий запас фольклору, поеми “Слово о полку Ігоровім” і тодішніх Київського й Галицько-Волинського літописів. Українська мова засвідчила свою життєздатність як творіння цілої народності”.

Велике значення у формуванні українського народу мало поширення християнства, яке стало за князя Володимира державною релігією (988 р.). Поступово проникаючи впродовж століть в побут і свідомість народу, християнство стало справді народною релігією українців, посприявши поширенню освіти і культури.

Познавательные статьи:



Организация работы процедурного кабинета

Статус республик в составе РФ

Понятие финансов, их функции и особенности

Сущность демографической политии