Віри представляли собою сукупність цілком конкретних історичних подій (життя і

↑

▷ Содержание

⇐ ПредыдущаяСтр 4 из 21Следующая ⇒

діяння Христа). Саме ці події Августин поставив у центр “священної історії

Людства”. Усе, що було до Христа, лише передвіщало і готувало його прихід, а все,

Що відбудеться після — отримало пояснення у смерті і воскресінні Ісуса Христа.

Символ віри перетворився у розповідь про “засвідчені” історичні події. І з цього

Погляду християнство є виключно “історичною” релігією.

Церковні теологи багато уваги приділили розробці ідеї історії, абстрагованої

Від конкретного її розвитку. Усі події в ній пояснювались позаісторичними

Термінами і зводилися до Бога. Тож ідея історії набула форму теології історії

(“вивчення Бога”). Проте в перспективі це означало народження філософії історії,

Поскільки йшлося про єдиний історичний процес, що підпорядкований провідній

Ідеї, яка забезпечує можливість пошуку її прояву у конкретних історичних подіях.

Людська історія у теологічному тлумаченні перетворювалась у драму

Боротьби добра і зла, віри і невір’я, що розгортається у часі і просторі, проходячи ряд

Послідовних, але незворотних етапів від “початку” і до “фіналу”. Але людина у такій

Історії виявлялась не активним учасником подій, а лише одним зі знарядь

Божественої волі — провидіння. Ідея провіденціалізму — намагання знайти у всіх

Явищах земного життя прояви божественої волі — стала підставою теологічної

Історії і, водночас, її методом тлумачення історичних подій. Августин твердив, що

Події земної історії людства і спроби її пояснення якимись іншими, крім

Провіденціальних, чинниками, є “оманою”, позбавленою дійсного сенсу.

Теологічна історія, запропонована Августином, робила наголос на боротьбі

Двох непримиренних сил — вірі і невір’ї, добрі і злі, боротьбі, в якій вирішується

доля людства. Втіленням цих сил є два “гради” — “Град Божий” і “Град Земний”

(небесний і земний, вічний і тимчасовий). Сенс людської історії за такого

Протиставлення заключався у просуванні від “Граду Земного” до “Граду Божого”, де

Людська історія знайде своє логічне завершення. Проте ці два “гради” не уявлялись

Як щось конкретне і реальне, а як спрямованість людських намірів і діянь до віри. За

Таких обставин усі земні явиша містили як би подвійний сенс: з одного боку, вони

Були дійсністю і, значить, твором Бога, а з другого, — проявом боротьби віри і

Невір’я. Тому оцінка земних явищ залежатиме від того, що в них переважає — віра

Чи невір’я. Віра в триєдиного Бога і виконання його волі (провидіння) однозначно

Трактувались як богоугодні й доброчинні дії і навпаки. Слідування догматам віри

Автоматично “виправдовувало” і надавало сенс людській діяльності.

Сприйнявши ідею розвитку, теологія підійшла до визначення категорії часу в

Історії. Августин вірно зауважив труднощі, які виникають при визначенні природи

Часу, зокрема при спробі відокремити минуле — сучасне — майбутнє. Тому він

Постулював висновок, що час є суб’єктивним досвідом людини, властивістю її душі,

А значить віри, нерозривно пов’язаної з Творцем. У інтерпретації Августина час

Набув ще однієї важливої властивості — лінійності. Час має чітку спрямованість від

Творення через пришестя до другого пришестя і “кінця світу”. Він не передбачає

Повернення або циклічності. Така есхатологічна догматика впроваджувала початок і

Кінець як окремого існування, так і історії в цілому.

Августин запропонував також загальну ідею розвитку, як проходження

Певних станів на шляху до “другого пришестя”: період “природного стану” (до появи

“Закону Божого” у вигляді Старого Завіту), період “Закону Божого” (тобто Старого

Завіту), період “Божої милості” (втілення Христа), який потриває до другого

Пришестя і страшного суду. Труднощі виникали при спробах історичного тлумачення

Біблійних відомостей, зокрема щодо створення світу за шість днів, а також

Познавательные статьи:



Техника прыжка в длину с разбега

Организация работы процедурного кабинета

Области применения синхронных машин

Оптимизация по Винеру и Калману