Пам’ятник Володимиру Івасюку

↑

▷ Содержание

⇐ ПредыдущаяСтр 5 из 7Следующая ⇒

Пам'ятник Володимирові Івасюку у Львові – пам'ятник, що встановлений на проспекті Шевченка у Львові 20 грудня 2011 року. Ідею щодо створення пам'ятника композиторові Володимиру Івасюку подав музикант Святослав Вакарчук у 2006 році під час святкування 750-річчя міста Львова. Восени того ж року міський голова Львова Андрій Садовий створив організаційний комітет зі спорудження пам'ятника. Оргкомітет звернувся до львівських митців – заступника голови Львівського відділення Спілки архітекторів України Михайла Ягольника та скульптора Сергія Олешка, з проханням розробити концепцію майбутнього пам’ятника композиторові.

6 серпня 2010 року було затверджено проект, а 15 липня 2011 року виконавчий комітет Львівської міської ради затвердив вимоги щодо встановлення пам’ятника. Пам'ятник Володимиру Івасюкові встановлено на проспекті Шевченка 7/9 (по дорозі від філармонії до консерваторії), його гранична висота становить 3,5 метрів. Пісняр одягнений у сорочку та штани, а також у кептар. Твір виготовлено з бронзи, а постамент та мощення із граніту. Мінімальні відступи від суміжних будівель – 6 метрів. У часі його встановлення буде відновлено та відреставровані фасади прилеглої забудови.

Скульптор – Сергій Олешко (автор, зокрема пам'ятників художнику Іванові Трушу, літературному персонажу – Швейку, лемківському художнику Никифорові Дровняку); архітектор – Михайло Ягольник.

Усю проектну роботу профінансував Святослав Вакарчук, він також оплатив спорудження пам’ятника. Вартість робіт – 360 тисяч гривень. Облаштування фундаменту під пам’ятник та навколишньої території взяла на себе міська рада. 174 тисяч гривень з бюджету міста Львова було виділено на благоустрій території біля пам’ятника

Костел Святого Миколая

Костел Найсвятішої Трійці та Святого Миколая Єпископа (зараз – Церква Покрови Богородиці) – пам'ятка архітектури XVIII століття у Львові. Знаходиться в центральній частині міста, на вулиці Михайла Грушевського. У 1739–1745 роках коштом Самуеля Мухавецького та Яна Яблоновського споруджено сучасну будову. 1769 року сталась пожежа. Відбудова тривала до 1777 року. 1782 року орден тринітаріїв був скасований, і 9 капланів й 3 брати, що мешкали тут, змушені були залишити святиню. Інвентар 1783 року засвідчив, що у костелі було десять вівтарів (включно із головним), амвон, 9-голосний орган на хорах. 1790 року костел став парафіяльним, а у кляшторі розмістилась плебанія. 1837 року храм віддано під опіку Єзуїтам. У 1853 році поруч із костелом, у будинку Єзуїтського конвікту був розташований Львівський університет. 1903 року завершено реставрацію під керівництвом Міхала Лужецького. Авторство проекту приписується італійцеві Франческо Плачиді. Будівельником, ймовірно, був чернець-тринітарій Казимир Гронацький, уродженець Любліна. Костел тринефний, перекритий напівциркульними склепіннями з розпалубками. Фасад завершено традиційним для свого часу фронтоном з волютами. Площина фасаду розчленована пілястрами і значно розвинутими карнизами.

Інтер'єр прикрашений пишною ліпниною, різьбленням по дереву і скульптурою. Автором ліпного декору, виконаного в 1746 році, був чернець Л. Печицький (з Підляшшя). Вівтарна дерев'яна скульптура належить майстру Себастьяну Фесінґеру.

Цінною пам'яткою мистецтва є вівтар Шольц-Вольфовичів, зроблений близько 1595 року, що знаходиться в лівому нефі. Він походить з Латинського собору Львова, його фундатором у 1595 році був райця Львова Ян Шольц-Вольфович, виконаний скульптором Яном Зарембою (польський дослідник Збіґнєв Горнунґ припускав авторство Андреаса Бемера

Вулиця Шота Руставелі

Вулиця Шота Руставелі п ростягається від вулиці Зеленої до перехрестя із вулицями Франка і Стрийською. Початкова назва вулиця Яблоновського походить із 1863 року. 1871 року перейменовано на Яблоновських. У листопаді 1941 року під час німецької окупації перейменована на Карпатську (Karpatenstrasse). У червні 1944 знову повернуто назву Яблоновських. Сучасна назва на честь грузинського поета часів середньовіччя Шота Руставелі – від грудня 1944. Будинок № 8-8а по вулиці Шота Руставелі – колишній прибутковий житловий дім банкіра Міхала Стоффа. Виходить головним фасадом до вулиці і одночасно до площі Петрушевича. Збудований 1906 року у стилі орнаментальної сецесії фірмою Едмунда Жиховича за проектом Владислава Садловського.

Вілла «Палатин»

Посеред стрімкого підйому на Калічу Гору (Цитадель), на перетині однойменної з горою вулиці та вулиці Глібова стоїть доволі оригінальна вілла, звана «Палатин». Ця вілла була збудована ще 1875 року за проектом Едмунда Кьолера (Edmund Köhler; бл. 1839–30.12.1888) у неороманському стилі для родини Чарновських, і первісно носила назву «Затишок». З архівного фото можемо бачити, як вілла виглядала тоді. І.Мельник пише, що віллу вінчала еклектична вежа (одначе, на жаль на старому фото її не розгледіти). Легко зауважити, що первісна вілла нині складає центр архітектурної композиції, виходячи бічним фасадом на вул. Каліча Гора, по обидва боки якого збудовано триповерхові наріжні масивні вежі. Наступним власником вілли стає Пьотр Хмєльовський (Piotr Chmielowski, 9.02.1848-22.04.1904), історик літератури, професор Львівської Політехніки, автор понад 2100 наукових праць. До речі Пьотр Хмєльовський був батьком Януша Хмєльовського – польського інженера, математика та основоположника так званого татерніцтва (taternictwo) – альпінізму в Татрах. Саме Пьотр Хмєльовський і замовляє проект перебудови вілли відомому львівському архітектору та художнику Альфреду Каменобродзькому (Alfred Kamienobrodzki, 10.03.1844-25.11.1922), автору багатьох реалізованих проектів будівель у Львові, зокрема таких як шпиталь і притулок під опікою св. Вінсента де Поля (нині Університет внутрішніх справ) – вулиця Кривоноса, будинок польського «Сокола», школи імені Тадеуша Чацького (нині Львівський технологічний ліцей), трамвайного депо і електростанції на стику вулиць Гвардійської і Сахарова.

У 1904 році Пьотр Хмєльовський помирає. 1906 року вдячні городяни перейменовують вулицю Голубину (нині Глібова) на його честь, а власником вілли стає Тадеуш Рутовський (Tadeusz Klemens Rutowski, 2.12.1852-30.03.1918), журналіст, письменник, економіст, віце-президент Львова (з 1905 р.), фактично мер Львова під час І-ї світової війни (так-так, саме він вручав символічні ключі від міста російському генералу фон Роде 3 вересня 1914 р.). Він же і виконував функції міського градоначальника і під час російської окупації, а при відході російських військ був вивезений у якості заручника. Повернувся до Львова у 1917 р.

Національний музей

Національний музей у Львові (колишня вілла Дуніковського) – вулиця Драгоманова № 42. Зведено у 1897–1898 рр. на тодішній вулиці Мохнацького за проектом архітектора Владислава Рауша на замовлення професора Львівського університету Еміля Дуніковського. У 1911 році митрополит Андрей Шептицький купує віллу для потреб заснованого ним у 1905 році Церковного музею. 11 липня 1911 року митрополит видає акт, згідно з яким науковій фундації «Церковний музей» надавалася назва «Національний музей. Ювілейна наукова фундація галицького Митрополита Андрея Шептицького» Вулиця Стецька, будинок № 5 На фото вид будинку Станіслава Бондзинського та спілки на вул. Добролюбова, 5 (давня вул. Сенаторська, тепер вул. Я. Стецька), збудованого перед І Світовою війною. Фасад кам’яниці декорований рельєфами роботи скульптора Генріка Кунцека, лікаря за фахом, які існують досі. Праворуч розташований рельєф, що представляє сцену битви биків, ліворуч – рельєфи, що показують міфологічну сцену перемоги немовлятка Алкіда над гігантськими зміями, після чого він отримав ім’я Геракл. Цікавий в архітектурному плані будинок має також цікаву історію. Власник будинку доктор Станіслав Людвік Філіп Бондзинський був відомим польським хіміком та фізіологом, одним із засновників Польського хімічного товариства, яке було створено у Львові 1919 р. Не менш цікавим є склад співвласників цього будинку. Серед членів спілки – Леон Попєльський, видатний польський фізіолог, творець польської та львівської біохімічної, фізіологічної та фармакологічної шкіл, керівник кафедри фармакології та фармакогнозії медичного віддлу Львівського університету; Казімєж Панек, професор Ветеринарної Академії, в 1919-1920 роках – ректор цієї Академії; Теофіл Голобут, професор Ветеринарної Академії; бактеріолог та педіатр Ян Опєнський; Ольга Мокловська. В 1920 р. помер професор Леон Попєльський і право власності перейшло до його дружини, лікаря Гелени Попєльської, в міжвоєнний період до 1939 р. вона була єдиною власницею кам’яниці, при тому, що всі попередні співвласники так і мешкали в цьому будинку. В 1920-30-х роках тут мешкали професор Львівського університету Францішек Гроер, визначний польський педіатр, відомий фотограф, голова Товариства прихильників музики та опери, адміністративний директор Львівської опери; визначний мистецтвознавець Мечислав Гембарович; син Леона Попєльського, судовий медик Болеслав Попєльський, після війни засновник Вроцлавської наукової школи судових медиків. Таким чином історія звичайної львівської кам’яниці тісно граничить з історією медицини у Львові.

Познавательные статьи:



Техника прыжка в длину с разбега

Тактические действия в защите

История Олимпийских игр

История развития права интеллектуальной собственности