Валовий випуск є основним показником системи національних рахунків.

↑

▷ Содержание

⇐ ПредыдущаяСтр 3 из 10Следующая ⇒

Валовий випуск – це сумарна вартість всіх товарів та послуг, вироблених економікою за певний проміжок часу. Він охоплює всі товари та послуги, включаючи і ті, що використовуються для виробництва інших товарів і послуг, тобто проміжне споживання.

Також існують показники валового внутрішнього (ВВП) та валового національного (ВНП) продукту. Ці два показники близькі за значенням, але вони відрізняються тим, що ВНП – це показник річного обсягу національної економіки, а ВВП – внутрішньої. Іншими словами:

ВНП – вартість всіх кінцевих товарів та послуг, вироблених національними ресурсами як у межах своєї країни, так і за її межами за певний проміжок часу.

ВВП - вартість всіх кінцевих товарів та послуг, вироблених у межах території країни за певний період часу як за участі національних, так і іноземних ресурсів.

Види ВВП: номінальний і реальний; потенційний і фактичний.

Методи обчислення: за витратами, за доходами, за доданою вартістю.

Дефлятор ВВП є індекс рівня цін вироблених товарів (послуг). За його допомогою здійснюють визначення реального ВВП, що відображає власне зміну фізичних обсягів вироблених товарів (послуг).

Дефлятор ВВП — це відношення номінального ВВП до реального (тобто рівень інфляції).

ІСЦ є найважливішим показником, який характеризує інфляційні процеси в економіці країни і використовується для вирішення багатьох питань державної політики, аналізу і прогнозу цінових процесів в економіці, перегляду розмірів грошових доходів та мінімальних соціальних гарантій населення, рішення правових спорів, перерахунку показників системи національних рахунків у постійні ціни.

Індекс споживчих цін (ІСЦ) характеризує зміни у часі загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання. Він є показником зміни вартості фіксованого набору споживчих товарів та послуг у поточному періоді до його вартості у базисному періоді.

Індекс споживчих цін – показник загального рівня цін, обчислених як відсоткове відношення ціни фіксованого кошика споживчих благ у поточному році до ціни аналогічного кошика у базовому році. До складу ІСЦ входять ціни продовольчих товарів, одягу, житла і медичних послуг, плата за навчання тощо. (за Кондрашовою-Діденко)

Прийнято розрізняти фактично вироблений ВВП і потенційний ВВП. Потенційний ВВП - це ВВП, який міг би бути зроблений при повній зайнятості. Справа в тому, що коли економіка не в змозі створити достатню кількість робочих місць для всіх, хто хоче і може працювати, то потенційне виробництво товарів і послуг втрачається безповоротно. Економісти визначають цю втрачену продукцію як відставання обсягу ВВП. Це відставання є обсяг, на який фактичний ВВП менший за потенційний ВВП. Потенційний ВВП визначається виходячи з припущення, що існує природний рівень безробіття, тобто рівень безробіття при повній зайнятості.

Виробництво

– процес створення матеріальних і нематеріальних благ як засобів задоволення потреб людини. (за К-Д)

Типи виробництва: доіндустріальний, індустріальний, постіндустріальний і ноосферний. Доіндустріальним та індустріальним типом виробн. є економіка, а постіндустр. і ноосферн. – інтелектономіка. В економіці переважає матеріальне виробництво. В інтелектономіці – нематеріальне.

В індустріальному типі виробниц. переважає фізична праця, а в постіндустріальному – інтелектуальна діяльність. (за К-Д)

Основні риси виробництва:

-завжди є суспільним виробництвом;

-має безперервний характер розвитку, постійно повторюється, тобто відтворюється;

-у процесі виробництва виникають економічні відносини між людьми;

-є важливою складовою частиною тієї чи іншої соціально-економічної системи.

Найважливішими елементами процесу виробництва у будь-якому суспільстві є праця, предмети праці, засоби праці.

Праця – свідома діяльність людини, яка спрямована на створення тих чи інших благ з метою задоволення потреб.

Предмети праці – всі речовини природи, на які спрямована праця людини і які становлять матеріальну основу майбутнього продукту.

Засоби праці – це річ або комплекс речей, якими людина діє на предмети праці.

Сукупність предметів та засобів праці складають засоби виробництва.

Виробництво поділяють на матеріальне і нематеріальне.

Матеріальне виробництво – сукупність галузей і сфер, які виробляють матеріально-речові блага й надають матеріальні послуги. До матер. виробн. належать: промисловість, сільське та лісове господ., будівництво, ремісниче господарство, комунальне господарство і побутове обслуговування, які надають матеріальні послуги, транспорт, зв’язок, торгівля.

Нематеріальне виробництво – сукупність галузей і сфер, що виробляють нематеріальні блага та нематеріальні послуги, які задовольняють духовні й соціальні потреби людей. До нематер. вир. належать: Охорона здоров’я, освіта, інформатика, культура, мистецтво, спорт, туризм, духовне виробництво.

Основні фактори виробництва: земля, наука, інформація, екологія, підприємницькі здібності, праця, капітал.

Види виробництва:

-Суспільне вир. (здійснюється на масштабах макрорівня);

-Індивідуальне вир. (здійснюється на підприємствах мікрорівня).

Головним суб’єктом виробництва є людина. Сама людина є природним продуктом. Людина повинна постійно взаємодіяти сама з собою. Основною проблемою виробництва є те, що ресурси – недовговічні (вичерпні). Також проблемою у виробництві є цілепокладання.

Цілепокладання – процес формування цілі як форми бажаного.

Цілепокладання – обґрунтування і формування цілерозвитку об’єкта на основі аналізу потреб, засобів і результатів їх реалізації.

Ціль – усвідомлена потреба.

Цілепокладання складається з:

-цілеформування;

-цілереалізування;

-результат.

Людина в процесі виробництва має статус Актора.

Виробничі відносини

— суспільні відносини, що виникають між людьми в процесі матеріального і нематеріального виробництва. Це відносини, які виникають у суспільстві з приводу виробництва, розподілу, обміну і споживання матеріальних та духовних благ.

Ця система відносин відбиває соціальну сторону економіки. Вона показує:

1. хто володіє економічною владою

2. як, за яких суспільних умов і скільки трудівників працює на себе та інших членів суспільства

3. кому дістаються продукти праці виробництва.

Існує ряд класифікацій:

а) - окремі особи; - групи або колективи; - суспільство в цілому,

б) - виробник (продавець); - споживач (покупець); - посередник.

в) - фізичні; - юридичні.

г) - вітчизняні; - зарубіжні (іноземні).

Об'єктами економічних відносин можуть бути:

- окремі види підприємницької діяльності та їх результати;

- природні ресурси;

- робоча сила;

- гроші;

- цінні папери;

- інформація;

- духовні та культурні цінності, тощо.

Економічні відносини поділяються на три типи:

- техніко-економічні;

- організаційно-економічні;

- соціально-економічні.

Техніко-економічні відносини - це відносини з приводу використання знарядь та предметів праці у процесі виробництва. Вони відображають розвиток техніки та рівень технології.

Організаційно-економічні - це відносини з приводу застосування і методів організації та управління суспільним виробництвом. Тобто - це відносини обумовлені поділом праці, її спеціалізацією, кооперуванням, комбінуванням.

Соціально-економічні - це відносини, що обумовлені пануючою у суспільстві формою власності. Саме вона визначає цілі і мотиви виробництва, форми управління, принципи розподілу створеного продукту та одержаних доходів, класову та соціальну структуру суспільства, пануючу форму економічної та політичної влади.

Витрати виробництва

— вартість спожитих факторів виробництва в процесі перетворення їх на товар­ну продукцію.

-грошові витрати, які підпр-во несе зі своєї кишені на користь аутсайдерів, кот постачають роб силу, сировину і тд

Витрати виробництва. Вони поділяються на витрати суспільства (вартість) і витрати підприємства (собівартість).

Дійсні витрати поділяють на зовнішні та внутрішні.

Зовнішні (явні) витрати – витрати на оплату економічних ресурсів, постачальники яких не є власниками фірми.

Внутрішні (неявні) витрати – витрати фірми на використання власних ресурсів.

Економічні витрати – це дійсні витрати на виробництво товару, які відображають вартість ресурсів при найкращому з можливих варіантів їхнього застосування.

Залежно від часового чиннику, розрізняють витрати в довгостроковому (часовому періоді, достатньому для зміни всіх зайнятих ресурсів) і короткостроковому періоді (протягом якого хоча б один вид ресурсів залишається незмінним).

Познавательные статьи:



Техника нижней прямой подачи мяча

Комплекс физических упражнений для развития мышц плечевого пояса

Стандарт Порядок надевания противочумного костюма

Общеразвивающие упражнения без предметов