Наступність, спадкоємність, перспективність у системі безперервної освіти

↑

▷ Содержание

⇐ ПредыдущаяСтр 2 из 2

Наступності, будучи одним із найголовніших психолого-дидактичних принципів, передбачає тісні взаємозв'язки дошкільної ланки освіти і початкової школи. Ці взаємозв'язки стосу­ються психофізичного розвитку дитини, формування її як особистості і вимагають узгодженості, послідовності змісту, форм і методів навчання і виховання. Саме у взаємозалеж­ності і взаємній орієнтації двох послідовних освітніх ланок полягає неперервність, наступність навчання і розвитку.

Наступність забезпечує поступовий перехід від по­переднього вікового періоду до нового, поєднання щойно здобутого дитиною досвіду з попереднім. З одного боку, вона передбачає спрямованість навчально-виховної робо­ти в дитячому садку на вимоги, які будуть пред'явлені ді­тям в школі, а з іншого — на опору вчителя на досягнутий старшими дошкільниками рівень розвитку; на здобуті в дошкільному закладі, сім'ї, знання, навички і досвід ді­тей; на активне використання їх у навчально-виховному процесі.

Головною умовою забезпечення наступності у вихованні і навчанні є спрямованість педагогічного процесу дитячого садка і школи на всебічний розвиток особистості дитини. З огляду на це необхідний зв'язок програм, методів і форм навчання в дитячому садку і початковій школі. Однак структура навчально-виховного процесу має свою специфі­ку в дитячому садку і школі. Тому спроби штучно перенести урок у дошкільний заклад або ігрові методи проведення за­нять у школу є непродуктивними. Водночас елементи нав­чальної діяльності, що формуються в процесі навчання на заняттях у дошкільних закладах, забезпечують успішність навчання в школі. А шкільне навчання має забезпечити вза­ємозв'язок, розширення, поглиблення й удосконалення от­риманих у дитячому садку знань, умінь і навичок.

З проблемою наступності навчання і виховання пов'язана проблема їх перспективності. Якщо наступність означає врахування рівня розвитку дітей, з яким вони прийшли до школи, опору на нього, то перспективність навчання і виховання полягає у визначенні пріоритетних напрямів підготовки дітей до школи. Наступність є перед­умовою спадкоємності навчання і виховання — врахуван­ня школою рівня знань, умінь і навичок дітей, їх подаль­ший розвиток; перехід від навчально-ігрової до навчальної діяльності.

Наявність внутрішнього зв'язку в змісті навчально-ви­ховної роботи, методах педагогічного керівництва, формах організації діяльності у дитячому садку і молодших кла­сах школи забезпечує цілісність процесу розвитку, нав­чання і виховання дитини.

Виховання батьків

У вихованні батьків, як правило, використовують ін­дивідуальні форми з огляду на особливості сім'ї, індивіду­альні якості кожного з учасників подружжя.

Виховання батьків повинно засновуватися на принци­пах демократизації і гуманізації, воно має зміцнити віру батьків у професійну компетентність, тактовність і добро­зичливість вихователя, його вміння зрозуміти їх і допо­могти їм у вирішенні конкретних проблем, взаємодії з ни­ми тощо.

Не менш важливо, щоб стосунки батьків і педагогів ви­будовувалися на партнерських засадах, оскільки успішно виховувати дітей можуть лише батьки, які поважають се­бе. Це вимагає від педагогів поваги до них і створення умов, за яких батьки зможуть найплідніше виявити свої позитивні якості та здібності, звільнитися від хибних по­глядів щодо виховання своєї дитини. Саме за таких умов педагог зможе пробудити у батьків інтерес до самопізнан­ня і самовиховання.

Досягти мети у взаємодії з батьками педагог зможе за умови правильно налагодженого педагогічного спілкуван­ня з ними, яке повинно відбуватися за дотримання таких правил:

— щирий інтерес до батьків вихованців, особистісний під­хід до проблем сімейного виховання у спілкуванні з ними;

— залучення батьків до оцінювання успіхів дитини, прогнозування перспектив її розвитку;

— заохочення батьків до участі у спільній роботі з ди­тиною і педагогом, колективом дошкільного закладу;

— вміння вислуховувати батьків, намагання зрозуміти їхні проблеми, допомогти прийняти обґрунтоване педаго­гічне рішення;

— доброзичливість, оптимістичність, привітність у стосунках з батьками.

Батьки повинні відчувати щиру повагу до них як до особистостей, зацікавленість їхніми думками і справами.

Ефективні програми виховання батьків запропонува­ли американські вчені. Цю роботу вони реко­мендують здійснювати у тренінгових групах батьків, поділя­ючи її на такі етапи:

1. Створення комфортності, усвідомлення значущості спільних проблем учасників занять, виокремлення толе­рантного лідера (люди здатні до сприймання нових знань, продуктивного вирішення власних і спільних проблем за відсутності реальних загроз їм).

2. Робота над подоланням стереотипів батьківського мислення, виявлення реальних причинно-наслідкових зв'язків між почуттями і вчинками їх та їхніх дітей.

3. Формування конкретних навичок самоаналізу й ана­лізу поведінки дітей на основі усвідомлення амбівалентності (подвійності) людських стосунків. Через аналіз власних реакцій батьки доходять висновку про те, що емо­ційний досвід не є ні логічним, ні обґрунтованим, а існу­вання на перший погляд суперечливих почуттів є більше нормою, ніж небажаним фактом у житті людини.

4. Формування навичок психологічної адаптації, від­криття нових педагогічних підходів до нормування пове­дінки, успіхів у навчанні дітей та інших проблем сімейно­го виховання на основі індивідуального підходу до кожної сім'ї, дитини, батька, матері.

Отже, виховання батьків спрямоване на визнання ними рівноцінності дитини і дорослого як особистостей, спільне особистісне зростання, розвиток співпереживання і спів­чуття, формування навичок саморегуляції поведінки.

Познавательные статьи:



Алгоритмические операторы Matlab

Конструирование и порядок расчёта дорожной одежды

Исследования учёных: почему помогают молитвы?

Почему терпят неудачу многие предприниматели?