Морфологічні та біологічні особлмонієзіозуивості збудників 


Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Морфологічні та біологічні особлмонієзіозуивості збудників

Поиск

Характеристика збудників. Монієзії — великі цестоди, до 5 м довжиною, молочно-білого або білувато-жовтуватого кольору. Членики короткі, але широкі, сколекс з чотирма присосками, неозброєний. У гермафродитному членику М. expansaвздовж переднього краю групами у вигляді розеток розміщені міжпроглотидні залози, багато сім'яників і подвійна жіноча статева система (два комплекти жіночик хстатевих органів; рис. 38). Статеві отвори відкриваються з кожного боку членика і часто виступають, створюючи статеві сосочки. Матка у вигляді сітки складнопереплетених тонких трубочок. У зрілому, членику трубочки матки сильно розширюються і набувають вигляду мішка, заповненого яйцями. Міжпроглотидні залози у М. benedeni розміщені суцільною смужкою у центрі переднього краю членика. Яйця сірого кольору, неправильної, інколи багатогранної форми, 0,06—0,08 мм в діаметрі, містять онкосферу з трьома парами гачків, яка розміщується у грушоподібному апараті. Монієзії — біогельмінти, розвиваються з участю дефінітивних живителів (жуйних тварин) і проміжних Живителів — дрібних ґрунтових панцирних кліщів із групи орібатид (рис. 39). Хворі тварини разом з фекаліями в зовнішнє середовище виділяють членики, з яких при розпаді виділяються яйця. Кліщі, живлячись органічними рештками, проковтують яйця монієзій, які в їхньому організмі проходять складний шлях розвитку. Онкосфери, що вийшли, мігрують з кишечника в черевну порожнину, де протягом 3—5 міс формується інвазійна личинка — цистицеркоїд. Тварини заражаються монієзіозом частіше на пасовищі, проковтуючи разом з травою кліщів з цистицеркоїдами. Строк розвитку паразитів з моменту зараження до статевозрілої стадії 35—50 днів. Тривалість життя монієзій у кишечнику дефінітивного живителя 5—6 міс.

 

 

9. Морфологічні та біологічні особливості збудників аноплоцефалідозу коней

Аноплоцефалідози однокопитних (Anoplocephalidoses) — цестодозні гельмінтози кишечника коней, ослів та мулів, які характеризуються приступами колік, нервовими епілептичними припадками, проносом, анемією і сильною гарячкою. Хвороба часто закінчується смертю. Хворіють частіше лошата в літній і осінній періоди. Захворювання спричиняють три збудники. Характеристика збудників. Стьожкові гельмінти родини Апоріоcephalidae, що належать до двох родів Anoplocephala і Paranoplocephala, загальними ознаками яких є наявність неозброєного сколекса з великими присосками і слабо розвинена шийка, ширина дозрілих члеників значно перебільшує довжину. Anoplocephala magna — найбільш патогенна і найбільша цестода коней, розміром до 50 см, сколекс скулястий, присоски великі. Членики короткі, але широкі. В зрілому членику матка заповнена яйцями. Паразитує у задніх відділах тонких кишок. Anoplocephala perfoliata — локалізується у товстих кишках, довжина від 3 до 7 см, за формою нагадує насіння гарбуза або огірка. На сколексі позаду кожної присоски розміщуються по вушкоподібному виросту. Яйця мають великий грушоподібний апарат. Paranoplocephala marnillana — має довжину 10—40 мм, тонше тіло, ніж попередні види. Сколекс маленький, із чотирма присосками, без вушкоподібних придатків, матка має вигляд поперекового ствола з лопатями, в зрілому членику займає всю його ширину. Яйця великі, онкосфера окутана грушоподібним апаратом. Локалізується у дванадцятипалій кишці. У розвитку аноплоцефалід бере участь проміжний живитель, яким є ґрунтові (орибатидні) кліщі. Після поїдання на пасовищі орибатидними кліщами яєць аноплоцефалід у порожнині їх тіла за 145—150 днів до інвазійної стадії, розвивається личинка — цистицеркоїд. Однокопитні заражаються на пасовищі при поїданні інвазованих ґрунтових кліщів. В організмі коней аноплоцефали досягають статевої зрілості через 30 днів. Епізоотологічні дані. На аноплоцефалідоз частіше хворіє молодняк. Захворювання проявляється влітку й восени. Джерело зараження — хворі тварини та паразитоносії. Передають інвазію орибатидні кліщі, інвазовані цистицеркоїдами аноплоцефалід, яких заковтують коні з травою, ґрунтом, частіше в сиру погоду на пасовищах з природним травостоєм. Зараження відбувається у травні — червні. Живуть паразити в кишечнику лошат 3—5 міс.

 

10.Діагностика, терапія та профілактика аскарозу свиней. ДіагнозПрижиттєва діагностика гострого аскарозу розроблена не­достатньо. Враховують епізоотологічні дані й симптоми хвороби. Кишкову форму діагностують дослідженням фекалій флотаційним ме­тодом за Фюллеборном і знаходженням яєць гельмінтів. Можна засто­совувати діагностичну дегельмінтизацію хворих тварин. Посмертно діагноз підтверджується виявленням мігруючих личи­нок і статевозрілих A.suum та характерними патолого-анатомічними змінами. Для остаточного діагнозу гострого аскарозу легені або пе­чінку хворих тварин розрізають у теплій воді на дрібні шматочки і проводять гельмінтоларвоскопічні дослідження за методом Бермана. При позитивних результатах знаходять личинок паразита. Хворобу диференціюють від метастронгільозу, трихурозу та езофагостомозу свиней. Яйця метастронгілюсів невеликі, зрілі, сірого кольору. При розтині трупів у бронхах і трахеї виявляють статево­зрілих паразитів. Яйця трихурисів коричневі, бочкоподібні, а езофагостом — сірого кольору, з гладенькою шкаралупою, незрілі.
ЛікуванняДля дегельмінтизації хворих свиней застосовують антгельмінтики на основі фенбендазолу, левамізолу, альбендазолу, авермектинів та солей піперазину. Фенбендазол призначають перо-рально два рази (вранці й увечері) у дозі 10 мг/кг маси тіла (за ДР). Препарати левамізолу вводять одноразово підшкірно в дозі 7,5 мг/кг (за ДР). Не рекомендується застосовувати антгельмінтик для ви­снажених тварин і поросят масою тіла до 10 кг. 1%-і розчини мак-ролідів (бровермектин, ветамектин, баймек, івомек, дектомакс) ін'єктують у дозі 1 мл/33 кг маси тіла. Препарати піперазину дають із кормом поросятам До 4-місячного віку в дозі 0,3 г/кг; свиням масою 50 кг і більше разову дозу 15 г згодовують у два прийоми — вранці й увечері.
Профілактика У неблагополучних щодо аскарозу господарствах профілактичні заходи проводять диференційовано з урахуванням технології утримання свиней та особливостей перебігу інвазії. В господарствах різних категорій за місяць до опоросу дегельмінтизують усіх свиноматок. Поросятам преімагінальну дегельмінтизацію здійснюють у період із квітня по грудень триразово: перший раз у 35—40-денному віці, другий — 50—55-денному, третій раз — у 90-денному віці; з грудня по квітень двічі: перший раз у 50—55-денному, другий - у 90-денно­му віці. Для дезінвазії станків, вигульних майданчиків застосовують: 5%-у емульсію ксилонафту (70—80 °С), 3%-й водний розчин карбатіону, 5%-й гарячий водний розчин їдкого натру. У свинарниках, де утри­мують маточне поголів'я, дезінвазію проводять перед кожним туром опоросів, у приміщеннях для дорощування тварин і відгодівельних — перед прибуттям нової партії свиней.


Поделиться:


Последнее изменение этой страницы: 2017-02-19; просмотров: 402; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 216.73.217.21 (0.008 с.)