Джерела первинного права Європейського Союзу

↑

▷ Содержание

⇐ ПредыдущаяСтр 8 из 15Следующая ⇒

Юридична природа джерел первинного права ЄС відрізняється значною специфікою, яка проявляється у наявності у них рис як міжнародно-правових договорів (суб’єктний склад; способи розробки, укладання та введення їх у дію тощо), так і деяких ознак такого внутрішньодержавного правового акту, як Конституція (зокрема, основоположний характер; широта предмета правового регулювання; найвища юридична сила; пряма дія тих норм, які носять чіткий і безумовний характер; особливий порядок прийняття і внесення змін). Суд ЄС, оцінюючи значення установчих актів для правової системи ЄС, визнав, що Договір про заснування ЄЕС (нині – Договір про функціонування ЄС), хоч і укладений у формі міжнародного договору, є конституційною хартією цього об’єднання.

Джерела вторинного права

Джерела вторинного права ЄС – це нормативні й інші правові акти, що ухвалюються його керівними інститутами.

Згідно зі ст. 288 Договору про функціонування ЄС, до джерел вторинного права ЄС належать:

а) регламент – акт загальної дії, що є обов’язковим у повному обсязі та підлягає прямому застосуванню в усіх державах-членах (за своїми ознаками є подібним до закону; виступає інструментом уніфікації національного права);

б) директива є актом, обов’язковим для кожної держави-члена, якій вона адресована, щодо результатів, яких треба досягти, залишаючи при цьому національній владі свободу вибору форм і засобів досягнення цих результатів (за своїми ознаками є подібною до основ законодавства; виступає інструментом гармонізації національного права);

в) рішення є актом, обов’язковим для його адресатів, якими можуть виступати як держави-члени, так і фізичні й юридичні особи;

г) рекомендації й висновки - акти, що не мають обов’язкової сили, так звані акти «м’якого права» (за допомогою яких інститути ЄС висловлюють пропозиції або офіційні позиції з різних питань).

Джерела договірного права

Джерела договірного права ЄС – це міжнародні угоди ЄС з третіми країнами та міжнародними організаціями, а також міжінституційні угоди. ЄС може укладати угоди з третіми країнами та міжнародними організаціями на підставі ст. 216 Договору про функціонування ЄС. Такі угоди є обов’язковими для інститутів ЄС і його держав-членів. Міжнародні угоди з третіми країнами та міжнародними організаціями можуть укладатися ЄС одноособово (коли предмет договору повністю входить до компетенції ЄС), або спільно з державами-членами (т.з. «змішані угоди», коли предмет договору частково належить до компетенції ЄС, а частково – підвідомчий державам-членам).

Міжнародні угоди ЄС з третіми країнами та міжнародними організаціями можна поділити на такі види:

а) комплексні – положення яких охоплюють декілька сфер співробітництва;

б) галузеві - угоди у конкретних сферах співробітництва (культура, довкілля, дослідження і технологічний розвиток тощо). Процедура укладання міжнародних угод ЄС закріплена у ст. 218 Договору про функціонування ЄС.

Міжінституційні угоди - договори внутрішнього характеру, які укладаються на підставі ст. 295 Договору про функціонування ЄС інститутами (Європейським парламентом, Радою ЄС і Європейською комісією) з метою уточнення та доповнення окремих положень установчих договорів - як правило, процедурних норм.

Познавательные статьи:



Коммуникативные барьеры и пути их преодоления

Рынок недвижимости. Сущность недвижимости

Решение задач с использованием генеалогического метода

История происхождения и развития детской игры