Тема 1. Історія становлення і розвитку міжнародного права

↑

▷ Содержание

Стр 1 из 8Следующая ⇒

Питання, які розглядаються на семінарі:

1. Історія міжнародного права: галузь теорії і навчальна дисципліна
2. Періодизація історії міжнародного права

3. Галузь права

4. Навчальна дісципліна

5. Міжнародне право давнього періоду

1. В силу декількох причин історія міжнародного права знаходилася в незаслуженому забутті. Тільки зовсім недавно міжнародне право було визнано повноправною правовою системою. Деякі загальні тенденції і течії в історії права перешкоджали детальному вивченню міжнародного права, серед них: виникнення позитивізму, зайва захопленість державним суверенітетом як основоположним елементом міжнародних відносин, і короткозорий погляд на світову історію, який спотворював і переоцінював роль Європи в історії права народів на шкоду іншим регіонах світу. Юристи-міжнародники дуже повільно інтегрували новітні відкриття і досягнення в галузі археології, етнографії, антропології, лінгвістики та історичних наук в свою дисципліну, в тому числі доступ до архівів дипломатії. Сучасні теорії міжнародного права практично не враховують історичні корені даної дисципліни, що ще більш дивно, беручи до уваги історичну природу міжнародної правової системи.
Термін «international law» був введений в англійську мову в 1780 р Єремією Бентамом (1748-1832 рр.) І переведений на російську мову як «міжнародне право»; в російській мові він скоро замінив більш ранні терміни: «народна правда», «народне право», «право народів», «всенародне право» та інші.

2. Відносно права народів імовірно існують три окремі області, які вимагають аналітичного осмислення і періодизації. Це витоки і розвиток індивідуальних правил або норм; витоки і розвиток визнання суб'єктами міжнародного права даних індивідуальних правил або норм, що складають систему права; витоки і розвиток концепцій та ідей права народів, створені або розроблені фізичними особами в формі теорій міжнародного права. Ці області Філіп Аллот [P. Allot] охарактеризував як «внутрішньо притаманну» історію міжнародного права.
Про роль періодизації. Загальна література по періодизації як така не настільки значна, як можна було б очікувати. Не дивно, що ця тема привертає увагу в основному фахівців в загальній історії. Автор піднімав це питання щодо радянських доктрин міжнародного права. Цей підхід підтримують і не марксистські дослідження, де періодизація не має закріпленої теоретичної функції. Ідентифікація періодів точаться суперечки і суб'єктивним заняттям, відображенням думок окремого історика або відсутністю події на противагу історичним фактам або особам. Разом з тим, за винятком тих істориків (в цю групу входять і історики міжнародного права), які вважають, що суспільство розвивається циклічно, поколіннями або подібним чином відповідно до закономірностями розвитку, представники історичної науки зазнають труднощів в роботі з тимчасовим поділом. Слід почати і десь зупинитися, виділити одні елементи в ході часу за рахунок інших. Така періодизація називається педагогічної - корисні правила, що розмежовують кінцевий пункт і проміжні зупинки в предметі вивчення.

3. Виникнення держав є порівняно недавнім досягненням в історії людства. З точки зору теорії права право народів пропонує нам розглянути, як правові норми виникли у відносинах між кланами, племенами, народами та іншими спільнотами в процесі поширення людства на Землі. Сучасне міжнародне право неможливо зрозуміти без знання історичних коренів і еволюції норм і інститутів права народів. Міжнародне право є історичною системою права, чиє коріння лежить глибоко в Античності. Інститути міжнародного права або системні концепції міжнародного права можуть приймати різні риси або виконувати різні функції в рамках різних систем міжнародних відносин.

4. Ці спостереження мають велике значення для дослідження розвитку права народів на території сучасної України, а також України як частини Російської імперії.
Роль міжнародного права в Київській Русі і пізніше в Московії дуже цікава і важлива не тільки для росіян, українців і білорусів. Їх досвід в сфері права народів і міжнародних відносин в минулому тисячолітті є дивовижну історичну призму, через яку можна простежити формування, рецепцію та передачу міжнародної правової термінології, норм звичаїв і понять в порівнянні з європейським досвідом і досвідом інших сусідніх цивілізацій (китайської, монгольської, перської, оттоманської, ісламської, індійської, Середньої Азії, кавказької та інших, з якими Росія і Україна контактували безпосередньо раніше, ніж Європа чи за допомогою інших шляхів (швидше сухопутних, ніж морських) або в інших обставинах.

5. Вважається, що міжнародне право виникло тоді, коли почалися міжнародні відносини. Поділяючи таку думку, важливо також враховувати "психологічну особливість первісного життя всіх народів" [1]. Ця особливість полягала в прагненні будь-якого народу тих історичних періодів не до міжнародних відносин, а до облаштування внутрішнього життя своєї держави, яке б виділялося самобутністю і виключало будь-яке втручання ззовні. Мали місце прояви тенденцій до автаркії * і ізольованості народів.
Ці ж якості в сукупності з економічними факторами спонукали і до протилежного - дипломатичного і військового, торговельного та релігійному спілкуванню з сусідами та іншими народами. Однак в цьому спілкуванні не було усвідомлення необхідності, як правильних взаємних відносин, так і права, яке б їх забезпечувало; не було і ознак формування правової системи.
Отже, витоки міжнародного права виникли, почали складатися і розвиватися в один час із зародженням міжнародних відносин в стародавньому світі. При цьому під древнім світом маються на увазі ті регіони земної кулі, де зароджувалися цивілізація і відносини між народами. Як приклади подібних регіонів, з територій яких збереглися документальні свідчення про наявність ознак формування перших кроків договірних міжнародно-правових відносин, можна розглядати території Дворіччя і Єгипту, регіони Індії і Китаю, Егейського і Середземного морів. Хоча інші людські цивілізації мають власні, відмінні за часом, приклади регулювання міжнародних відносин в період свого становлення і розвитку.

Література до теми: 1,20,11

Тема 2. ФЕОДАЛЬНИЙ ПЕРІОД

Питання, які розглядаються на семінарі:

1. Характеристика розвитку МП у феодальний період.

2. Розвиток договорів у період феодалізму.

3. Дипломатичне право. Консульське право.

4. Право війни.

1. Процеси, які відбуваються всередині наймогутнішої з монархій стародавнього світу - Римської імперії, привели до її занепаду. Уже в період республіканського правління римські громадяни стали виявляти огиду до військової служби. Тому Юлій Цезар був змушений звертатися до своїх ворогів-варварам, щоб формувати з них легіони найманців. А в період імперії такі німецькі дружини стали чи не єдиною опорою Риму. Наслідком цього було заселення західних земель Римської імперії колоністами з варварів, які почали фактично розпоряджатися цими землями. У 395 р відбулося остаточне політичне розділення раніше єдиної середземноморської імперії на два державних утворення: Західну Римську імперію і Східну Римську імперію. Хоч їх очолювали рідні брати, сини Феодосія і теоретично зберігалася ідея єдиної імперії, керованої лише двома імператорами, фактично і політично це були два самостійних держави зі своїми столицями (Равенна і Константинополь), своїми імператорськими дворами, з різними завданнями, які стояли перед їх урядами.
Якщо в Східній Римській імперії процеси феодалізації зберігали риси більшої спадковості старих громадських структур, то на Заході формування феодальної формації виявилося зовсім іншим. Її найважливішою особливістю було ослаблення центральної влади римського імператора і її знищення як політичної надбудови. Для Європи перехід від міжнародного права римсько-еллінської пори до міжнародного права часів Medium Aevum зайняв кілька століть і мав такі особливості свого розвитку. Протягом століть принципи і звичайні норми міжнародного права, що виникли раніше, продовжували діяти. Також, наприклад, вестготи і інші варварські племена продовжували під час раннього середньовіччя практику укладення з Західної і Східної частинами Римської імперії договорів про союзи, різних угод з питань прикордонної торгівлі в поселеннях, про шлюби і т. П. Основою феодального ладу середніх століть був визнаний принцип, що визначає залежність слабких від сильних. Міра цієї залежності визначала суспільне становище і права людини, який не знаходив захисту в авторитеті уряду, тому що його не існувало в феодальні часи. Таким чином, кожна людина повинна була розраховувати лише на себе і свої сили. Тільки в своєму будинку, замку, сім'ї та колі близьких однодумців забезпечувалися його права та інтереси.

2. Договірна практика трансформувалася від усних договорів, що супроводжувалися зазвичай клятвою і релігійним обрядом сторін, до поступового переважання договорів в письмовій формі. Договори складалися найчастіше на латині, рідше - на мові сторін. Підписували їх панують монархи або їх посли. Для надання договорами стабільності монарх підписував їх "за себе і своїх спадкоємців". Щодо фактичних термінів дії договорів, то, наприклад, всі мирні договори діяли до початку чергової війни між сторонами. Разом з клятвою як засобом забезпечення договору в середньовіччі активно практикувалися видача заручників серед родичів пануючого особи, заставу цінностей і навіть заставу території. Відомо, наприклад, що Корсика, що належить Генуї, була передана нею під заставу Франції. А оскільки Генуя не виконала перед Францією договірних зобов'язань, Корсика стала французьким володінням.

3. Це зумовлено виникненням у Європі після ХІІІ ст. інституту постійних дипломатичних представників. Велике значення надавалося питанням безпеки і особистої недоторканності посла. Порушення цих правил завжди тлумачилося і розцінювалося, як порушення загальноприйнятих міжнародних норм. Тим більше що посол вважався особистим представником самого монарха.
Важливим з точки зору розвитку міжнародного звичаю є виникнення інституту консулів. Приблизно в Х ст. з розвитком міжнародної торгівлі купці і мореплавці приморських міст обирали зі свого середовища авторитетних представників, які захищали їхні інтереси перед місцевою владою. Так з'явилися перші консули-іноземці. До ХІІІ-XIV ст. ця практика поширилася по всій Європі. Консульства з простих представників іноземців перетворилися в державні установи. Цей процес закріпився і в договірній практиці між державами про статус іноземців на їх території. Хоча, як відзначають дослідники, в цілому мирні відносини і цивільні відносини в середні століття практично не забезпечувалися. Свідченням цього було важке становище іноземців, що жили на землі феодалів. Життя і свобода іноземців повністю залежали від цих власників. За середньовічними звичаями, феодал, наприклад, вважався єдиним спадкоємцем усього майна померлого на його території іноземця.

4. Оголошення війни вважалося обов'язковим і загальновизнаним. Робилося це усно або письмово через послів. Приблизно з XV-XVI ст. при оголошенні війни стали використовувати так звані маніфести, які оприлюднювалися для загального відома. День проголошення маніфесту і вважався днем ​​початку війни. Учасниками війни (комбатантами) могли бути всі піддані-чоловіки.
Режим полону в період військових дій визнавався виключно соціальним становищем полоненого, причому існувала практика викупу полонених. У період середньовіччя практично не було інституту нейтралітету держав. Нейтралітет держави міг бути встановлений вже після початку війни шляхом укладення спеціального договору або шляхом проголошення декларації. Нейтралітет містив в собі або одностороння відмова від допомоги воюючим сторонам, або зобов'язання воюючих сторін не порушувати нейтралітету. Однак надання при цьому дипломатичної допомоги, за встановленими звичаями, заборонялося. На зміну практиці "приватних" воєн раннього середньовіччя поступово прийшов принцип, за яким правом оголошення і ведення війни наділявся лише визнаний самостійний володар, наділений ознаками суб'єкта міжнародного права. Приблизно в ХІІ-ХІІІ ст. склалося вчення про законних підставах війни, які пов'язувалися з твердженням "істинної" віри.
Панівний в середньовіччі принцип "кулачного права" і особа, яка за ним стояло, де багато що залежало від зв'язку васала з сюзереном, мав і позитивні наслідки для середньовічних громадських і міжнародних відносин. Сила викликала протидію слабших осіб і держав, які не бачили в кулаці основу права, і це проявлялося в різних союзах і об'єднаннях. Саме в союзницьких договорах бачився шлях до захисту своїх інтересів і відстоювання своїх прав.

Література до теми: 2,6, 10,18,23,24

Познавательные статьи:



Где возникла философия и почему?

Относительная высота сжатой зоны бетона

Сущность проекции Гаусса-Крюгера и использование ее в геодезии

Тарифы на перевозку пассажиров