Перехід до ринку і особливості трансформаційної економіки

Ø монопольний характер або переважання державної власності на засоби виробництва;

Ø відсутність або нерозвиненість ринкового середовища – конку­ренції та вільного підприємництва;

Ø відсутність регулюючого впливу ринку;

Ø нерозвиненість ринкової структури та інфраструктури;

Ø порівняно невисокий рівень життя широких народних мас.

За специфікою шляхів переходу від централізованої планової до соціально орієнтованої ринкової економіки визначилося кілька груп постсоціалістичних країн:

1) країни, де намагаються запровадити ринкові відносини без руй­нування планової адміністративної системи – шляхом створення так званих “вільних економічних зон” чи реформування провідних галузей економіки (Китай, Монголія, В’єтнам);

2) країни з вираженим поступовим, еволюційним переходом до ринкової системи без соціальних потрясінь (Угорщина, Чехія, Словач­чина, Словенія, Литва, Латвія, Естонія та інші);

3) країни, що обрали шлях так званої “шокової терапії” – швид­кого переходу до ринкової економіки з соціальном “струсом” суспіль­ства (зокрема, Польща, де були для цього умови – значна частка приватної власності, ринкова заангажованість населення тощо).

Водночас, є ряд країн, де з більшим чи меншим успіхом застосо­вують елементи усіх трьох підходів. Серед них знаходиться й Україна, яка лише з 2005 року (після перемоги на президентських виборах В. Ющенка) розпочала повномасштабні ринкові реформи з орієнтацією на Європейський Союз.

Специфікою трансформаційної економіки України стала несформованість її народногосподарського комплексу, цілісної національної економіки у зв’язку з тим, що українська економіка довгий час була частиною економічної системи СРСР; розрив налагоджених господарсь­ких зв’язків створив значні додаткові труднощі у ринковому економіч­ному реформуванні, як і енергетична залежність від північно-східного сусіди. Серед найважливіших завдань ринкового трансформування еко­номічної системи потрібно виділити такі:

Ø зміна відносин власності шляхом її роздержавлення і привати­зації, акціонування економіки;

Ø створення ринкового економічного середовища – системи кон­куренції та вільного підприємництва;

Ø структурна перебудова економіки з метою формування націона­льного народногосподарського комплексу і ринкової структури;

Ø розвиток ринкової інфраструктури – кредитно-банківської і фінан­сової систем, бірж, форм ринкової торгівлі;

Ø підвищення рівня життя і соціальної захищеності населення;

Ø виховання ринкової психології і ринкового економічного мислення населення;

Ø боротьба з бюрократизмом та корупцією;

Ø створення правової і соціальної бази ринкових реформ, ринково­го законодавства.

Особливе значення для формування економічної системи регульованого ринку має роздержавлення і приватизація власності – вихід­ний пункт і основа ринкових перетворень.

Поняття “роздержавлення” і “приватизація” відбивають дві стадії реформування монопольної державної власності.

Роздержавлення і приватизація здійснюються різноманітними методами:

· акціонування власності (перетворення державної власності у приватно-корпоративну, тобто акціонерну);

· прямий продаж об’єктів приватизації;

· відкритий конкурс на продаж;

· аукціон.

В Україні допускалися значні викривлення процесів роздержав­лення і приватизації у зв’язку з корумпованістю усіх ешелонів влади (прикладом може служити незаконна приватизація металургійного гіган­та “Криворіжсталь” у 2004 році та десятків інших об’єктів).

У країнах, які порівняно недавно були прилучені до планової економічної системи, одним з методів стала реприватизація – безкошто­вне повернення об’єктів власності, відібраних у процесі так званих соціалістичних перетворень, колишнім приватним власникам або їх спадко­ємцям (у країнах Балтії – Литві, Латвії і Естонії, Центральної Європи – Чехії, Польщі, Угорщині, Словенії, Хорватії, Болгарії, Македонії, Словач­чині та інших).

Основною метою роздержавлення і приватизації є створення багатоукладної економіки ринкового типу з великою кількістю власників, виникнення суб’єктів ринкової економіки, формування ринкового сере­довища та умов конкуренції, нової системи економічних відносин, зреш­тою – підвищення ефективності суспільного виробництва і зростання загального добробуту нації.

У першу чергу розпочалася так звана мала приватизація – приватизація підприємств торгівлі, громадського харчування, побуто­вого обслуговування населення, житлово-комунального господарства, легкої, харчової, будівельної, місцевої промисловості, матеріально-тех­нічного постачання, збиткових підприємств усіх галузей.

Ці об’єкти мають найбільший вплив на розвиток споживчого ринку і сприяють стабілізації державного бюджету та економіки в цілому. Проте без великої приватизації – роздержавлення і приватизації усіх галузей економіки, а насамперед землі – вирішального об’єкта власності – процес переходу до ринкової економіки не може бути завершеним.

Постсоціалістичні країни за майже два десятки років ринкових перетворень пройшли шлях різної довжини. Більшість з них уже виз­нано країнами з ринковою економікою. На жаль, Україна, стартові рин­кові умови якої були далеко не найгіршими, а у пострадянському про­сторі – чи не найкращими, у черговий раз не скористалася з своїх переваг, вона значно відстала від деяких інших пострадянських країн у широті і темпах ринкових реформ. Втім, перехід усе ж відбувається, уже в 2005 році Україну визнали країною з ринковою економікою, а у лютому 2008 році прийняли до Світової організації торгівлі (СОТ), що відкриває перспективи її входження до світового економічного простору.

Познавательные статьи:



Алгоритмические операторы Matlab

Конструирование и порядок расчёта дорожной одежды

Исследования учёных: почему помогают молитвы?

Почему терпят неудачу многие предприниматели?