Господарський механізм, його сутність та елементи

↑

▷ Содержание

⇐ ПредыдущаяСтр 29 из 43Следующая ⇒

Організаційно-економічні відносини є головною констатуючою ознакою господарського механізму. Вони виникають з приводу: трудової діяльності; усуспільнення та відособлення виробництва; розподілу, спеціалізації й кооперації праці; обміну засобами виробництва, менеджменту; грошового обігу; ціноутворення; фінансів і кредиту; маркетингу; інфраструктури ринку тощо. Загалом ці відносини утворюються господарською системою організації та управління економікою на різних рівнях.

Підсистеми господарського механізму: включає в себе такі самостійні підсистеми господарювання: планову підсистему; ринок як самостійну підсистему господарювання; традиційне (натуральне) господарство як підсистему господарювання. Кожній з окремих підсистем відповідає адекватний господарський механізм: державний регулюючий механізм; ринковий механізм саморегулювання; господарський механізм, що відповідає традиційному натуральному господарству. Залежно від того, яка підсистема з відповідним господарським механізмом має найбільшу питому вагу, характеризується й вся економічна система: якщо переважає ринок, то й система – ринкова, виникає ринкова економіка; якщо переважає держава, то й система – планова (адміністративно-командна); якщо переважає натуральне господарство, то такою є система в цілому.

Виражаючи сутнісні риси економічних законів, взаємозв’язки в їх системі, механізм господарювання в той самий час виступає як інтегративна форма їх виявлення. Механізм господарювання являє собою сукупність організаційно-економічних форм, за допомогою яких держава здійснює функцію управління, регулювання економіки. Але з цієї точки зору механізм господарювання – це не проста сума організаційно-економічних форм, а явище, що відбиває взаємозв’язок між ними, взаємодію, взаємопереходи, тобто являє собою систему

Сутність господарського механізму проявляється через його функції. До основних з них у політико-економічній системі належать такі: реалізація відносин пануючого типу власності; сполучення і взаємодії продуктивних сил і виробничих віднос0ин в економічній структурі суспільства; узгодження й забезпечення руху економічних інтересів; розв’язання суперечностей; формування “поля” взаємодії між механізмом дії і механізмом використання економічних законів.

Реалізація цих функцій в економічній практиці відбувається на основі таких основних принципів формування і функціонування господарського механізму, як: ефективність, збалансованість, системність, соціальна спрямованість.

Структура механізму господарювання зумовлена його об’єктивною природою і виробничими відносинами з їх глибинною сутністю – пануючим типом власності й адекватними економічними законами.

Механізм господарювання як система організаційно-економічних форм включає такі структурно-функціональні підсистеми:

· планування;

· стимулювання;

· організація;

· регулювання.

Кожна з цих форм, у свою чергу, виступає у безлічі інших форм, що виконують свої функції і в своїх взаємозв’язках створюють відповідні системи механізму господарювання. Підсистема планування включає прогнозування, довгострокове, середньострокове і поточне планування, директивне й індикативне планування тощо; підсистема стимулювання – економічні важелі і стимули економічної діяльності, прискорення науково-технічного прогресу, кредитно-фінансову систему; підсистема організації – форми організації й управління виробництвом з відповідною регламентацією прав і обов’язків економічних суб’єктів.

Таким чином, господарський механізм – це система основних форм, методів і важелів використання законів, розв’язання суперечностей суспільного способу виробництва, реалізації власності, а також всебічного розвитку людини, формування її потреб, створення системи стимулів і узгодження економічних інтересів основних класів, соціальних груп.

2. Державне регулювання суспільного відтворення

Та його форми

Основні завдання ринкового механізму саморегулювання. Ринковий механізм саморегулювання дає можливість:

· ефективно розподіляти ресурси для виробництва необхідних суспільству товарів;

· успішно функціонувати за наявності навіть обмеженої інформації (досить мати дані про ціну на продукт і про витрати на його виробництво);

· забезпечувати гнучкість і високий ступінь пристосування до умов, що змінюються. Так, ринок відповів розробкою альтернативних енергоносіїв, впровадженням ресурсозберігаючих технологій, коли в70-ті рр. Ціни на нафту зросли в 4-6 раз;

· оптимально використовувати результати НТП. Прагнучи отримати максимально високий прибуток, товаровиробники йдуть на ризик, вводять новітні технології, розробляють нові товари;

· вільно вибирати і діяти споживачам і підприємцям (вони незалежні в прийнятті рішень, укладанні угод і т. ін.);

· задовольняти різноманітні потреби, підвищувати якість товарів і послуг, швидше досягати ринкової рівноваги;

· розширювати асортимент продукції, підвищувати її якість, знижувати витрати і тим самим підтримувати конкурентоспроможність продукції тощо.

Разом з тим, цілий комплекс питань не може бути вирішений за допомогою ринкових форм господарського механізму, а забезпечується впливом централізованих державних форм. Це, наприклад, такі питання:

· збереження ресурсів, що не відтворюються;

· формування економічного механізму захисту навколишнього середовища (тільки законодавчі акти можуть примусити підприємців вкладати кошти в екологічно чисте виробництво);

· регулювання використання ресурсів, що належать усьому людству (наприклад, рибні багатства океанів);

· створення стимулів для виробництва товарів і послуг колективного користування (наприклад, шляхи, громадський транспорт, освіта тощо);

· забезпечення права на працю і дохід, перерозподіл доходів;

· забезпечення фундаментальних досліджень у науці;

· орієнтація на виробництво соціально необхідних товарів, а не на задоволення потреб тільки тих, хто має гроші;

· стабільний економічний розвиток з його всебічними якісними і кількісними характеристиками;

· стимулювання тих рішень, які приносять дохід підприємцю.

Механізм господарювання отримує політико-правовий характер внаслідок впливу політики і права, використання його як каналу і методу їх здійснення.

Форми господарювання – це зміст господарського права. Їх удосконалення відбувається за допомогою суб’єктивної діяльності за рахунок впливу правових норм, актів на механізм господарювання. Механізм господарювання, будучи сам по собі внутрішньо суперечливим, зумовлюється у своєму розвитку суперечностями, що виникають між новими організаційно-економічними формами і правовими відносинами. Аналізуючи механізм господарювання у політекономічному аспекті, необхідно виходити як з його економічного змісту, що сягає своїм корінням в глибину суть виробничих відносин, так і з інших його сторін, зокрема тих, що належать до сфери економічної політики та справляють на нього істотний зворотний вплив.

Ідеологічною платформою регулювання економіки у побудові господарського механізму є напрям кейнсіанства і неоконсервативних концепцій. Модель Кейнса передбачає стимулювання сукупного “ефективного” попиту шляхом “спонукання” до інвестування приватного капіталу, а також через державне фінансування суспільних робіт і деякий перерозподіл через бюджет національного доходу на користь незаможних. Основними інструментами регулювання в моделі Кейнса були державний бюджет, дефіцитне фінансування економіки, маніпулювання обліковою ставкою. Ця модель була використана в США в економічній політиці Ф.Д.Рузвельта і показала непогані результати. Кейнсіанство являє собою особливу концепцію регулювання економіки, пов’язану в першу чергу з непрямим макроекономічним регулюванням. Її цільові пріоритети – зайнятість і стабільність економічного зростання, а інструменти – державний бюджет і кредитно-грошова політика. Кейнс і його послідовники виходять з принципової посилки про те, що чисто ринковий механізм не в змозі забезпечити стабільне економічне зростання і повну зайнятість, і саме тому потрібне втручання держави.

Прихильники неокласичної теорії виходять з постулату про тенденцію капіталістичної економіки до рівноваги, стійкості і стабільності. Вони стверджують, що ринок і конкуренція, гнучкість цін – кращі механізми встановлення економічної рівноваги.

Основним ідеологом антикейнсіанських позицій був Мілтон Фрідмен, лауреат Нобелівської премії, американський економіст. Альтернативу державному регулюванню він бачить у свободі конкуренції і підприємництва. Поділяючи ідеї А.Сміта з приводу “економічної” людини, він виступає проти втручання держави у грошовий обіг. На ідеології А. Сміта була побудована економічна політика Р.Рейгана.

Прихильники неоліберальних концепцій вважають, що треба відмовитися від кейнсіанських рецептів антициклічного регулювання, що ведуть до різних коливань грошової маси, і перейти на суворе регулювання грошей в обігу незалежно від кон’юнктури. Грошова маса повинна збільшуватися лише відповідно до довгострокового темпу зростання національного доходу.

Познавательные статьи:



Как правильно слушать собеседника

Типичные ошибки при выполнении бросков в баскетболе

Принятие христианства на Руси и его значение

Средства массовой информации США