і науково-технічній діяльності

↑

▷ Содержание

⇐ ПредыдущаяСтр 5 из 5

Стаття 31. Цілі та напрями державної політики в науковій і науково-технічній діяльності

Основними цілями державної політики у науковій і науково-технічній діяльності є:

примноження національного багатства на основі ви­користання наукових та науково-технічних досягнень;

створення умов для досягнення високого рівня життя кожного громадянина, його фізичного, духовного та ін­телектуального розвитку через використання сучасних досягнень науки і техніки;

зміцнення національної безпеки на основі викорис­тання наукових та науково-технічних досягнень;

забезпечення вільного розвитку наукової та науково-технічної творчості.

Держава забезпечує:

соціально-економічні, організаційні, правові умови для формування та ефективного використання наукового та науково-технічного потенціалу, включаючи державну підтримку суб'єктів наукової і науково-технічної діяль­ності;

створення сучасної інфраструктури науки і системи інформаційного забезпечення наукової і науково-техніч­ної діяльності, інтеграцію освіти, науки і виробництва;

підготовку, підвищення кваліфікації і перепідготов­ку наукових кадрів;

підвищення престижу наукової і науково-технічної діяльності, підтримку та заохочення наукової молоді;

фінансування та матеріальне забезпечення фунда­ментальних досліджень;

підтримку пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки, державних наукових і науково-технічних про­грам та концентрацію ресурсів для їх реалізації;

створення ринку наукової і науково-технічної про­дукції та впровадження досягнень науки і техніки в усі сфери суспільного життя;

правову охорону інтелектуальної власності та ство­рення умов для її ефективного використання;

організацію статистики в науковій діяльності;

проведення наукової і науково-технічної експертизи виробництва, нових технологій, техніки, результатів досліджень, науково-технічних програм і проектів тощо;

стимулювання наукової та науково-технічної твор­чості, винахідництва та інноваційної діяльності;

пропагування наукових та науково-технічних досяг­нень, винаходів, нових сучасних технологій, внеску Ук­раїни у розвиток світової науки і техніки;

встановлення взаємовигідних зв'язків з іншими дер­жавами для інтеграції вітчизняної та світової науки.

Стаття 32. Основні принципи державного управління та регулювання у науковій і науково-технічній діяльності

При здійсненні державного управління та регулюван­ня науковою діяльністю держава керується принципами:

органічної єдності науково-технічного, економічно­го, соціального та духовного розвитку суспільства;

поєднання централізації та децентралізації управлін­ня у науковій діяльності;

додержання вимог екологічної безпеки;

визнання свободи творчої, наукової і науково-техніч­ної діяльності;

збалансованості розвитку фундаментальних і при­кладних досліджень;

використання досягнень світової науки, можливос­тей міжнародного наукового співробітництва;

свободи поширення наукової та яауково-технічної ін­формації;

відкритості для міжнародного науково-технічного співробітництва, забезпечення інтеграції української на­уки в світову в поєднанні із захистом інтересів націо­нальної безпеки.

Стаття 33. Фінансово-кредитні та податкові важелі державного регулювання у сфері наукової і науково-технічної діяльності

Держава застосовує фінансово-кредитні та податкові важелі для створення економічно сприятливих умов для ефективного здійснення наукової і науково-технічної ді­яльності відповідно до законодавства України.

Стаття 34. Бюджетне фінансування наукової і науково-технічної діяльності

Одним із основних важелів здійснення державної по­літики у сфері наукової та науково-технічної діяльності є бюджетне фінансування.

Держава забезпечує бюджетне фінансування науко­вої та науково-технічної діяльності (крім видатків на оборону) у розмірі не менше 1,7 відсотка валового внут­рішнього продукту України.

Видатки на наукову і науково-технічну діяльність є захищеними статтями видатків Державного бюджету України.

Бюджетне фінансування наукових досліджень здій­снюється шляхом базового та проґрамно-цільового фі­нансування.

Базове фінансування надається для забезпечення:

фундаментальних наукових досліджень;

найважливіших для держави напрямів досліджень, у тому числі в інтересах національної безпеки та оборони;

розвитку інфраструктури наукової і науково-техніч­ної діяльності;

збереження наукових об'єктів, що становлять націо­нальне надбання;

підготовки наукових кадрів.

Перелік наукових установ та вищих навчальних зак­ладів, яким надається базове фінансування для здійснен­ня наукової і науково-технічної діяльності, затверджу­ється Кабінетом Міністрів України.

Програмно-цільове фінансування здійснюється, як правило, на конкурсній основі для:

науково-технічних програм і окремих розробок, спрямованих на реалізацію пріоритетних напрямів роз­витку науки і техніки;

забезпечення проведення найважливіших приклад­них науково-технічних розробок, які виконуються за державним замовленням;

проектів, що виконуються в межах міжнародного на­уково-технічного співробітництва.

Бюджетне фінансування наукової і науково-техніч­ної діяльності здійснюється відповідно до законодавства України.

Стаття 35. Державний фонд фундаментальних досліджень

Для підтримки фундаментальних наукових дослі­джень у галузі природничих, технічних і гуманітарних наук, що провадяться науковими установами, вищими навчальними закладами, вченими, створюється Дер­жавний фонд фундаментальних досліджень (далі — Фонд).

Діяльність Фонду регулюється Положенням, яке за­тверджується Кабінетом Міністрів України.

У Державному бюджеті України кошти для Фонду визначаються окремим рядком.

Кошти Фонду формуються за рахунок: бюджетних коштів;

добровільних внесків юридичних і фізичних осіб (у тому числі іноземних).

Кошти Фонду розподіляються на конкурсній основі.

190 Додаток 2

Стаття 36. Державні наукові та науково-технічні програми

Державні наукові та науково-технічні програми є ос­новним засобом реалізації пріоритетних напрямів розвит­ку науки і техніки шляхом концентрації науково-техніч­ного потенціалу країни для розв'язання найважливіших природничих, технічних і гуманітарних проблем.

Державні наукові та науково-технічні програми поді­ляються на:

загальнодержавні (національні); державні (міжвідомчі); галузеві (багатогалузеві); регіональні (територіальні).

Статус державних (міжвідомчих) наукових та науко­во-технічних програм мають також відповідні частини загальнодержавних (національних) програм економічно­го, соціального, національно-культурного розвитку, охо­рони довкілля.

Основним засобом реалізації загальнодержавних (на­ціональних) науково-технічних програм є державні (міжвідомчі), галузеві (багатогалузеві) та регіональні (територіальні) програми.

Державні наукові та науково-технічні програми фор­муються Міністерством України у справах науки і техно­логій на основі цільових проектів і розробок, відібраних на конкурсних засадах.

Обсяги фінансування загальнодержавних (національ­них) науково-технічних програм щорічно визначаються Верховною Радою України при прийнятті Закону Украї­ни про Державний бюджет України.

Положення про державні наукові та науково-технічні програми затверджується Кабінетом Міністрів України.

Стаття 37. Державне замовлення на науково-технічну продукцію

Державне замовлення на науково-технічну продук­цію щорічно формується Міністерством України у спра­вах науки і технологій та центральним органом вико­навчої влади з питань економічної політики на основі переліку найважливіших розробок, спрямованих на

створення новітніх технологій та продукції, і іштнкрджу-ється Кабінетом Міністрів України відповідно до ипконо давства України.

Стаття 38. Державний інноваційний фонд

З метою фінансового забезпечення проведення дер­жавної політики у науковій і науково-технічній діяль­ності і заходів, спрямованих на розвиток та використан­ня досягнень науки в Україні, створюється Державний інноваційний фонд, положення про який затверджуєть­ся Кабінетом Міністрів України.

Державний інноваційний фонд підпорядковується Міністерству України у справах науки і технологій.

Державний інноваційний фонд здійснює на конкур­сних засадах фінансову та матеріально-технічну підтрим­ку заходів, спрямованих на впровадження пріоритетних науково-технічних розробок та новітніх технологій у ви­робництво, технічне його переоснащення, освоєння ви­пуску нових видів конкурентоспроможної продукції.

(Дію частини четвертої статті 38 зупинено на 2004 рік згідно із Законом № 1344—IV (1344—15) від 27.11.2003) (Дію частини четвертої статті 38 зупинено на 2003 рік згідно із Законом № 380—IV (380—15) від 26.12.2002) (Дію частини четвертої статті 38 зупинено на 2002 рік згідно із Законом № 2905—III (2905—14) від 20.12.2001) Кошти Державного інноваційного фонду формуються за рахунок зборів до цього фонду, встановлених законо­давством України, а також позабюджетних коштів, одер­жаних від повернення позик, інвестиційних вкладів, лі­зингових платежів, надходжень від сумісної діяльності з виконавцями інноваційних проектів, добровільних внес­ків юридичних і фізичних осіб, та інших надходжень, що не суперечать законодавству України.

Стаття 39. Забезпечення розвитку кадрового потенціалу науки

З метою постійного поновлення інтелектуального по­тенціалу суспільства, розвитку та поширення наукової і технічної культури, розвитку новаторства, сприяння творчості працівників наукової та науково-технічної ді­яльності держава:

забезпечує підвищення престижу наукової праці;

організує підготовку та підвищення кваліфікації нау­кових і науково-педагогічних кадрів у державних науко­вих установах і навчальних закладах;

забезпечує пошук і відбір талановитої молоді, сприяє її стажуванню;

сприяє підготовці та перепідготовці наукових і нау­ково-педагогічних кадрів за межами України;

запроваджує систему атестації кадрів, сприяє виз­нанню дипломів про вищу освіту, наукових ступенів та вчених звань на міждержавному рівні;

встановлює в освітніх програмах обов'язковий міні­мум наукових та науково-технічних знань для кожного рівня освіти.

конструкторські роботи, що фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, є визначення суб'єктів права інтелектуальної власності, зобов'язання сторін щодо забезпечення охорони прав на створені об'єк­ти інтелектуальної власності, визначення сторони, яка буде сплачувати винагороду авторам об'єктів права інте­лектуальної власності згідно з законодавством України.

Стаття 43. Стандартизація, метрологічне забезпечення і сертифікація у науковій і науково-технічній діяльності

Стандартизація, метрологічне забезпечення і серти­фікація у науковій і науково-технічній діяльності здій­снюється відповідно до законодавства України.

Стаття 40. Наукова і науково-технічна експертиза

Наукова і науково-технічна експертиза є невід'ємним елементом державного регулювання та управління у сфе­рі наукової і науково-технічної діяльності і проводиться відповідно до Закону України «Про наукову і науково-технічну експертизу» (51/95-ВР).

Стаття 41. Система науково-технічної інформації

Для забезпечення розвитку науки і сприяння науко­во-технічній творчості держава створює систему науко­во-технічної інформації, функціонування і розвиток якої регулюється законодавством України.

Стаття 42. Захист права інтелектуальної власності

Захист права інтелектуальної власності забезпечуєть­ся відповідно до законів та інших нормативно-правових актів органами державної влади України, в тому числі Державним агентством з авторських і суміжних прав, Державним патентним відомством України.

У разі порушення права інтелектуальної власності його захист здійснюється в судовому порядку.

Обов'язковими умовами договору (контракту), на під­ставі якого виконуються науково-дослідні та дослідно-

Стаття 44. Державна підтримка міжнародного наукового та науково-технічною сніироГшмиціті

Держава створює необхідні правові ТО 6К0Н0М

умови для здійснення суб'єктами наукової і науково тгч нічної діяльності вільних та рівноправних підноси п:і па уковими та науково-технічними організаціями, Інозем ними юридичними особами, міжнародними науковими організаціями, іноземними та міжнародними науковими товариствами і об'єднаннями, якщо ці відносини не су­перечать законодавству України.

Міжнародне наукове та науково-технічне співробіт­ництво здійснюється через:

провадження спільних наукових досліджень, техніч­них і технологічних розробок на основі кооперації, спіль­них науково-технічних програм;

провадження досліджень та розробок за спільними координаційними угодами;

виконання робіт, передбачених угодою, однією зі сто­рін якої є організація іноземної держави або міжнародна організація;

спільні дослідження та розробки у міжнародних ко­лективах спеціалістів, міжнародних інститутах та спіль­них підприємствах, використання власності на науковий та науково-технічний результат на основі договорів між; суб'єктами наукової та науково-технічної діяльності;

взаємний обмін науковою та науково-технічною ін­формацією, використання об'єднаних міжнародних ін­формаційних фондів, банків даних;

проведення міжнародних конференцій, конгресів, симпозіумів;

взаємний обмін науковими, науково-технічними й викладацькими кадрами, студентами й аспірантами, а також спільну підготовку спеціалістів.

Суб'єкти наукової і науково-технічної діяльності мо­жуть брати участь у виконанні міжнародних науково-технічних програм і проектів та укладати угоди з інозем­ними організаціями і юридичними особами, брати участь у діяльності іноземних та міжнародних наукових това­риств, асоціацій і союзів на правах їх членів, укладати контракти з іноземними організаціями та юридичними особами, брати участь в міжнародних симпозіумах та ін­ших заходах відповідно до законодавства України.

Міністерство України у справах науки і технологій проводить державну реєстрацію міжнародних науково-технічних програм і проектів, що виконуються в рамках міжнародного науково-технічного співробітництва укра­їнськими вченими, а також грантів, що надаються в рам­ках такого співробітництва в порядку, визначеному Ка­бінетом Міністрів України.

Обмеження у сфері міжнародного наукового та науко­во-технічного співробітництва встановлюються законо­давством України.

РОЗДІЛ VI Прикінцеві положення

1. Цей Закон набирає чинності з дня його опубліку­
вання за винятком статей 11, 12, 13, 14, 15, 19, 20, 21,
23, 24, 34, 36, які набирають чинності через шість міся­
ців після набрання чинності цим Законом.

2. Кабінету Міністрів України:

забезпечити в шестимісячний термін прийняття нор­мативно-правових актів, передбачених цим Законом;

привести у двомісячний термін свої нормативно-пра­вові акти у відповідність з цим Законом.

3. До приведення законодавства України у відповід­
ність із цим Законом закони та інші нормативно-правові
акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому
Закону.

4. Кошти, необхідні для реалізації положень частин
четвертої та сьомої статті 24 цього Закону, передбачають­
ся у розділі «Фундаментальні наукові дослідження і
сприяння науково-технічному прогресу» Державного
бюджету України.

5. Частина друга статті 34 цього Закону реалізовува­
тиметься поетапно з 1999 до 2001 року шляхом щорічно­
го збільшення частки видатків на науку, починаючи з од­
ного відсотка валового внутрішнього продукту.

Президент України Л. КРАВЧУК м. Кит, fA.-jHi.hi'i 1991

Література

Алле М. Зкономика как наука. Пер. с фр. — М., 1995.

Ананьин О. И. Зкономическая наука в зеркале методологии // Воп-росьі философии, 1999. — № 10.

Андреев М. Д. Теория, как форма организации научного знания. — М., 1979.

Андрейчиков А. В., Андрейчиков О. Н. Анализ, синтез, планирова-ние решений в зкономике. — М., 2000.

Арутюнов В. С, Стрекова Л. Н. Наука как общественное явление. — М., 2001.

Бартун М. П. Джерела філософського дискурсу. До вивчення шедев­рів класичної філософії. —Дніпропетровськ, 2000.

Бедь В. В., Малишев А. О. Основи наукової організації праці студен­тів академії. — Ужгород, 2001.

Бєсов Л. М. Історія науки і техніки з найдавніших часів до кінця XX ст. — Харків, 2000.

Гіденс Е. Соціологія. Пер. з англ. — К., 1999.

Гоберман В. А., Гоберман Я. А. Технология научньїх исследований — методьі, модели, оценки. — М., 2001.

Грищенко У. М., Грищенко О. М., Борисенко В. А. Основи наукових досліджень. Навчальний посібник. — К., 2001.

Делокаров К. X. Системная парадигма современной науки и синер­гетика // Общественньїе науки и современность, 2000. — № 6.

Дзикики А. Творчество в науке. Пер. с англ. — М., 2001.

Дон Д. Основи семіотики. Пер. з англ. — Львів, 2000.

Дротянко Л. Г. Социокультурная детерминация фундаментальних и прикладних наук // Вопросьі философии, 2000. — № 1.

Дротянко Л. Г. Феномен фундаментального і прикладного знання. —-К., 2000.

Дука О. Г. Зпистемологический анализ теорий и концепций истори-ческого процесса с позиции вероятностно-смьіслового подхода. — М., 2001.

Єременко В. Г. Сучасна парадигма економічної науки // Економіка України, 1994. — № 11.

Жюль К. К. Методьі научного познания и логика. — К., 2001.

История идей как методология гуманитарньїх исследований. Ч. І. — СПб, 2001.

История мира. Средние века. Пер. с франц. — М., 2000.

Івахненко В. М. Курс економічного аналізу. Навчальний посібник. — К., 2001.

Ідея Університету. Антологія. Пер. з англ. — Львів, 2002.

Касавин И. П. Теория как образ и понятие // Вопросьі философии, 2001. — № 3.

Клепко С. Ф. Наука, постмодернизм и холизм: попьітки и результате взаимодействия // Вісник Харківського національною університету ім. Каразіна В. Н. Серія «філософія», 2000. № Л:

Кнабе Т. С. Строгость науки и безбр<:жіюсіі> жи ти /,/ Вопрої ЬІ фи лософии, 2001. — № 8.

КНЕУ. Магістерські програми. Фінанси. Ч. II. К., 2001

Конопак М. А., Любушкина В. П. Теория и практика рационального мьішления. — Иркутск, 2000.

Кордонский С. Цикльї деятельности и идеальньїе обьектьі. М., 2001.

Кремер Н. Ш. Теория вероятностей и математическая статистика. Учебник. — М., 2000.

Кузин Ф. А. Магистерская диссертация. Методика написання, оформ­лення и процедура защитьі. Практическое пособие для магистрантов. — М., 1997.

Кун Т. Структура научньїх революций. Пер. с англ. — Благовещенск, 1998.

Курашов В. И. Философия: Познание мира и феномени тєхнологии. — Казань, 2001.

Леоненко П. Проблема «синтезу» економічних теорій: Заклики і ре­альність // Економічний часопис, 2001. — № 2.

Лудченко А. А., Лудченко Я. А., Примак Т. А. Основи научньїх нссле-дований. Учебное пособие. — К., 2000.

Лук'янець В. С, Кравченко О. М, Озадовська Л. В. Сучасний науко­вий дискурс: Оновлення методологічної культури. — К., 2000.

Лукьянец В. С. Наука в горизонте постзсхатологической зпохи // Практична філософія, 2003. — № 2.

Майминас Е. Информационное общество и парадигма зкономичес-кой теорий. // Вопросьі зкономики, 1997. — № 11.

Мангур Е. А., Овчинников В. Ф., Огурцов А. Л. Отечественная фило­софия науки: предварительньїе итоги. — М., 1997.

Матвієнко В. Я. Прогностика. — К., 2000.

Мизес Л. Ф. Человеческая деятельность. Трактат по зкономической теорий. Пер. с англ. — М., 2000.

Мочерний С. В. Методологія економічного дослідження. — Львів, 2001.

Мзнкью Г. Н. Принципьі зкономикс. Пер. с англ. — СПб, 1999.

Норман Г. 3. Карл Поппер о ключевьіх проблемах науки XX века // Вопросьі философии, 2003. — № 5.

Нугаев P. M. Смена базисньїх парадигм: Концепция коммуникатив-ной рациональности // Вопросьі философии, 2001. — № 1.

Ольсевич Ю. Хозяйственная трансформация и трансформация тео рии // Вопр. зкон., 1998. — № 5.

Организация самостоятельной работьі студентов вуза. — Южноса-халинск, 2001.

Поппер К. Р. Обьективное знание. Зволюционньїй подход. Пер. с англ. — М., 2002.

Проблема ценностного статуса науки на рубеже XXI века. — СПб, 1999.

Рассел Б. Человеческое познание, его сфера и принципи. Пер. с англ. — К., 2001.

Розум, істина й історія. Пер. з англ. — К., 2003.

Романюк О. П. Методичні рекомендації до проведення практичних занять з модуля «Статистичні методи аналізу економічної політики». — К., 2002.

Роменець В. А. Психологія творчості. — К., 2001.

Рубанець О. М. Норми, методи і стандарти постнекласичної науки // Практична філософія, 2003. — № 2.

Рузавин Г. И. Роль и место абдукции в научном исследовании // Вопросьі философии, 1998. — № і.

Світоглядно-методологічні інновації в західноєвропейській філосо­фії. — К., 2001.

Сидоренко В. К., Дмитренко П. В. Основи наукових досліджень. — К., 2000.

Сковорода Г. С. Розмова про істинне щастя. — Харків, 2002.

Слотердайк П. Критика цинічного розуму: Пер. з нім. — К., 2002.

Солоненко А. Г. Введение в современную науку. Наука и псевдонау­ка. — М., 2001.

Спіцин Є. С. Методика організації науково-дослідної роботи студен­тів у вищому закладі освіти. — К., 2003.

Степин В. С. Теоретическое знание. — М., 2000.

Тарасевич В. Еволюція економічної теорії та сучасне парадигмальне зрушення // Економіка України, 1996. — № 12.

Творцьі мировой науки. От античности до XX века. Популярная библио-графическая знциклопедия. — М., 2001.

Уемов А. И. Системний подход к проблеме классификации наук и на-учньїх исследовании // Философские науки, 2002. — № 2.

Україна: Утвердження незалежної держави (1991—2001). — К., 2001.

Фаренік С. А. Логіка і методологія наукового дослідження. Науково-методичний посібник. — К., 2000.

Философия и методология науки. Ч. І. — М., 1994.

Флек Л. Возникновение и развитие научного факта: Введение в тео-рию стиля мьішления и мьіслительного коллектива. Пер. с англ, нем., польск. — М., 1999.

Фуко М. Археология знання. Пер. с фр. — К., 1996.

Хаббард Л. Р. Саентология: Новьій взгляд на жизнь. Пер. с англ. — М., 2000.

Чуйко В. Л. Рефлексія основоположень методології філософії науки. — К, 2000.

Шейко В. М., Кушнаренко Я. М. Організація та методика науково-дослідницької діяльності. — Харків, 1998.

Зйнштейн А. Физика и реальность. Пер. с англ. — М., 1965.

Юркевич П. Історія філософії права. Філософія права, філософський щоденник. — К., 2001.

Яковлева Т. В. Образьі науки: от Ньютона в мир нелинейньїх процес-сов. — Саратов, 2000.

Яцків Я. Трансформація наукової системи України: перехід до ринку. // Розбудова держави, 2002. — № 6.

Cole S. Making Science Between Nature and Society. — Cambridge, 1995.

Daston L Eine kurze Gechichte der wissenschaftliche Aufmerksnmkoil Miinchen, 2000.

Governanceof Public Research. Toward better I'i.h in'■. OEI D Perl» 2003.

Kowalski T. A. Nauka. Wielkopolska. Uszenl S^klci eocjologlo/ni Poznan, 2003.

Malewski M. Teorie andragogiczna. Melodoloi'.i.i teoretyi mo* і d pliny naukowej. — Wroclaw, 1998.

Ostrovsky W. S. The Role of science in society of the 21st century. ll.i ука и образование на пороге III тьісячелетия. — Минск, 2001.

Science and Power: The historical Foundations of Research Policies in Europe. Firenze, 1994.

Короткий термінологічний словник

Абстрагування — метод наукового дослідження, який полягає у мисленому виокремленні суттєвих, істотних ознак, аспектів, відно­шень предмета, процесу, явища.

Агностицизм (грец. а — заперечення, gnosis — знання) — фі­лософська установка, згідно з якою неможливо однозначно довес­ти відповідність поняття дійсності, а отже, побудувати істинну все-охопну систему знання.

Аксіоматичний (грец. ахіота — загальноприйняте) метод (грец. methodos — спосіб пізнання) — спосіб побудови наукової тео­рії у вигляді систем постулатів (аксіом) і правил висновку (аксіома­тики), що дозволяють шляхом логічної дедукції отримати підтвер­дження певної теорії.

Аналіз (грец. analysis — розкладання) — мислене або практич­не розчленування цілого на частини.

Аналогія (грец. analogia — відповідність, подібність, схожість) — метод пізнання, заснований на перенесенні однієї або кількох ха­рактеристик із відомого явища на невідоме.

Антропний (грец. anthropos — людина) принцип (лат. ргіпсі-pium — основа, начало) — один з принципів сучасної космології, що встановлює залежність існування людини як складної косміч­ної істоти від фізичних параметрів всесвіту (сталої Планка, швид­кості світла, маси протона та електрона). У світоглядному сенсі А. п. узагальнює філософську ідею взаємозв'язку людини та уні-версуму.

Атомізм — ідеалістичне вчення початку XX ст. про тотожність будови мови й організації дійсності.

Біфуркація (лат. bifurcus — роздвоєний) — роздвоєння, розга­луження; поява нової якості у русі динамічної системи при малих змінах її параметрів.

Верифікація (лат. verus — істинний і facio — роблю) — перевір­ка, емпіричне підтвердження теоретичних положень науки шляхом зіставлення їх із досліджуваними об'єктами.

Вимірювання — представлення властивостей реальних об'єк­тів у вигляді числової величини.

Висловлювання — думка, виражена розповідним реченням, яка може бути істинною чи помилковою.

Відкрита система — система, доступна для проникнення в неї потоків речовин, енергії, інформації.

Гіпотеза (грец. hypothesis — основа, припущення) — наукове припущення щодо пояснення явища дійсності, яке потрібно довести на практиці та обгрунтувати теоретично.

Дедукція (лат. deductio — відводжу, виводжу) — метод пізнан­ня, заснований на висновках від загального до часткового (особ­ливого).

Детермінізм (лат. determino — визначаю) вчення при всвзв гальний об'єктивний закономірний взаємозв'язок і причинну іу мовленість явищ соціоприродного середонищії

Дисипація (лат. dissipatio, від лат. dlsslpo ро к Іюю) її" н і ювання атмосфери планет внаслідок переходу молекул газів і аі мосфери планети до космічного простору; у фізичних системах перехід частин енергії впорядкованого процесу в енергію невпо-рядкованого процесу.

Дискурс (франц. discours — промова, виступ) — організація мовної діяльності (писемної, усної), яка пов'язана з певною проб­лематикою.

Догматизм (грец. dogma (dogmatos) — думка, філософське вчення) — спосіб мислення, за яким певне вчення або положення вважають істиною, не враховуючи конкретних умов життя.

Економікс (англ. economics) — галузь економічної науки, що характеризує на макро- і мікрорівнях закони бізнесу, методи госпо­дарювання, економічної політики тощо.

Експеримент (лат. experimentum — проба, дослід) — метод пі­знання об'єктивної дійсності завдяки науково організованому до­сліду, ініціюванню процесів, явищ.

«Емержентна еволюція» (англ. emergence — виникнення, поя­ва нового і лат. evolutio — розгортання, розвиток) — філософська концепція розвитку, що розглядає його як стрибкоподібний процес, за якого поява нових якостей зумовлена втручанням ідеальних сил; висунута на початку XX ст.

Епістемологія (грец. epistemologia) — теорія пізнання. Розділ філософії, в якому вивчаються закономірності й можливості пізнан­ня, відношення знання до відчуттів, уявлень, понять об'єктивної ре-

альності, досліджуються ступені й форми процесу пізнання, умови і критерії його достовірності й істинності.

Закон — необхідне, суттєве, стале співвідношення, що повто­рюється між окремими явищами.

Ідея (грец. idea — начало, основа, першообраз) — форма ві­дображення зовнішнього світу, що охоплює Цілі й перспективи його пізнання і практичного перетворення.

Індетермінізм (лат. in — префікс на позначення заперечення і determinare — обмежити) — вчення й методологічна позиція, які заперечують загальну закономірність і причинно-наслідковий зв'язок явищ у природі й суспільстві.

Індукція (лат. inductio — наведення) — метод пізнання, згідно з яким на основі висновків про часткове роблять висновки про за­гальне.

Кейнсіанство — один з провідних напрямів сучасної економіч­ної теорії, який стверджує, що без активного втручання держави у розвиток соціально-економічних процесів, без істотного розширен­ня її функцій капіталізм нежиттєздатний. Теорія дістала назву за іменем англійського економіста Джона-Мейнарда Кейнса (1883— 1946).

Композиція (лат. compositio — складання, створення) наукової роботи — послідовність розташування її частин: основного тексту (глав і параграфів), довідково-супроводжувального апарату.

Конспект (лат. conspectus — огляд) — короткий письмовий ви­клад змісту книги, статті, лекції тощо.

Кореляція (лат. со — префікс на позначення спільності і relatio — відношення) — співвідношення, відповідність, взаємозв'язок предметів або понять; у математичній статистиці — залежність між явищами або величинами, що не має чіткого функціонально­го характеру.

Курсова робота — робота студента, виконана як підсумок на­вчання на певному курсі. Сприяє розвитку ініціативи і самостій­ності, передбачає систематизацію, закріплення та розширення теоретичних знань студента, оволодіння навичками самостійної, теоретичної, експериментальної роботи, роботи з комп'ютерною технікою, користування літературними джерелами тощо.

Лібералізм (франц. liberalisme, від лат. liberate — вільний) — ідео­логічна та суспільно-політична течія XVII—XVIII ст, яка проголосила принцип громадянських, політичних, економічних свобод.

Людина економічна — людина, поведінка якої зумовлена прагненням отримати максимальний прибуток.

Магістерська дипломна робота — самостійне дослідження, виконане студентом на завершальному етапі навчання в універси­теті. Є кваліфікаційним документом, на підставі якого Державна ек­заменаційна комісія визначає рівень теоретичної підготовки ви­пускника, його готовність до самостійної роботи за фахом, приймає рішення про присвоєння кваліфікації.

Макроекономіка (грец. makros — великий ioikonomlke МИ< тецтво ведення домашнього господарства) — економічні І Нвуї досліджує особливості розвитку народного господарі іил мі ності, а також його окремих галузей.

Маржиналізм (франц. marginal — граничний) напрям ної економічної науки та її методологічний принцип, оі НОВОЮ им<> го є теорія граничної корисності (ринкоїш цим іоипру ми іничпі п. ся не суспільно необхідними витратами прнці, п сіуікчінм нпсичин

НЯ ПОТребИ у НЬОМУ, КОРИСНІСТЮ ОС І. IIIIII.(її і іди ПИЦІ і. ill. н:у ПСИНОЇ (і

виду товару). Втілений у теорії витрат виробництв, ціни розподілу тощо. Виник у середині XIX ст., започаткований К. Менгером, У. Дже-вонсом, Л. Вальрасом.

Мезоекономіка — сукупність господарських зв'язків галузево­го рівня.

Меркантилізм (італ. mercante — торговець, купець) — еконо­мічна теорія, прибічники якої відводили торгівлі провідну роль в економіці, створенні прибутку, а гроші вважали основним багатс­твом нації.

Метанарація — поняття філософії Постмодернізму, яке перед­бачає існування концепцій, що претендують на універсальність, до­мінування в культурі та «легітимацію» знання.

Метафізика (грец. «meta ta physika» — після фізики, від назви книги Арістотеля) — метод пізнання у філософії, який розглядає явища як статичні, поза їх внутрішнім зв'язком.

Метод (грец. methodos — спосіб пізнання) — спосіб досягнен­ня мети, сукупність прийомів і операцій теоретичного, практичного освоєння дійсності; спосіб певним чином організованої людської діяльності.

Методологія (грец. methodos — спосіб пізнання і logos — вчення) — вчення про способи організації і побудови теоретичної й практичної діяльності людини.

Методологія науки — вчення про принципи побудови, форми і способи наукового пізнання.

Мікроекономіка (грец. mikros — малий і oikonomike — мис­тецтво ведення домашнього господарства) — економічна наука, яка вивчає взаємозв'язки у межах окремих підприємств, фірм тощо.

Мінімізація (лат. minimus — найменше) теорії — добір міні­мальної кількості понять, що утворюють основу нової теорії.

Модальність (лат. modus — спосіб) — категорія, що позначає різні види відношень висловлювань до дійсності, а також відношен­ня того, хто говорить, до висловлювань.

Моделювання (франц. modeler — ліпити, формувати) — метод пізнання явищ і процесів, який грунтується на заміні, теоретичній або експериментальній, об'єкта досліджень (оригінала) подібним на нього (моделлю).

Модерн (франц. moderne — новий, сучасний) — стильовий на­прям у європейському й американському мистецтві кінця XIX — по-

чаткуХХст., для якого характерне використання новихтехніко-конс-труктивних засобів, надзвичайних декоративних ефектів.

Монізм (грец. monos — один) — тип організації філософсько­го знання, який визначається наявністю одного основного прин­ципу (на противагу дуалізму та плюралізму), якому підпорядкова­не змістовне наповнення філософської системи; визнання в рам­ках цього принципу єдиного початку, загального закону, устрою, світогляду, що визначає всю різноманітність сущого, зокрема людського буття.

Мультиверсум (multiverse, від лат. multum — багато і univer-sum — всесвіт) — світостворення в цілому як сукупність світів з різ­ними фізичними законами і кількістю вимірів. Складовою М. є той всесвіт (універсум), в якому живе людство.

Наука — сфера людської діяльності, функцією якої є вироблен­ня і систематизація об'єктивних знань про дійсність; одна з форм суспільної свідомості.

Наукова проблема — конкретне питання, яке виникає, коли наявних знань не достатньо для вирішення конкретного завдан­ня, і спосіб, за допомогою якого можна здобути відсутні знання, невідомий.

Науковий напрям — сфера наукових досліджень наукового ко­лективу, спрямованих на вирішення значних завдань у певній галу­зі науки.

Науковий факт (лат. factum — зроблене) — складова науково­го знання, що відображає об'єктивні властивості речей та процесів, на основі яких визначають закономірності явищ, вибудовують тео­рії, формулюють закони.

Нелінійна система (грец. systema — у

⇐ Предыдущая12345

Поделиться:

Познавательные статьи:



Алгоритмические операторы Matlab

Конструирование и порядок расчёта дорожной одежды

Исследования учёных: почему помогают молитвы?

Почему терпят неудачу многие предприниматели?