Класифікація неревматичних кардитів

↑

▷ Содержание

⇐ ПредыдущаяСтр 5 из 11Следующая ⇒

(Н.А.Бєлоконь, М.Б.Кубергер, 1987)

Приклад діагнозу: Міокардит набутий, вірусного ґенезу, гострий перебіг, середньої важкості, НК ІІАст.

Міокардит природжений пізній, ідіопатичний, підгострий перебіг, важка форма, НК ІІАст. Ускладнення: хронічна автоматична тахікардія

Міокардит природжений ранній (фіброеластоз ендокарда лівого шлуночка), хронічно важкий перебіг. НК ІІБ ст.

Природжені ранні міокардити – ураження серця плода на 4-7 міс. вагітності. Ендоміокардіальна біопсія при ранніх міокардитах не виявляє ознак запалення, є гіпертрофія міокарда, еластофіброз ендокарда. Якщо є дані анамнезу (вірусні захворювання мами на 4-7 міс.вагітності) та поява захворювання серця у новонародженого – це ранній кардит. На даний час вважають ранній природжений міокардит та фіброеластоз міокарда поняттями ідентичними.

Клініка: перші дні чи місяць після народження – млявість, блідість, тахікардія, задишка, приступи ціанозу, погана надбавка на масі. Будь-яке ГРВЗ може викликати недостатність кровообігу, яка стійка до терапії.

Об‘єктивно: розширення меж відносної серцевої тупості вліво (підтвердження рентгенологічне). Аускультативно тони приглушені, може бути систолічний шум на верхівці та в т.Боткіна за рахунок розширення лівого шлуночка.

На ЕКГ ознаки гіпертрофії лівого шлуночка, іноді лівого передсердя. Можливі порушення ритму та провідності. Порушення процесів реполяризації в лівому шлуночку

Ехо- КГ: збільшення порожнини лівого шлуночка, зменшення ФВ. Можлива гіпокінезія міжшлуночкової перетинки.

Прогноз несприятливий (від 1-2 місяців до 1-4 років).

Природжені пізні міокардити – останній триместр вагітності (32-34 тиж.). Серце плода відповідає на проникнення збудника запальною реакцією, без розвитку фіброеластозу.

Ознаки запалення проявляються відразу після народження: мляве смоктання, блідість, ціаноз (думають про природжену ваду серця). Серце збільшених розмірів, серцеві тони глухі, тахікардія, задишка. Часто наявні важкі аритмії: миготлива аритмія, синдром слабкості синусового вузла (брадиаритмія), ектопічні ритми, повна AV-блокада. На ЕКГ відсутня гіпертрофія ЛШ. Ретнгенографічно збільшене серце, посилений легеневий малюнок. Ехо-КГ – дилятація стінок шлуночків. Прогноз невизначений.

Набуті міокардити:

У дітей раннього віку протікання важче: блідість, набряки, адинамія, наростання СН. Межі серця розширені, більше вліво (підтвердження рентгенологічне). Тони серця ослаблені, або глухі, ритм галопу, патологічний ІІІ тон, систолічний шум, мягкого тембру непостійний. Якщо уражається перикард – то розвиток тотальної СН швидкий.

У дошкільному та ранньому шкільному віці перебіг міокардитів доброякісний. Початок повільний, стан дитини середньої важкості: міалгії, млявість, перебої в роботі серця.

Діагностика:

Великі критерії:

Малі критерії

1.Клінічні

а) тахікардія

б)послаблення І тону на верхівці

в) ритм галопу (трьохчленний ритм)

г) систолічний шум функціонального характеру (якщо до цього його не було)

д) послаблений верхівковий поштовх

е) АТ систолічний знижений

2. Лабораторно-біохімічні показники активності запального процесу в організмі:

а) лейкоцитоз-нормоцитоз (фазові зсуви)

б) нейрофільоз-нейтропенія, лімфоцитоз (фазові зсуви)

в) підвищена ШОЕ

3. Інструментальні дані - на ЕКГ:

а) синусова тахікардія, брадикардія

б) екстрасистолія, інші порушення ритму чи провідності

в) зміни кінцевої частини шлуночкового комплексу зубця Т, інтервалу S-T;

г) на ФКГ – шум функціонального характеру

д) на Ехо-КГ – помірна дилятація лівого шлуночка та передсердя, гіпокінезія стінки ЛШ та МШП, зниження ФВ

Підтверджуючі фактори

1. Наявність інфекції (переважно віусної)

а) в анамнезі

б) за клінічними даними

в) за серологічними показниками – підвищ. титру антивірусних АТ

2. Підвищення рівня ІgЕ в сиворотці

Диференційний діагноз

В період новонародженості та ранньому віці диференціюють із: природженими вадами серця, постгіпоксичною транзиторною дисфункцією міокарда, аритмогенною дилатацією чи гіпертрофією міокарда, кардіоміопатіями.

У дітей старшого віку – з гострою ревматичною лихоманкою, кардіоміотапіями, вегетативними дисфункціями, первинною легеневою гіпертензією, туберкульозним перикардитом, пухлинами серця, лімфосаркомою, лімфангіомою, гемобластомою та ін.

Прогноз

У більшості випадків доброякісний. При важких міокардитах вірусної етіології є загроза розвитку міокардіофіброзу, наслідком якого у 10-33% дітей є дилятаційна кардіоміопатія.

Природжені міокардити можуть завершитися формуванням фіброеластозу, який є причиною смерті. Підставою для підтвердження фіброзних змін є ендоміокардіальна біопсія.

Лікування

1 етап – госпітальний

- Режим суворий ліжковий до ліквідації явищ серцевої недостатності, ліжковий – до нормалізації ЕКГ.

- Дієта – обмеженя кухонної солі, підвищення вмісту вітамінів, солей калію. Обмеження рідини.

- Етіотропна терапія.

1) Противірусна (в/в людський імуноглобулін, інтерферои, лаферон, тощо) тільки в гострій фазі вірусного запалення.

2) Антибіотикотерапія (при бактерійній етіології) впродовж 2-3 тижнів.

3) Протигрибкова терапія (при грибковій етіології).

- Патогенетична терапія:

1) Нестероїдні протизапальні препарати (обережно при можливій вірусній природі міокардиту, оскільки НПЗП здатні посилити реплікацію віруса Коксакв В та підвищити летальність)

2) Глюкокортикоїди показані при важкому міокардиті, серцевій недостатності, ураженні провідної системи серця, алергозах. Преднізолон всередину 1-1,5мг/кг/добу 4 тижні з поступовою відміною 1,25 мг кожних 3-4дні у дітей до 3 років та 2,5 мг у дітей старшого віку.

3) Ангіопротектори та антикінінові препарати: пармідин або ксантинолу нікотинат впродовж 3-4 тижнів.

4) Антиагреганти при серцевій недостатності IIcт.

5) Антикоагулянти при високій клініко-лабораторній активності. Заборонено використання антикоагулянтів при наявності перикардиту.

6) Антиоксиданти впродовж 4 тижнів.

7) Метаболічні препарати повторними курсами тривалістю по 2-3 тижні.

- Симптоматична терапія.

Профілактика

- Антенатальна профілактика

- Пренатальна діагностика

- Постнатальна профілактика

Тема 10. ГОСТРА РЕВМАТИЧНА ЛИХОМАНКА (ГРЛ), або ревматична лихоманка (РЛ) - системне запальне захворювання сполучної тканини з переважною локалізацією процесу в серцево-судинній системі, що розвивається у зв'язку з гострою інфекцією ß-гемолітичним стрептококом групи А в схильних до нього осіб, головним чином дітей та підлітків у віці 7-15 років. У міжнародній класифікації хвороб (МКХ-10) ГРЛ представлена у IX класі (хвороби системи кровообігу) під шифрами:

I00 - Ревматична лихоманка без згадування про залучення серця;

I01 - Ревматична лихоманка із залученням серця;

I02 - Ревматична хорея.

Епідеміологія. ГРЛ реєструється у всіх кліматогеографічних зонах. Поширеність ГРЛ на Україні складає 0,5 на 1000 дитячого населення, хронічної ревматичної хвороби серця 0,9 на 1000. Захворюваність у дитячому віці в 2 рази, у підлітковому – у 4 рази вища, ніж у дорослих. Повторні спалахи можна пояснити постулатом Rott’a: ревматична лихоманка не зникне, поки циркулює стрептокок групи А.

Роль спадковості: асоціація із HLA-антигенами А11, В35,DR2, DR4, DR5, DR7, наявність алоантигену В-лімфоцитів, з яким пов‘язують гіперімунну відповідь організму.

Етіологічним фактором є b-гемолітичний стрептокок групи А (Streptococcus pyogenes), про що свідчать:

- хронологічний зв‘язок розвитку захворювання та його повторних атак з гострими А-стрептококовими інфекціями носоглотки;

- стійке підвищення титрів антитіл до токсинів стрептокока у сиворотці крові пацієнтів;

- висока превентивна ефективність етіотропної антибактерійної терапії А-стрептококових тонзилітів, фарингітів.

У патогенезі ГРЛ визначна роль належить ревматогенним штамам А-стрептокока, а саме структурному антигену М-протеїну:

до 1980р – серотипи М – 2, 4, 12, 22, 49

після 1980р – серотипи М – 1, 3, 5, 6, 18, 24, 28.

Особливості ревматогенних штамів стрептокока:

ü наявність суперантигенів (екзотоксин F, стрептококовий суперантиген SSA, Spe X, Spe G, Spe H, Spe I, Spe Z, Sme Z-2), які обумовлюють викид цитокінів (ФНП, ІФ-l та ін);

ü наявність кардіотропних ферментів (антигени-АГ): стрептолізини О, S, стрептокіназа, гіалуронідаза, протеїназа. дезоксирибонуклеаза В та ін.;

ü імунна відповідь на антигени стрептокока з утворенням антитіл, які перехресно реагують з антигенами тканин, що пошкоджуються (феномен молекулярної «антигенної» мімікрії);

ü наявність на молекулі стрептококового М-протеїну епітопів класу 1, які перехресно реагують із міозином, синовієм, мозковою тканиною; М-протеїн стрептокока індукує ефект аутоімунітету (епітоп класу 2 має неревматогенний штам стрептококу).

Познавательные статьи:



Техника прыжка в длину с разбега

Организация работы процедурного кабинета

Области применения синхронных машин

Оптимизация по Винеру и Калману