Регулювання міжнародного технологічного обміну

↑

▷ Содержание

⇐ ПредыдущаяСтр 25 из 26Следующая ⇒

Предметом міжнародного регулювання на ринку технологій є насамперед охорона прав на винахід, промислові зразки, товарні знаки, що являють собою об'єкти інтелектуальної власності. Державні механізми міжнародного технологічного обміну бувають прямі, що здійснюються органами експортного контролю, методами митного і прикордонного контролю, і непрямі, здійснювані через державну систему реєстрації патентів і торговельних знаків. Будь-яке несанкціоноване використання інтелектуальної власності є порушенням прав власника. Стандарти, які приймаються різними країнами для захисту своїх винаходів, промислових зразків, товарних знаків, а також ефективність, з якою вони застосовуються, впливають на розвиток міжнародного технологічного обміну. Це пов'язано, по- перше, з тим, що економічна діяльність у більшості промислово розвинутих країн здебільшого стає насиченою науково-дослідними і технологічними розробками. У результаті їхня експортна продукція містить у собі дедалі більше технологічних і творчих складових, котрі підпадають під права інтелектуальної власності (ПІВ). Як наслідок — виробники зацікавлені в забезпечені того, що де б вони не продавали свою продукцію, їхні права на патенти були адекватно захищені і це давало б їм можливість компенсувати свої витрати на науково- дослідні розроблення. По-друге, в багатьох країнах, що розвиваються, після того як були зняті відповідні обмеження на іноземні інвестиції, з'явилися нові можливості для виробництва запатентованої продукції на основі ліцензій або в рамках спільних підприємств. Однак готовність промисловців з розвинутих країн передавати свої технології залежить від того, наскільки система захисту ПІВ у країні-одержувачі може забезпечити їм те, що їхні права власності на технології будуть адекватно захищені і не будуть узурповані місцевими партнерами, які можуть використовувати чужі розробки. По-третє, технологічні поліпшення продукції, яка потрапляє в міжнародну торгівлю, відповідають технологічним досягненням, які зробили репродукцію і виготовлення сурогатів простими і дешевими. У тих країнах, де законодавство з ПІВ нечітко впроваджується в життя, це призводить до виробництва підроблених товарів чи піратської продукції не тільки для продажу на вітчизняному ринку, а й на експорт. Проблемами захисту прав інтелектуальної власності займаються такі міжнародні організації, як Європейська патентна організація (ЄПО), Світова організація інтелектуальної власності (СОІВ), Світова організації торгівлі (COT). В адміністративному підпорядкуванні СОІВ знаходяться такі угоди:

Паризька конвенція про захист промислової власності, перша редакція якої була підписана в 1883 р. Потім Конвенція багато разів переглядалася і доповнювалася. До неї приєдналися 96 країн світу. її мета — надання більш пільгових умов для патентування винаходів, промислових зразків, реєстрації товарних знаків іноземними громадянами;

Мадридська конвенція про міжнародну реєстрацію товарних знаків (1891);

Мадридська угода про боротьбу з фальшивими даними про джерела походження товару (1883);

Гаазька угода про міжнародне депонування промислових зразків або моделей (1925);

Ніццька угода про міжнародну класифікацію товарів і послуг для реєстрації товарних знаків (1957);

Лісабонська угода про охорону даних про походження товару і їх міжнародну реєстрацію (1958);

Локарнська угода про міжнародну класифікацію промислових зразків або моделей (1968);

Договір про реєстрацію товарних знаків, підписаний у Відні в 1973 p.;

Будапештська угода про міжнародне визнання депонування мікроорганізмів для цілей патентної процедури (1977);

Договір про патентну кооперацію, підписаний у 1970 р. у Вашингтоні, передбачає можливість складання і подачі в національне відомство міжнародної заявки у випадках, якщо заявник бажає забезпечити охорону винаходу в декількох країнах;

Бернська конвенція про охорону літературних і художніх творів (1886);

Римська конвенція про захист прав артистів-виконавців, виробників фонограм і радіомовних організацій (1961);

Женевська конвенція про охорону інтересів виробників фонограм від незаконного відтворення їхньої продукції (1971);

Брюссельська конвенція про поширення несучих програм сигналів, які передаються через супутники (1974).

У правовій системі COT однією з трьох її складових крім ГАТТ і ГАТС, є Угода про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності (Угода ТРІПС). Від країн вимагається не вдавитися до дискримінації іноземців, а також між іноземцями та вітчизняними громадянами щодо набуття, обсягу та збереження прав інтелектуальної власності, тобто від країн вимагається поширення РНС та національного режиму.

До об'єктів інтелектуальної власності в Угоді ТРШС належать:

авторське право та суміжні права;

товарні знаки;

географічні позначення;

промислові зразки;

патенти;

компонування (топографії) інтегральних мікросхем;

нерозголошувана інформація.

Авторське право та суміжні права. Головним предметом захисту авторського права є оригінальні літературні, наукові, художні товари та подібні роботи виконавців, продюсерів звукозаписів та організацій, що ведуть транслювання в ефірі.

Права власників авторських прав — це виключні права дозволяти іншим використовувати захищений товар. Дозвіл власників прав вимагається в таких випадках: право на репродукцію, виконання (публічне виконання твору в театральних закладах), запис (здійснення звукового запису твору), на художні фільми, телерадіомовлення, переклад та адаптацію.

Познавательные статьи:



Техника прыжка в длину с разбега

Тактические действия в защите

История Олимпийских игр

История развития права интеллектуальной собственности