Прийоми та засоби юридичної діяльності

↑

▷ Содержание

⇐ ПредыдущаяСтр 10 из 10

Прийоми і засоби, що використовуються в юридичній практичній діяль­ності, об´єднуються поняттям професійної юридичної техніки, яка охоплює:

• прийоми і засоби інтелектуальної діяльності — прийоми професійно­го мислення, понятійний апарат, засоби аналізу й обробки інформації;

• прийоми і засоби предметної діяльності — технічні засоби пошуку, обробки і зберігання інформації, засоби зв´язку (наприклад, документи, ре­чові докази, інформаційно-пошукові системи і т. ін.), правила і прийоми їх використання.

Різноманітні прийоми і засоби юридичної практичної діяльності можна об´єднати в такі групи:

• процедурні — методики, рекомендації, програми, нормативно-правові акти і т. ін., що включають найбільш оптимальні алгоритми здійснення юри­дичної практичної діяльності, її видів та окремих юридичних дій;

• пізнавальні — наукові (теорії, гіпотези, концепції), нормативні (пра­вові принципи, презумпції, визначення та обмеження, що містяться в законі) або прагматичні конструкції (тактичні або інші рекомендації) — системи відповідних юридичних знань або логічно пов´язаних блоків інформації;

• вербальні — понятійний апарат юриста, поширені та визнані мовні обороти і стилістичні прийоми, засоби аргументації і формулювання думки юриста, результатів діяльності;

• регулятивні — правові приписи, в тому числі обмеження, стимули, їх юридична сила (обов´язковість) і офіційність;

• інформаційно-технічні — комп´ютерна техніка, інформаційно-пошу­кові системи, програмні засоби і т. ін.;

• організаційно-технічні — копіювачі, засоби зв´язку і передачі інфор­мації і т. ін.

Використання пізнавальних, вербальних та інших прийомів і засобів про­фесійної юридичної техніки забезпечує:

• синтез широти і варіативності мислення з конкретністю і визначені­стю викладення і формулювання висловлювань (усних і письмових);

• повноту осмислення проблеми, аналіз альтернативних, у тому числі протилежних, варіантів її вирішення, несуперечливість, безпрогальність, обґрунтованість та аргументованість висновків, логічну послідовність ви­кладення, зв´язок між положеннями висловлювань;

• стислість, зрозумілість і компактність висновків та суджень, ясність, простота, доступність і, разом з тим, образність мови їх викладення.

Визначальне та загальне значення серед усіх прийомів і засобів інтелек­туальної діяльності має правильне використання юридичних термінів як словесних позначень певних правових та інших понять.

Юридичні терміни (наукові, нормативні, практично-професійні) є осно­вою, засобами, елементами і формами як мислення, так і формулювання при­писів у нормативно-правових, індивідуально-правових актах і договорах, змісту правових документів, усних висловлювань юристів. Невдалі форму­лювання, неточне вживання термінів, неправильні посилання та інші термі­нологічні помилки породжують додаткові запити, суперечки, необхідність додаткового тлумачення і роз´яснення.

Від загальновживаних (буденних), загальнонаукових, спеціально-науко­вих або професійних термінів юридичні терміни відрізняються офіційністю, формальною визначеністю, обов´язковістю використання, закріпленням у законах та інших нормативно-правових актах та правових документах.

Юридичні терміни мають особливий сенс, зміст і обсяг, тому що познача­ють юридичні поняття, які, у свою чергу, виражають природу, структуру і зміст права, правових норм, юридичних конструкцій і т. ін.

Правильне використання юридичної термінології передбачає необхідність для позначення одних і тих же правових понять використовувати тривалий час єдині терміни, що набули визнання в юридичній науці, юридичній прак­тиці, закріплення в нормативно-правових актах.

Предметом, засобом і формою закріплення результатів юридичної прак­тичної діяльності є правові документи (нормативні й індивідуальні акти, до­говори, заяви, скарги, протоколи, довідки тощо), а також усні висловлюван­ня юристів та інших суб´єктів (консультації, ради, виступи в судах та інших організаціях, опитування свідків, допит правопорушника і т. ін.), що зумов­лює особливі вимоги до професійної мови юриста, її стилю, використання мовних засобів і дотримання правил їх вживання, а також знання загально­го документознавства та особливостей юридичних документів.

До особливостей юридичної мови належать: її офіційний характер, логічність, завершеність і послідовність викладення; навмисна стриманість; відсутність емоційної забарвленості; максимальна точність викладення; фор­малізація мови; ясність та простота формулювання юридичного припису або судження, висновку; економність, лаконічність висловлення думки; від­сутність різко вираженої індивідуалізації стиля. Мовні засоби використову­ються юристом при виконанні ним професійних функцій: при складанні різноманітних постанов та обвинувальних висновків, договорів й угод, при схваленні рішень і вироків.

Основними функціями мови є конструктивна (формулювання думок), комунікативна (функція спілкування, повідомлення), емотивна (виражен­ня ставлення до предмету промови і безпосередня емоційна реакція на ситу­ацію), а також функція впливу на адресата, реалізовані через мовлення як зовнішній прояв мови, послідовність одиниць мови, що організується за її законами і відповідно до потреби інформації, що висловлюється, конкретне говоріння або конкретний письмовий текст. Це потребує певних знань і вмінь використання всіх можливостей професійної юридичної мови. Культура мов­лення юриста передбачає правильність мови або вміння точно, без помилок передавати іншим думки в усній та письмовій формі, а також багатство мови або різноманітність словника і граматичних конструкцій, виразність, до­ступність і логічність мовлення, володіння офіційно-діловим стилем і т. ін.

Особливе значення має культура мови при складанні текстів правових документів як зовнішньої форми вираження правової і професійної інфор­мації, що забезпечує її тривале існування у часі, можливість використання широким колом осіб.

Професіограма адвоката

Якості адвоката. Успішна діяльність адвоката багато в чому залежить від вміння спілкуватись, від підходу до підзахисного, взаємодїї з суддею, слідчим, прокурором. Велику роль відіграє також організаційна діяль­ність адвоката: підготовка до процесу; складання плану; застосування прийомів та засобів, сформованих практикою і професійним досвідом.

Вчасна підготовка до захисту, обміркована лінія його здійснення, складений план — усе це дає адвокату можливість чітко сформулювати свої погляди в суді, орієнтуватись у різних ситуаціях, помічати неточності у висловлюваннях учасників процесу, а також вносити у складений план поправки при виявленні під час процесу нових обставин. Адвокат повинен грунтовно обміркувати всі питання, які необхідно з'ясувати як під час підготовки до судового засідання, так і у процесі судового слідства.

Адвокат повинен добре знати також особистість підзахисного, його психологію, мотиви злочину, причини та умови скоєння злочину. Тільки вивчивши, проаналізувавши і зробивши висновки про особу підзахисного, логічно обміркувавши власну лінію захисту, адвокат може досягти позитивних результатів.

Захисник повинен мати моральне право брати участь у вирішенні пи­тань правосуддя, оцінювати вчинки людей, розкривати їх психологічний зміст. А це означає, що адвокат повинен бути принциповим, чесним, не­примиренним до порушення прав і законних інтересів підзахисного.

Адвокат повинен не тільки обстоювати інтереси підзахисного, а й виховувати його, утверджувати в нього почуття законності. Успішність діяльності адвоката багато в чому залежить від його вміння знаходити серед великої кількості доказів такі, які б допомогли виправдати підза­хисного чи пом'якшити його вину. А це потребує пошуку, творчого мислення, орієнтації в обставинах справи. Виступаючи на процесі, ад­вокат дотримується певної лінії захисту і чітко визначеної мети, для до­сягнення якої йому необхідно виконувати певні дії, приймати рішення. Тому дуже важливими є такі його риси, як самостійність, воля, вміння протистояти іншим учасникам процесу, наполегливість і рішучість. Дуже небезпечним для адвоката є відсутність власної точки зору, невміння об­стоювати свої погляди, позиції, переконання. У цьому разі адвокат буде пасивний, інертний і захист здійснюватиме на низькому рівні.

Робота адвоката складається з трьох етапів:

Ø формування загальної концепції;

Ø розробка тактики захисту;

Ø застосування (реалізація) захисту.

На першому етапі основне місце займає реконструктивна діяльність адвоката. Такі якості, як пам'ять, мислення (аналітичне і синтетичне), уява, реалізуються і на першому, і на другому етапах діяльності. На третьому етапі діяльності поряд із зазначеними реалізуються також якості комунікативної групи. У комунікативній діяльності адвоката виокремлюються два аспекти:

психологічний контакт з підзахисним, який відбувається в основ­ ному ще до початку судового процесу; під час приватних бесід;

психологічний контакт зі складом суду та іншими учасниками судового процесу; при цьому реалізуються якості адвоката як су­дового оратора.

Як адвокат, так і прокурор повинні подати свої докази суду в обгрун­тованій і визначеній формі, ретельно проаналізувавши особу підсудного, встановивши психологічні причини та мотиви скоєного ним злочину.

Як виправдання підсудного за рахунок применшення соціальної не­безпеки злочину, так і передчасна відмова від боротьби є однаково шкідливі для підсудного зокрема і суспільства загалом.

Познавательные статьи:



Коммуникативные барьеры и пути их преодоления

Рынок недвижимости. Сущность недвижимости

Решение задач с использованием генеалогического метода

История происхождения и развития детской игры