Ресурси форми та механізм політичної влади

↑

▷ Содержание

Стр 1 из 3Следующая ⇒

Ресурси форми та механізм політичної влади

Основними формами політичної влади є:

- панування;

- політичне керівництво;

- управління.

Панування — це абсолютне чи відносне підкорення одних людей (соціальних груп) іншим.

Форми політичної влади розрізняють і за критерієм головного суб´єкта правління. До них належать:

· монархія — єдиновладне (абсолютне чи з конституційним обмеженням) спадкоємне правління однієї особи (монарха);

· тиранія — одноосібне деспотичне правління внаслідок насильницького захоплення влади;

· аристократія — влада кращих, тобто верхівкової, знатної, привілейованої групи;

· олігархія — влада небагатьох багатих;

· тимократія — особлива форма олігархії, за якою державна влада належить привілейованій більшості, яка володіє високим майновим цензом, часто — військовою силою;

· теократія — влада церкви;

· охлократія — влада натовпу, що спирається не на закони, а на миттєві настрої та примхи юрби, яка часто піддається впливові демагогів, стає деспотичною і діє тиранічне;

· демократія — влада народу на основі закону та забезпечення прав і свобод громадян.

Сучасні дослідники виокремлюють ще владу партократії (партійної верхівки, номенклатури), бюрократії (панування вищого державного чиновництва, засилля надцентралізованості й заформалізованості в державі), технократії (вирішальний вплив у суспільстві здійснює науково-технічна еліта; панування технологічного мислення).

Політична влада втілюється через механізм владних відносин. Польський політолог Єжи Вятр запропонував таку його структуру:

- наявність у владних відносинах не менше двох партнерів;

- волевиявлення володаря здійснюється у вигляді певного акту, який передбачає санкції за непідкорення його волі;

- обов´язкове підкорення тому, хто здійснює владу;

- соціальні норми, що закріплюють право одних видавати акти, інших — їм підкорятися (правове забезпечення).

Такий механізм владних відносин, чітко працюючи, забезпечує оперативність і дієвість взаємозв´язку суб´єкта і об´єкта, реалізацію функцій. Такими функціями є:

1. Інтегративна (полягає в об´єднанні соціально-політичних сил суспільства);

2. Регулятивна (спрямовує політичну волю мас на регулювання життєдіяльності суспільства, правотворчість);

3. Мотиваційна (формування мотивів політичної діяльності, передусім загальнозначущих);

4. Стабілізуюча (націленість на стійкий розвиток політичної системи, громадянського суспільства).

Вдосконалення і демократизація політичного управління передбачає пошук нових способів реалізації влади і певні вимоги до неї. З огляду на це російський політичний мислитель Іван Ільїн (1882—1954) сформулював шість аксіом державної влади:

1. Державна влада не може належати нікому, крім тих, хто має правове повноваження.

2. Державна влада в межах кожного політичного союзу повинна бути одна.

3. Влада має здійснюватися людьми, які відповідають високому етичному й політичному цензу. Влада без авторитету гірша, ніж явне безвладдя.

4. Політична програма володарюючих може передбачати лише заходи, які мають загальний інтерес.

5. Політична програма влади має охоплювати заходи і реформи, які реально можна втілити в життя.

6. Державна влада принципово пов´язана розподільчою справедливістю. Однак влада має право і зобов´язана відступати від неї тоді, коли цього вимагає національно-духовне буття народу.

Ресурси форми та механізм політичної влади

Основними формами політичної влади є:

- панування;

- політичне керівництво;

- управління.

Панування — це абсолютне чи відносне підкорення одних людей (соціальних груп) іншим.

Форми політичної влади розрізняють і за критерієм головного суб´єкта правління. До них належать:

· монархія — єдиновладне (абсолютне чи з конституційним обмеженням) спадкоємне правління однієї особи (монарха);

· тиранія — одноосібне деспотичне правління внаслідок насильницького захоплення влади;

· аристократія — влада кращих, тобто верхівкової, знатної, привілейованої групи;

· олігархія — влада небагатьох багатих;

· тимократія — особлива форма олігархії, за якою державна влада належить привілейованій більшості, яка володіє високим майновим цензом, часто — військовою силою;

· теократія — влада церкви;

· охлократія — влада натовпу, що спирається не на закони, а на миттєві настрої та примхи юрби, яка часто піддається впливові демагогів, стає деспотичною і діє тиранічне;

· демократія — влада народу на основі закону та забезпечення прав і свобод громадян.

Сучасні дослідники виокремлюють ще владу партократії (партійної верхівки, номенклатури), бюрократії (панування вищого державного чиновництва, засилля надцентралізованості й заформалізованості в державі), технократії (вирішальний вплив у суспільстві здійснює науково-технічна еліта; панування технологічного мислення).

Політична влада втілюється через механізм владних відносин. Польський політолог Єжи Вятр запропонував таку його структуру:

- наявність у владних відносинах не менше двох партнерів;

- волевиявлення володаря здійснюється у вигляді певного акту, який передбачає санкції за непідкорення його волі;

- обов´язкове підкорення тому, хто здійснює владу;

- соціальні норми, що закріплюють право одних видавати акти, інших — їм підкорятися (правове забезпечення).

Такий механізм владних відносин, чітко працюючи, забезпечує оперативність і дієвість взаємозв´язку суб´єкта і об´єкта, реалізацію функцій. Такими функціями є:

1. Інтегративна (полягає в об´єднанні соціально-політичних сил суспільства);

2. Регулятивна (спрямовує політичну волю мас на регулювання життєдіяльності суспільства, правотворчість);

3. Мотиваційна (формування мотивів політичної діяльності, передусім загальнозначущих);

4. Стабілізуюча (націленість на стійкий розвиток політичної системи, громадянського суспільства).

Вдосконалення і демократизація політичного управління передбачає пошук нових способів реалізації влади і певні вимоги до неї. З огляду на це російський політичний мислитель Іван Ільїн (1882—1954) сформулював шість аксіом державної влади:

1. Державна влада не може належати нікому, крім тих, хто має правове повноваження.

2. Державна влада в межах кожного політичного союзу повинна бути одна.

3. Влада має здійснюватися людьми, які відповідають високому етичному й політичному цензу. Влада без авторитету гірша, ніж явне безвладдя.

4. Політична програма володарюючих може передбачати лише заходи, які мають загальний інтерес.

5. Політична програма влади має охоплювати заходи і реформи, які реально можна втілити в життя.

6. Державна влада принципово пов´язана розподільчою справедливістю. Однак влада має право і зобов´язана відступати від неї тоді, коли цього вимагає національно-духовне буття народу.

Познавательные статьи:



Как правильно слушать собеседника

Типичные ошибки при выполнении бросков в баскетболе

Принятие христианства на Руси и его значение

Средства массовой информации США