Тема: вартість, собівартість продукції. Її види і показники.

↑

▷ Содержание

⇐ ПредыдущаяСтр 17 из 25Следующая ⇒

Мета: знати поняття собівартості, її види, калькуляції, статті калькуляції, методику обчислення основних статей калькуляції.

План

1. Собівартість різних видів продукції
2. Сутність і методи калькулювання
3. Методика обчислення основних статей калькуляції
4. Прогнозування собівартості на етапи розробки та освоєння нових виробів

1. На підприємствах обчислюється собівартість валової, товарної і реалізованої продукції.

Собівартість продукції це – грошовий вираз затрат підприємства на виробництво і реалізацію продукції.

Собівартість валової продукції, як показник застосовується для внутрішніх потреб підприємства, на яких не є стабільною величина залишків незавершеного виробництва

Собівартість товарної продукції обчислюється двома основними способами:

1) синтетичний – ґрунтується на кошторисі виробництва, який приводе до одержання собівартості валової продукції;

2) полягає в підсумуванні попередньо визначеної собівартості окремих виробів, тобто

n

Сm = Σ Сі Nі,

і=1

де n – кількість найменувань продукції (послуг);

Сі – собівартість одиниці і-ої продукції (послуг);

Nі – виробництво і-ої продукції (послуг) у натуральному вимірі.

Види собівартості:

1) В залежності від часу формування затрат:

- планова;

- фактична;

- нормативна;

- кошторисна.

2) В залежності від місця формування затрат:

- цехова;

- виробнича;

- повна.

3) В залежності від тривалості розрахункового періоду:

- місячна;

- квартальна;

- річна.

У промисловості розрізняють собівартість:

1)Індивідуальна собівартість характеризує витрати окремого підприємства на виробництво і реалізацію продукції;

2) Галузева собівартість – показує середні у галузі витрати на виробництво і реалізацію продукції:

n

Σ

і=1 Сі Nі

С о.г. = ————, грн.,

n

Σ

і=1 Nі

де Сі – собівартість повного виду продукції на і-ому підприємстві, грн.;

Nі – кількість виготовленої продукції певного виду на і-му підприємстві, натуральних одиниць;

n - кількість підприємств у галузі, що виготовляють даний вид продукції.

Показниками собівартості продукції, що використовується в господарській практиці, є:

1) Затрати на 1 грн. товарної продукції

С тп

В1 грн.тп = ——, коп./ грн.,

Q тп

де Стп – собівартість всієї товарної продукції підприємства, грн.;

Q тп – обсяг товарної продукції підприємства.

2) Собівартість окремих видів продукції (визначається на основі калькуляції собівартості окремих видів продукції);

3) Зниження собівартості порівняльної товарної продукції (використовують на підставах зі сталим асортиментом продукції).

Розрахунок зниження собівартості продукції за факторами виконують в такі1 послідовності:

1) Визначають затрати на 1 грн. ТП в базовому році:

С тп. б

В1 грн.тп.б = ————, коп./ грн.,

Q тп. б

2) Визначити вихідну собівартість ТП в плановому році:

С вих. пл = В грн. тп. б · Q тп. пл., грн

де Q тп. пл. – плановий обсяг товарної продукції підприємства, грн.

3) Визначають економію затрат за техніко-економічними факторами методом прямого розрахунку:

- підвищення технічного рівня виробництва може спричинити економію витрат за рахунок зниження норм витрат матеріалів:

Е м = (Н о х Ц – Н1 х Ц) х N1, грн.

де Н о Н 1 – норма витрат матеріалів до і після здійснення заходу, в натуральних одиницях;

Ц – ціна одиниці матеріального ресурсу, грн.;

N1 - обсяг випуску продукції після здійснення заходу, натуральні одиниці.

- Підвищення росту продуктивності праці, тобто зниження трудомісткості виготовлення продукції:

Е m = [(tо х С го – С г1) х (1 + % дод/100) х (1 + % соц.зах./100)] х N1, грн.

де tо, t1 – трудомісткість одиниці продукції до і після здійснення заходу, н-год;

С го, С г1 – середньогодинна тарифна ставка робітників до і після здійснення заходу, грн./год.;

% дод – середній процент додаткової заробітної плати для певної категорії робітників;

% соц.зах. – встановлений процент відрахувань на соціальні заходи.

- Удосконалення організації виробництва іпраці спричиняє економію витрат за рахунок поглиблення спеціалізації і розширення кооперування виробництва

Е ск = [С – (Цс + Тр)] х N к, грн.

де С – собівартість виробів, виробництво яких планують розмістити на спеціалізованих підприємствах, грн./ од.;

Цс – гуртова ціна за виріб, виготовлений на спеціалізованому підприємстві, грн./од.;

Тр – транспортно-заготовлені витрати на 1 виробу, грн./ од.;

N к – кількість виробів, що отримають по кооперації зі спеціалізованих підприємств з моменту проведення спеціалізації до кінця року, натуральних одиниць.

- Зміна структури і обсягу продукції спричиняє відносне зниження умовно-постачальних витрат

∆Qпл х П у.-п.

Е у.-п. = ————————, грн.,

де ∆Qпл – приріст обсягу випуску продукції в плановому році, %;

П у.-п. – сума умовно-постійних витрат в базовому році, грн.

4) Визначте планову собівартість продукції

С тп. пл. = С вих.пл. ± Е сум, грн.

де Е сум – сума економії витрат по всім технічно-економічним факторам, грн.

5) Визначають рівень затрат на 1 грн. ТП в плановому році:

С тпю пл.

В 1грн. ТП пл. = —————, коп./грн.

Q тп. пл.

6) Розраховують процент зниження затрат на 1 грн. ТП в плановому році в порівнянні з базовим:

В1грн. тп. б – В1грн. тп.пл.

γ = ——————————————— х 100 %

В1грн. тп. б

2. У…………… техніко-економічне ……….на підприємстві важливе місце займає калькулювання – обчислення собівартості окремих виробів.

Об’єкт калькулювання – це та продукція чи роботи (послуги), собівартість яких обчислюється.

До об’єктів калькулювання на підприємстві належать:

1) основна і допоміжна продукція (інструмент, енергія, запчастини, та інше);

2) послуги та роботи (ремонт, транспортування та інше);

3) головний об’єкт – готові вироби, які поставляються за межі підприємства (на ринок).

Для кожного об’єкта калькулювання вибирається калькуляційна одиниця – у штуках, маса, площа, об’єм.

Методи калькулювання:

1) нормативний (витрати на одиницю продукції встановлюється по нормах);

2) параметричний (затрати на проектований виріб встановлюються, виходячи із залежності рівня цих витрат від зміни техніко-економічних параметрів виробу);

3) розрахунково-аналітичний (прямі витрати на виробництво одиниці продукції розподіляються на основі діючих норм, а непрямі – пропорційно з ним)

3. Перелік статей калькуляції може мати такий вигляд:

1) Сировина і матеріали.

2) Паливо і енергія на технологічні цілі.

3) Заробітна плата виробничих робітників (основна і додаткова).

4) Відрахування на соціальні заходи виробничих робітників.

5) Загально виробничі витрати.

6) Адміністративні витрати.

7) Підготовка і освоєння виробництва.

8) Інші виробничі витрати.

9) Витрати на збут (поза виробничі витрати)

Найбільш поширеним на наших підприємствах є розподіл витрат пропорційно основній заробітній платі виробничників.

Рм

С м = Сз.о. х 100

де С м – витрати на утримання та експлуатацію машин та устаткування на 1 продукції, грн.;

С з.о. – основна заробітна плата виробників на 1 продукції, грн.;

Р м – відношення витрат на утримання та експлуатацію машин та установок до основної заробітної плати виробників (по цеху, виробництву), %.

Найобгрунтованішим є обчислення витрат на утримання та експлуатацію машин та устаткування на один виріб залежно від його обробки та нормативних витрат на 1 час

m

С м = Σ С м – гі · tі,

і=1

де m – кількість машин, на яких обробляється виріб;

С м – гі – витрати на утримання та експлуатацію і-ої машини на 1 годину, грн.;

tі - тривалість обробки на і-й машині, год.

4. Параметричні методи обчислення собівартості продукції:

1) Метод питомих витрат

С н = С п · Р н

де С п – питома собівартість аналогічного (базового) виробу, який освоєний виробництвом;

Р н – параметр нового вибору.

2) Баловий метод ґрунтується на експертній оцінці впливу головних параметрів вибору на його С.

n

С н = С б Σ б ні

і=1

де n – кількість параметрів, які впливають на собівартість виробу;

б ні – кількість балів за і-м параметром нового виробу.

3) Комерційний метод – дає змогу встановити залежність собівартості виробу від його параметрів у вигляді емпіричних формул, виведених на підставі аналізу фактичних даних для групи аналогічних виробів.

4) Агрегатний метод – згідно з ним собівартість виробу визначається, як сума собівартості конструктивних його частин – агрегатів.

5) Залежність собівартості нових виробів від їхньої кількості

в

С і = С 1 · N1

де Сі – собівартість і-го виробу з початку випуску;

С 1 - собівартість 1-го виробу;

N1 – порядковий номер виробу з початку освоєння;

В – початок ступеня, який характеризує темп зниження собівартості в період освоєння.

Познавательные статьи:



Формы дистанционного обучения

Передача мяча двумя руками снизу

Значение правильной осанки для жизнедеятельности человека

Основные ошибки при выполнении передач мяча на месте