Мікросоціологічні концепції особистості

↑

▷ Содержание

⇐ ПредыдущаяСтр 8 из 14Следующая ⇒

(Дж. Г. Мід, М. Мід, Ч. Кулі,Е. Берн, А. Маслоу)

Мікросоціологія розглядає проблематику особистості безпосередньо у полі міжособистісної взаємодії, тому процес соціалізації в руслі мікросоціології розглядається через призму набуття людиною різних соціальних ролей.

Коли люди жили в простих суспільствах і діяли все життя в рамках тієї самої групи, їм не здавалося, що вони грають якусь соціальну роль. В сучасному суспільстві, з його високою соціальною мобільністю, людям доводиться кілька разів за день змінювати ролі.

Маргарет Мід і Чарлз Кулі виділяють три стадії процесу соціалізації як процесу засвоєння ролей:

1. імітація – механічне повторення тих дій, які вони спостерігають;

2. гра – перехід із ролі в роль, відсторонення від зіграної ролі;

3. групове членство – освоєння своєї ролі, але очима інших – “як інші бачать мене”.

Абрагам Маслоу сформулював ієрарахічну теорію потреб особистості, які пояснюють життєві мотивації людини:

1. фізіологічні потреби (їжа, дихання, одяг, тепло та ін.);

2. екзистенційні (безпека існування, стабільність, впевненість у завтрашньому дні, гарантована праця, медичне обслуговування іт ін.;

3. соціальні – приналежність до колективу, спілкування, участь у спільній трудовій діяльності турбота і увага до себе;

4. престижні потреби – в увазі до себе з боку “значимих інших”, у підвищенні свого соціального статусу, визнанні і високій оцінці;

5. духовні потреби – потреби у самовираженні через творчість.

Згідно принципу ієрархії для особи потреби кожного наступного рівня стають актуальними тільки після задоволення потреб попереднього рівня. Дві перших групи потреб – потреби первинного рівня, наступні три – вищого рівня. Нижчі потреби властиві абсолютно всім людям, вищі – не всім і не в однаковій мірі. Там, де починаються вищі потреби – починається особистість.

Швейцарський психолог Жак Піаже сформулював концепцію когнітивного (розумового) розвитку особистості як ланцюг послідовних стадій соціалізації особистості:

1. До 2 років – сенсомоторна – річ є доки дитина її бачить і відчуває;

2. 2–7 років – передоперативна – діти опановують мову, їх поведінка відрізняється егоцентризмом: вони тлумачать світ виключно з погляду власної позиції, нездатні підтримувати зв’язну розмову, розмовляють разом, а не один з одним, не мають загального розуміння категорій думки самоочевидних для дорослих: причинність, вага або кількість;

3. 7 – 11 років – конкретно оперативна – діти засвоюють абстрактні логічні поняття;

4. 11 – 15 років – формально оперативний період – діти здатні зрозуміти глибоко абстрактні ідеї (добро і зло і т. ін.), зіткнувшись з якоюсь проблемою – здатні переглянути всі можливі способи її розв’язання і проаналізувати їх теоретично, щоб знайти правильний результат.

Піаже вважає, що перші три стадії мають універсальний характер, але не всі люди проходять через формально оперативний етап. Це почасти залежить від рівня і якості шкільної освіти.

Соціалізація

Соціалізація – це засвоєння культури (норм поведінки, вартостей, ідей, правил, стереотипів позуміння). Це процес формування соціальних якостей завдяки яким людина стає дієздатним учасником соціальних зв’язків, інститутів і спільнот.

В процесі соціалізації виділяють три стадії:

- дотрудова (раннє дитинство, період навчання;

- трудова (активна участь у трудовій діяльності);

- післятрудова.

На кожній стадії існують свої особливі соціальні інститути, які “відповідають” за соціалізацію – сім’я, дошкільна установа, школа, трудовий колектив і т. ін.

Відбувається поетапне формування власного “Я” особи. В основі цього процесу – перехід від світу дитинства, коли особа перебуває під опікою, її поведінка є повністю контрольована ззовні до здобуття рис ідейно-моральної особистості, котра розвивається на основі особистого переконання, саморегуляції і самоуправління.

Американський дослідник Л. Кольберг виділяє три основних рівні морального самоусвідомлення особистості:

1. доморальний рівень, коли дитина ще не засвоїла понять про “добре” і “погане” і керується у своїх вчинках власними егоїстичними бажаннями;

2. рівень конвенційної моралі – орієнтація на задані ззовні норми і вимоги, бажання отримати схвалення від “авторитетних інших” і сором, викликаний їх осудом; Установка на дотримання правил і підтримання заведеного порядку;

3. Рівень автономної моралі – орієнтація на внутрішньо сприйняту систему принципів, вищою стадією даного рівня є вироблення стійких моральних принципів, дотримання яких забезпечується власною совістю, незалежно від зовнішніх обставин і раціональних міркувань. Цієї стадії досягають одиниці: Христос, Будда, Махатма Ганді, мати Тереза і т. ін.

В сучасному світі соціалізація перетворюється на процес, котрий триває протягом усього життя людини, оскільки протягом усього життя людина здобуває все нові соціальні статуси і ролі, наприклад: студент, працівник, батько, дідусь, пенсіонер і т. ін. Соціалізація у зрілому віці потрібна також тоді, коли відбувається швидка зміна соціальних норм і правил (наприклад перехід від соціалістичного суспільства до вільного ринку). Те, чого ми вчимося в дитинстві часто відрізняється від того, чого ми вчимося у зрілому віці. Більшість нашого дитячого знання про доросле життя складається із загальних і абстрактних норм, які часто мусять бути модифіковані при застосуванні їх на практиці. Доросла людина знає ЩО робити і концентрується на тому ЯК це зробити. Вона дуже часто мусить поєднувати різні фрагменти знань здобутих в сім’ї і школі для того, щоб досягти поставленої мети. Тому ідеалізм зазвичай притаманний молоді, а зрілі люди переважно є реалістами, схильними до компромісів. Соціалізація у зрілому віці вимагає переходу від залежності до автономії. Одним із найскладніших аспектів соціалізації у зрілому віці є вміння реалістичного бачення світу і збереження при тому ідеалів.

Познавательные статьи:



Формы дистанционного обучения

Передача мяча двумя руками снизу

Значение правильной осанки для жизнедеятельности человека

Основные ошибки при выполнении передач мяча на месте