Рівні реґіонального управління.

↑

▷ Содержание

⇐ ПредыдущаяСтр 4 из 12Следующая ⇒

У більшості держав існують три рівні управління: національний (федеральний), регіональний (управління провінцій, земель, штатів) і місцевий. Ці одиниці зазвичай формують піраміду: у її основі знаходиться безліч одиниць місцевого управління, над ними трохи менше одиниць управління штатів (земель, провінцій), а у вершині - центральне управління. Поділ рівнів управління в унітарних країнах майже такий самий, але відмінність та, що нижні рівні управління мають дуже незначну владу. Вони можуть створюватися і функціонувати принципово незалежно один від одного (федеральна модель) або в межах єдиної адміністративно-державної системи (унітарна модель). Кожному з рівнів управління відведена власна, автономна сфера компетенції, кожний підпорядковується у політичних відносинах іншим органам: парламенту, уряду, общинному представництву тощо (відповідно до закону).

Місце і роль реґіонального управління у загальній системі державного управління.

Визначити роль регіонального (проміжного) управління в системі державного врядування можливо за умови порівняння його з центральним та місцевим рівнями управління, а також через виявлення зв’язків між всіма рівнями. У зарубіжній літературі з питань регіонального управління виокремлюють чотири підходи, що описують зв’язки між зазначеними рівнями та місце і роль проміжного рівня: конституційний, економічний, адміністративний та політичний. Проте цей аналіз потребує окремого ретельного дослідження. В багатьох державах-членах ЄС спостерігається ситуація, в якій нові способи організації регіонального управління, що базуються на децентралізації, деконцентрації та застосуванні принципу субсидіарності, запроваджуються з метою вдосконалення ефективності й демократії в управлінні на Європейському континенті

Ключова роль регіонального управління полягає в тому, що регіональна автономія (яка стала принципом європейського конституційного права, тобто такого права, яке є спільним для всіх країн Європи) дає змогу вирішувати суспільні проблеми з максимальним наближенням до інтересів громадян, що і є головною політико-правовою метою як Європейського Союзу, так і нашої держави. Політика "регіоналізації" зумовила кардинальні зміни (майже в усіх країнах світу), які торкаються основ, принципів і філософії державного врядування. Головний напрямок цих змін спрямовує на подальшу демократизацію управління, адміністративні реформи структури державної виконавчої влади, децентралізацію та деконцентрацію повноважень і відповідальності. Такі глобальні зміни не можуть не торкнутись діяльності регіональних органів влади, що потребує чіткого визначення принципів, на яких має ґрунтуватися ефективна система регіонального управління.

Реґіон та реґіоналізм.

Регіон: поняття та ознаки. Типи регіонів.

Двоїстість сприйняття поняття “регіон” у науковій думці:

• поняття “регіон” як адміністративно-територіальної одиниці (область чи регіон – Франція, Німеччина, Іспанія, Італія),

• обєднання кількох районів чи областей на зразок муніципальних регіонів (США).

Регіон – це територіальне утворення, яке сформоване у законодавчому порядку на рівні, що є безпосередньо нижчий ніж державний та наділене політичним самоврядуванням.

У словнику з регіональної політики, наведено наступне тлумачення поняття „регіон”: регіон – (франц. region, від лат. region – область, район) – територія, яка відрізняється від інших територій за рядом ознак і характеризується певною цілісністю та взаємопов’язаністю її складових елементів. Регіони можуть бути будь-якого розміру – від міста (або району у великому місті) до величезних регіонів всередині континенту

В Україні ні конституційного, ні законодавчого визначення поняття “регіон” не має.

Визначається Конституцією або законом, який визначає його:

1.автономність

2.самобутність

3.владні повноваження

4.організаційний устрій.

Може мати власну Констит або статус автономії в одній державі можуть бути регіони з різним правовим статусом

Характеристики: базова асамблея або інший представницький орган, власний виконавчий орган.

В Україні 9 соціально-економічних регіонів:

1 столичний (Київська, Житомирська, Чернігівська обл..)

2 центральний (Черкаська, Кіровоградська обл..)

3 північно-східний (Сумська, Харківська, Полтавська обл..)

4 Донецький (Донецька, Луганська обл..)

5 придніпровський (Запорізька, Дніпропетровська обл..)

6 причорноморський (АРК, Одеська, Миколаївська, Херсонська обл..)

7 Подільський (Вінницька, Тернопільська, Хмельницька обл..)

8 Прикарпатський (Львівська, Івано-Франківська, Чернівецька, Закарпатська обл..)

9 північно-західний (Рівненська, Волинська обл..)

Регіоналізм – це система ідеологічних орієнтацій, яка проявляється в громадсько-політичному русі, метою якого є утвердження регіонів як суб’єктів політичний та управлінських відносин, розширення повноважень регіональних органів влади.

У учасному світі розрізняють західний (європейський), американський і східний регіоналізм. Підґрунтям першого є пріоритет прав і інтересів конкретної особи над будь-якою спільнотою.

Регіоналізм направлений на згладжування контрастів між центральними і перефірійними регіонами, виконуючи стабілізуючу функцію. Слід розділяти регіоналізм як зовнішньополітичний курс, як ідеологія державного втручання і як економіко-політичну співпрацю держав, які утворюють регіональні союзи чи групування. Також є глобальний і локальний регіоналізм.

Познавательные статьи:



Психологические особенности спортивного соревнования

Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрации

Занятость населения и рынок труда

Социальный статус семьи и её типология