Закінчення Другої світової війни. Внесок українців у перемогу над фашизмом

↑

▷ Содержание

⇐ ПредыдущаяСтр 6 из 6

Після визволення території України Друга світова війна тривала ще майже рік, у ній продовжували воювати чотири Українські фронти, які брали участь у визволенні Польщі, Молдавії, Угорщини, Німеччини, Румунії,Югославії, Болгарії, Чехословаччини та ін.країн. Українці брали участь і у розгромі японської армії. У серпні 1944 р. військами 2-го і 3-го Українських фронтів було звільнено Молдавію і Румунію. У вересні 1944 р. війська 3-го Українського фронту брали участь у визволенні столиці Югославії Бєлграду, Болгарії. Війська 2-го і 4-го Українського фронтів очистили від фашистських військ східні райони Угорщини, частину Трансильванії. З’єднання 1-го Українського і 2-го Білоруського фронтів визволили Польщу. У 1945 році передбачався одночасний наступ на всьому радянсько-німецькому фронті, у якому мали брати участь три Білоруські і чотири Українські фронти. Війська 1-го Українського фронту під командуванням Г.Жукова брали участь у штурмі Берліну у квітні-травні1945 року.

Значним є внесок українців у перемогу над фашизмом: українці воювали на фронтах, брали участь у Русі Опору(не лише в Україні, але й в інших країнах Європи, зокрема Василь Порик з Вінничини став національним героєм Франції), самовіддано працювали у тилу. Український народ дав Червоній Армії 6 млн. бійців, кожен другий з них загинув, кожен четвертий став інвалідом. Серед військового керівництва СРСР було немало українців, найбільш відомі із них – М.Кирпонос, А. Єременко, С.Тимошенко, Р. Малиновський, І.Черняховський, П.Рибалко, К.Москаленко та інші. 2072 українці були удостоєні звання Героя Радянського Союзу. Із 7 млн. орденів і медалей, вручених солдатам і офіцерам Радянської армії, 2,5 млн. отримали жителі України. Загальна чисельність втрат цивільних та військових українців становила понад 13 млн чоловік (25% всього населення України, 40-44 % від загальних втрат СРСР). Повністю або частково було знищено 714 міст та 28 тис. сіл, 2 млн будинків. Окупанти спалили разом із мешканцями 250 сіл, у 230 концтаборах і гето загинуло 5,5 млн. чол., до Німеччини на примусові роботибуло вивезено 2,2 млн. чол. Сталінський режим знищив і депортував у райони Крайньої Півночі і Сибіру 1,5 млн. чол. Без житла залишилось 10 млн чоловік. Було знищено 16150 промислових підприємств. Матеріальні втрати України становили майже 1,2 трлн. крб., тобто третини національного багатства рреспубліки. З музеїв УРСР було вивезено близько 40 тис. картин, експонатів, інших художніх цінностей

Понад 2 млн. українців разом із військовими частинами рили окопи,
протитанкові рови, будували оборонні споруди.З України було вивезено і введено до дії на нових місцях понад 500 великих підприємств, в тому числі - тракторний, електромеханічний, турбогенератор­ний, паровозобудівний заводи з Харкова, "Більшовик", "Ленінська кузня", "Точелектроприлад", "Укркабель" та інші з Києва (всього 197 підприємств), суднобудівні з Миколаєва, заводи важкого машинобудування з Краматорська. Разом з устаткуванням і технікою на схід їхали кваліфіковані робітники, фахівці. Наприклад, 25 тис. шахтарів Донбасу виїхали в Кузбас і Караганду. Евакуація заводу «Арсенал» із Києва почалася 27 червня 1941 р. Усього було демонтовано й вивезено 1100 вагонів обладнання. Вже через 4 дня після прибуття на нове місце роботи, на Урал, «Арсенал» почав ви­пуск оборонної продукції. У лютому 1942 р. колектив, не припиняючи виро­бничої діяльності, за 9 діб створив надійну конвеєрну систему, завдяки якій випуск продукції нових протитанкових гармат подвоївся. На нових місцях доводилося працювати ненормований час у надзвичайно важких умовах при відсутності житла та поганому харчуванні. Для підвищення продуктивності праці було розгорнуто зма­гання серед робітників. З'явилися так звані «тисячники» - робітники, що за зміну виконували до 10 виробничих норм. Створювалися фронтові бри­гади, що ударно працювали для задоволення потреб фронту. Всього з України в глиб країни було евакуйовано понад 3.8 млн. робітників, селян і службовців. Евакуювали також власність колгоспів і радгоспів. З України в тил СРСР у перші місяці війни було відправлено понад 5 млн. голів худоби. Самовіддано працювали трудівники сільського господарст­ва. Більшість чоловіків пішли на фронт. їх замінили жінки, підлітки, старі. У МТС кількість жінок-трактористок у 1942 р. складала понад 40%. Створюва­лися жіночі тракторні бригади, часом вони працювали в полі по 22 години на добу. Жінки-селянки годували країну та фронт. Техніки не вистачало, нерідко люди запрягалися замість тяглових тварин. Такою дорогою ціною забезпечувалися продовольством народ і армія. За роки війни держава одержала від України 16,5 млн. т зерна, 400 тис. т м'яса, 200 тис. т молока.

29 червня 1941 р. почалося перебазування в гли­бокий тил Академії наук України. Кількість науковців скоротилася в 5 разів. Надзвичайно важливі дослідження, що мали велике оборонне значення, проводили академіки АН УРСР П. Будников, М. Доброхотов, О. Динник і інші. Неоціненний внесок у зміцнення обороноздатності Червоної Армії вніс колектив Інституту електрозварювання на чолі з академіком Є. Патоном. Інститут проводив величезну роботу на заводах танкової й авіаційної промисловості. Завдяки застосуванню автоматичного дугового зварювання було забезпечено значне підвищення продуктивності праці на оборонних підприємствах.Чимале значення мала також діяльність евакуйованих вузів. Приміром, Київський медінститут, що знаходився в Челябінську, протягом 1942 р. допоміг вилікувати 35 тис. поранених солдатів і офіцерів, що перебували в шпиталях.

Свій внесок у боротьбу з ворогом зробили майстри лі­тератури й мистецтва України: О. Довженко, О. Корнейчук, В. Сосюра, П. Тичина, М. Бажан, М. Рильський, М. Стельмах, А. Бучма, М. Ужвій тощо. Розгорнувся патріотичний рух збору коштів на будівництво танко­вих колон. На кошти діячів науки та мистецтва України в тилу було побу­довано 2 танкових колони.

Література

1. БердичевськийЯ. М. Щупак І.Я. Історія України в запитаннях і відповідях. – Запоріжжя:Прем’єр, 1999

2. БердичевськийЯ. М. Щупак І.Я. Історія України та Всесвітня історія в запитаннях і відповідях. – Запоріжжя:Прем’єр, 2001.

3. Бойко О.Д. Історія України. К.: Академвидав, 2005. – С. 420-428, 458-484

4. Гісем О.В. Мартинюк О.О.Історія України. Довідник для передекзаменаційної підготовки – Харків: Веста, 2006..

5. Гісем О.В. Мартинюк О.О.Історія України. Довідник. – Тернопіль: Навчальна книга- Богдан, 2003. – С.392-395, 398-400, 418-438.

6. Історія України та всесвітня історія ХХ століття: Зразки відповідей до екзаменаційних білетів: 11кл.. – К.: Школа, 1999.

7. Історія України. Плани семінарських занять з методичними рекомендаціями для студентів кооперативних технікумів і коледжів/ Укл. В.В. Батіг – К.: НМЦ Укоопосвіта, 2004. – С.23-30.

8. Ладиченко Т.В. Історія України ХХ ст.. Зразки відповідей до екзаменаційних білетів. – К, 2005.

9. Світлична В.В. Історія України. – К.: Каравела, 2005. –С. 334-337

Познавательные статьи:



Психологические особенности спортивного соревнования

Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрации

Занятость населения и рынок труда

Социальный статус семьи и её типология