Філософський східний світогляд грунтується на поєднанні принципів буддизму, індуїзму, конфуціанства, даосизму.

↑

▷ Содержание

⇐ ПредыдущаяСтр 2 из 8Следующая ⇒

Особливості філософствування в Індії та Китаї:

- усі філософські системи мають одночасно і релігійний характер;

- головна мета філософії – не пізнання світу, а встановлення гармонії людини і світу, зміна світовідношення.

На відміну від західної філософії, філософії Індії і Китаю майже завжди мають образно – інтуїтивний характер, афористичну та художню форму.

Західний тип філософствування має екстравертний характер, в ньому переважає науково-теоретична проблематика, матеріалістичне розуміння світу, тут сформувався культ знання заради знання.

Головні цінності західного шляху буття:

- особистість і її свобода;

- ідея і практика технічного оволодіння природою (людина сприймається як більш високе, ніж природа);

- ідея історії (вона надає людському розвиткові сенс, відмежовує його від еволюційного процесу природи як щось відмінне від нього).

Антична філософія – філософія Давньої Греції і Риму. На відміну від давньосхідної, вона з самого початку протиставила розум і знання уяві і вірі, намагалась перебороти міфологію почуттів міфологією розуму.

Головна риса античного світогляду – космологізм, що являє собою накладання земних відносин на всю природу.

Розпочиналась антична філософія з появи натурфілософських ідей та шкіл у Стародавній Греції. Основна проблема для мислителів (натурфілософів) Мілетської школи (VІІ – VІ ст. (-) – пошуки і визначення першопочатку буття:

- Фалес – вода розумна;

- Анаксімандр – «апейрон», безкінечне, всеохоплююче, що перебуває у вічному русі;

- Анаксімен – повітря.

Традицію мілетців продовжував Геракліт («Темний») (бл. 540 - бл. 480 рр. (-), для нього першопочатком є вогонь.

Вчення елеатів – Ксенофана, Парменіда, Зенона – стало новим кроком у становленні давньогрецької філософії, в розвитку її категорій, особливо категорії «субстанція», яка набуває філософського змісту, оскільки ця субстанція – буття.

Значним етапом у розвитку античної філософії стало атомістичне вчення, розроблене Левкіппом, Демокрітом та Епікуром. Обґрунтовуючи першопочатки атомісти вважали, що ними є атоми (буття) і пустота (небуття). Буття розглядалось як антипод пустоти.

Друге питання семінарського заняття вивчається студентами самостійно. В якості узагальнення матеріалу слід зазначити, що під німецькою класичною філософією розуміють філософську культуру Німеччини кінця ХVШ – початку ХІХ ст., що підняла на недосяжний рівень теоретичний спосіб філософствування. Студентам можна запропонувати прокоментувати вислови п редставників німецької класичної філософії:

- Іммануїл Кант (1724 – 1804) – «Дві речі наповнюють душу людини неперевершеним захопленням – зоряне небо над нами і моральний закон всередині нас»;

- Йоган Готліб Фіхте (1762- 1814) – «Моя система – це перша система свободи; як та нація звільнила людину від зовнішніх ланцюгів, так і моя система звільняє від речей самих по собі»;

- Фрідріх Вільгельм Шеллінг (1775 – 1854) – «В науці стільки науки, скільки в ній мистецтва»;

- Георг Вільгельм Фрідріх Гегель (1770- 1831) – «Я вважаю, що світовий дух дав команду часу «вперед»;

- Людвіг Андреас Фейєрбах (1804- 1872) – «Людина вірить у богів не лише тому, що має фантазію та почуття, а також і тому, що їй притаманне прагнення бути щасливою; вона вірить у досконалу істоту тому, що сама хоче бути досконалою; людина вірить у безсмертну істоту, тому що сама не бажає помирати».

Загальні риси німецької класичної філософії:

- спільна проблема – проблема граничних пізнавальних можливостей людини, в процесі вирішення стає проблемою тотожності мислення і буття;

- сформульовано принцип діяльності – активності суб’єкта пізнання, що створював у навколишній реальності свій об’єкт;

- суб’єкт розглядається як носій активності, об’єкт – як та частина реальності, на яку спрямовано увагу суб’єкта, промінь його активності;

- ідея саморозвитку як результат такого розв’язання суперечностей всередині суб’єкта чи об’єкта, що приводить до нової якості;

- абсолют розуміється як розгортання певного логічного процесу у світі, в цілому відбувається деперсоналізація і пантеїзація Бога.

В межах німецької класичної філософії розроблено цілісну діалектичну концепцію розвитку.

Розглядаючи третє питання, варто дати загальну характеристику української філософської думки та визначити її місце в загальносвітовій філософії.

Українська філософія – явище переважно внутрішнє у відношенні до української культури, тобто вона виражала, виводила на рівень осмислення деякі важливі риси національного характеру та світосприйняття українців.

Особливості української філософії:

- є внутрішнім явищем української культури;

- не має схильності до абстрактно – раціональних системних побудов;

- схильність до моральних настанов та життєвого повчання;

- позитивне ставлення до релігії, до шанування вищих духовних цінностей;

- оберненість у бік історичних та історіософських осмислень особливостей долі як українського народу, так і слов’янства в цілому;

- сильна інтегрованість у літературу, громадсько–політичну думку, культурно–історичні проекти та міркування.

Своєрідну систему філософсько–поетичного світосприйняття розробив найвідоміший вихованець Києво-Могилянської Академії Григорій Сковорода (1722- 1794):

- світ складається із двох натур (тварі та душі): видимої, чуттєвої, але не справжньої і не першої за суттю, та невидимої, духовної, вічної та чистої, а тому – справжньої основи будь – чого, тобто Бога;

- дві натури співвічні, існують ніби паралельно, а тому жодну з них не можна просто знехтувати, але духовна натура ніколи не виявляється у видимій адекватно, тому між ними точиться вічна боротьба;

- Біблія – символічний особливий реальний світ, що існує поміж великим світом (макрокосмом, космосом) та малим (мікрокосмом, людиною), форма переходу від видимого, чуттєвого світу до духовного;

- людина, як малий світ, мікрокосмос поєднує в собі дві натури, своїм життям демонструє їх боротьбу та весь можливий діапазон її виявлення;

- перед людиною стоїть завдання пізнати себе, тобто зрозуміти, осмислити себе як особливий перехід між світовими натурами, і, відповідно, визначити своє місце у світовій драмі;

- оскільки дух за своєю суттю є єдиним та неподільним, то найбільш цілісно, повно та адекватно він являє себе у порухах людського серця;

- треба прислухатись до голосу серця, бо саме в ньому найбільш прямо (повно) являє себе людська суть (людська натура); серце є осередком духовного життя в людині;

- наука про людину та її щастя – найважливіша з усіх наук;

- любов та віра дають змогу людині вийти за межі свого тлінного звичайного «Я», живлять душу людини, наповнюють її творчою енергією, підштовхують на шлях дійсного щастя;

- антиподами любові та віри, протилежними за своєю дією на людину, є поняття суму, туги, нудьги, страху; запорука здоров’я душі – її радість, кураж;

- людське щастя втілюється не тільки в духовних шуканнях, не тільки у сердечній радості, а й у сродній праці, яка приносить внутрішнє задоволення і душевний спокій (діатрібу), є обов’язковою умовою самореалізації людини.

Четверте питання передбачає огляд філософських поглядів українських громадських діячів, літераторів другої половини ХІХ – початку ХХ ст. - І.Франка, М.Драгоманова, Лесі Українки, М.Грушевського. У відповідях слід підкреслити соціальну спрямованість філософської думки цього періоду.

В п’ятому питанні необхідно дати загальну характеристику філософської проблематики ХХ – початку ХХІ ст. Сучасна епоха породжує прагнення оновити традиційні ідеї, тому філософи активно залучають до кола своїх пізнавальних інтересів проблеми суспільства, людини, науки, культури, цивілізації.

Основні ідеї сучасної філософії:

- ідея цілісного знання про людину, що поєднує конкретно – наукове і філософське начала, породила філософську антропологію (М.Шелер, Г.Плеснер, Е. Кассірер, Хосе Ортега – і – Гассет) - все буття світу визначається через людське буття; людина трактується майже телеологічно як завершення еволюції світу; вихід за межі людини тут означає соціалізацію і гуманізацію - постійне відтворення людяності –торжество людського начала в стихії біологічного;

- ідея споконвічного існування сутності людини стала однією з основ філософії екзистенціалізму (М.Хайдеггер, К.Ясперс, Ж.-П.Сартр, А.Камю) - на перший план вийшла ідея абсолютної унікальності людського буття, проблема людини та її місця в світі, духовної витримки людини, яка потрапила в потік подій і втратила контроль; зосереджувалась увага на кризових ситуаціях у житті людини і людства; центральна проблема – відчуження індивіда від суспільства;

- ідея рівної цінності особистості та суспільства, співтворчої єдності людини і Бога стали основою персоналізму (М.Бердяєв, Л.Шестов, Е. Муньє, П.Тейяр де Шарден), що є способом людського буття у світі, утверджує головною цінністю буття – вільну особистість, яка творить: творчість доводиться до творення себе, в ході чого людина набуває риси Боголюдини.

Основні течії сучасної світової філософії:

- неопозитивізм (М.Шлік, Р.Карнап, Я.Лукасєвич, Я.Вітгенштейн), який претендував на аналіз філософсько–методологічних проблем, висунутих у ході науково-технічної революції;

- практичний раціоналізм (К.Поппер, П.Фейєрабенд) виражає прагнення

відділити сферу раціональності (науку) від псевдонауки, метафізики та ідеології,

розмежувати їх;

- структуралізм (К. Леві-Стросс, Ж.Лакан) – загальна назва напрямків соціогуманітарного пізнання ХХ ст., пов’язаних із виявленням структури, тобто сукупності відношень між елементами цілого, що зберігають свою сталість у ході різних перетворень і змін; пошук структур відбувається в різних сферах культури;

- герменевтика (Г.-Г.Гадамер, К.Аппель, П.Рікьор) – теорія розуміння вчення про розуміння та інтерпретацію документів, що містять у собі смислові зв’язки, вчення про передумови і засоби такого розуміння.

Семінарське заняття № 1.

Спеціальність 5.03051001 Товарознавство та комерційна діяльність,

5.14010102 Ресторанне обслуговування

Познавательные статьи:



Где возникла философия и почему?

Относительная высота сжатой зоны бетона

Сущность проекции Гаусса-Крюгера и использование ее в геодезии

Тарифы на перевозку пассажиров