Заглавная страница Избранные статьи Случайная статья Познавательные статьи Новые добавления Обратная связь FAQ Написать работу КАТЕГОРИИ: ТОП 10 на сайте Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрацииТехника нижней прямой подачи мяча. Франко-прусская война (причины и последствия) Организация работы процедурного кабинета Смысловое и механическое запоминание, их место и роль в усвоении знаний Коммуникативные барьеры и пути их преодоления Обработка изделий медицинского назначения многократного применения Образцы текста публицистического стиля Четыре типа изменения баланса Задачи с ответами для Всероссийской олимпиады по праву
Мы поможем в написании ваших работ! ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?
Влияние общества на человека
Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрации Практические работы по географии для 6 класса Организация работы процедурного кабинета Изменения в неживой природе осенью Уборка процедурного кабинета Сольфеджио. Все правила по сольфеджио Балочные системы. Определение реакций опор и моментов защемления |
У період античності виникли, як відомо, логіка, риторика, поетика.Содержание книги
Поиск на нашем сайте Теорія редагування скористалася цілою низкою їх положень: · питання ефективності повідомлень; · теорія готування повідомлень (знаходження, розташування, компонування матеріалу); · словесне оформлення (правильність, доречність, зрозумілість); · теорія стилів повідомлень (високий, середній, низький); · способи опрацювання повідомлень (видалення, вставлення, заміна частини); · логічні норми; · поетичні норми. Отже, редагування як соціально необхідний процес опрацювання тексту існує вже близько двох з половиною тисяч років, проте редагування як наука виникло не так давно – лише століття тому. За М.Феллером і В.Різуном виділяємо три етапи становлення редагування: 1) редагування як психофізіологічна функція контролю за власним мовленням (прообраз редагування в епоху несвідомого авторства); 2) редагування як авторська свідома дія контролю за власним мовленням, що є проявом авторства на ранніх етапах переходу від несвідомого до свідомого авторства в епоху виникнення письма; 3) редагування як професійна діяльність, спрямована на аналіз, обробку чужих текстів у епоху виникнення друкарства. З. Партико виділяє періоди, а в їх межах – етапи розвитку редагування: І – Період існування редагування як виду практичної діяльності (ІІІ ст. до н. е. – середина ХІХ ст.), у тому числі етапи: - виникнення редагування (ІІІ ст. до н. е. – початок н. е.); - стагнація в редагуванні (початок н. е. – середина ХV ст.); - відродження редагування (кінець ХV ст. – середина ХІХ ст.). ІІ – Період нагромадження фактів редакційної практики та теорії (друга половина ХІХ ст. – 30-ті роки ХХ ст.). ІІІ – Період функціонування редагування як науки (30-ті роки ХХ ст. – початок ХХІ ст.), у тому числі етапи: - становлення редагування як науки (30-ті – 60-ті роки ХХ ст.); - класичне редагування (60-ті – 90-ті роки ХХ ст.); - комп'ютерне редагування (90-ті роки ХХ ст. – початок ХХІ ст.). В. Різун історію редагування поділяє на два періоди: догазетно-журнальний і газетно-журнальний. Догазетно-журнальний період включає два етапи: 1) етап авторського редагування (до ХVІ ст.), котрий збігається з літописанням і виникненням рукописної книги, початком книгодрукування в Україні, зародженням полемічно-публіцистичного мовлення; 2) етап формування редагування як окремого виду професійної діяльності, що існувала в структурі видавничо-друкарської справи, від зародження друкарства, наукових і літературних гуртків, шкіл, братств, де збиралися науковці, літератори, що займалися підготовкою рукописів до видання, аж до виникнення й становлення мануфактурного способу виготовлення книги (ХVІ – ХVІІІ ст.). Газетно-журнальний період розвитку літературного редагування, починаючи з ХІХ ст. і до наших днів, пов'язаний із розвитком української журналістики. Газетно-журнальне редагування формувалося на традиціях редакторської праці, що були закладені раніше в книговидавничій справі, під впливом письменницької діяльності тощо. В Україні в часи середньовіччя, у майстернях, де виготовляли рукописні книги, працювали так звані „справники", які звіряли переписані копії з оригіналами книг. „Справники” одночасно виконували функції і коректора, і текстолога. І. Федоров, який прибув із Москви до Львова, теж був справником. Оскільки через „справництво” він змушений був покинути Москву. І. Федоров у канонічних текстах заміняв малозрозумілі слова на зрозуміліші, тобто виконував одне з основних завдань – адаптацію тексту. У 17 ст. у друкарні Києво–Печерської лаври коректорів називали „столпоправителями", а у Львівській братській школі – „дозорцями”. Як і в країнах Західної Європи, в Україні поряд з практикою видавничої справи ставили й деякі питання теорії опрацювання повідомлень. Наприклад, І. Галятовський підготував трактат „Наука, елбо способ зложення казання", Ф. Прокопович – підручник „Риторика”, М. Довгалевський та Г. Сковорода (на жаль, робота Сковороди до нас не дійшла).
|
||
|
Последнее изменение этой страницы: 2017-02-05; просмотров: 428; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы! infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 216.73.216.236 (0.007 с.) |