Участь народних засідателів та присяжних у суді першої інстанції

↑

▷ Содержание

⇐ ПредыдущаяСтр 7 из 21Следующая ⇒

(ч. 4 ст. 124, ч. 1 ст. 127 Конституції України, ч. 3 ст. 5 Закону України «Про судоустрій України», ч. 2 ст. 18, ч. 2, 4 ст. 234 ЦПК України, ст. 17, 259 КПК України)

Відповідно до ч. 2, 4 ст. 234 ЦПК України суд у складі професійного судді (головуючий) і двох народних засідателів вирішує справи окремого провадження про:

- обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатною та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи;

- визнання фізичної особи безвісно відсутньою чи оголошення її померлою;

- усиновлення;

- надання особі психіатричної допомоги в примусовому порядку;

- обов'язкову госпіталізацію до протитуберкульозного закладу.

Участь народних засідателів у розгляді справ про усиновлення обумовлена тим, що результат вирішення справи не в останню чергу залежить від моральної оцінки обставин і спроможності усиновителів надати дитині батьківську опіку. Для правильного і найбільш справедливого застосування правових наслідків при вирішенні таких справ важливими є не стільки правові знання суддів, скільки їхній життєвий досвід і моральність. Необхідність залучення народних засідателів до розгляду інших категорій справ можна пояснити потребою підвищити довіру до суду, а також створити додаткові гарантії незалежності і неупередженості суду при вирішенні справ, які пов'язані із втручанням у сферу правосуб'єктності особи чи примусовим лікуванням.

Кримінальні справи про злочини, за які законом передбачена можливість призначення покарання у виді довічного позбавлення волі, в суді першої інстанції розглядаються судом у складі двох суддів і трьох народних засідателів. У кримінальному процесі можлива участь запасного народного засідателя. Суд присяжних в Україні поки що не запроваджено.

Гласність та відкритість судового процесу

(п. 7 ч. 3 ст. 129 Конституції України, ст. 9 Закону України «Про судоустрій України», ст. 6 ЦПК України, ст. 4⁴ ГПК України, ст. 12 КАС України, ст. 20 КПК України)

Ці два принципи у судочинстві гарантують прозорість діяльності судової влади як для учасників судового процесу, так і для громадськості.

Гласність вимагає від суду забезпечити усім особам, які мають інтерес у результатах вирішення справи, можливість брати участь у судовому процесі. Такі особи мають право знати про час і місце судового засідання у їхній справі, право бути вислуханим у суді, а також знати про всі ухвалені рішення у їхній справі. Негласне проведення судових засідань позбавляло б сторін та інших учасників судового процесу будь-яких гарантій для доведення обґрунтованості своєї позиції.

Відкритість означає вільний доступ громадськості до судового розгляду і до рішень суду; такий доступ може бути обмежений законом і лише з легітимною метою (з легітимних підстав).

Рівність учасників судового процесу перед законом і судом

(п. 2 ч. 3 ст. 129 Конституції України, ст. 7 Закону України «Про судоустрій України», ст. 5 ЦПК України, ст. 4² ГПК України, ст. 10 КАС України, ст. 16, 261 КПК України)

Рівність учасників судового процесу перед законом означає наділення їх рівними правами і рівними обов'язками щодо участі у процесі та відстоюванні своєї позиції.

Рівність перед судом покладає на суд обов'язок не надавати будь-яких переваг, що не обумовлені законом, будь-якому з учасників судового процесу. Так само недопустимою є будь-яка дискримінація.

Змагальність сторін

(п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України, ст. 10 ЦПК України, ст. 4³ ГПК України, ст. 11 КАС України, ст. 16-1 КПК України)

Цей принцип покладає на сторони обов'язок доводити перед судом ті обставини, щодо яких існує спір і які мають значення для справедливого вирішення справи. Доказову базу у справі формують сторони, вони й доводять перед судом переконливість своєї позиції, роль суду полягає у вирішенні справи.

Диспозитивність

(ст. 11 ЦПК України, ст. 11 КАС України, ст. 16-1, 275 КПК України)

Принцип диспозитивності покладає на суд обов'язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі (учасники спірних правовідносин). Сам суд не може ініціювати вирішення справи - це відрізняє його від контролюючого органу. Суд не може виходити за межі вимог сторін у справі. Відповідно до цього принципу сторони можуть вільно розпоряджатися своїми правами щодо предмета спору.

Познавательные статьи:



Как правильно слушать собеседника

Типичные ошибки при выполнении бросков в баскетболе

Принятие христианства на Руси и его значение

Средства массовой информации США