Свідомість людини є результатом тривалого розвитку і вдосконалення живих організмів, їх способу зв'язку з навколишнім середовищем.

↑

▷ Содержание

⇐ ПредыдущаяСтр 14 из 20Следующая ⇒

Лише у організмів з центральною нервовою системою і головним мозком виникає психіка — чуттєво-емоційне реагування, за допомогою якого організм орієнтується в навколишньому середовищі і яке керує його поведінкою на основі умовних та безумовних рефлексів.

На цій підставі у людини психіка отримує властивість свідомості, що пов'язано з функціональним станом ускладненого головного мозку, а саме з функціональним станом кори головного мозку.

У філософському розумінні категорії «матерія» протистоїть категорія «свідомість». Свідомість є одним з основних понять класичної західної філософії. Свідомістю називають здатність людини до мислення. Синонімами слова «свідомість» в історії філософії служили такі поняття, як «ідеальне», «дух», «загальна ідея», «божественний розум», «об'єктивний розум», «світова воля», «внутрішній світ», «усвідомлене буття» і т.д.

Свідомість – це соціально-культурне явище. Сам факт свідомості не передається у спадок.

А отже свідомість – це здатність головного мозку людини цілеспрямовано відображати буття світу та перетворювати його в образи і поняття.

Матеріальною формою існування свідомості є мова.

Мова – це система знаків, яка служить засобом людського спілкування й мислення.

Мова виконує дві функції:

пізнавальну

комунікативну.

Пізнавальна (гносеологічна) функція – пізнання й передача знань за допомогою мови.

Комунікативна функція – за допомогою мови ми спілкуємося й між людьми виникають певні взаємовідносини.

Мова може бути природною (створюється народом і має універсальний характер) або штучною (спеціально створюється людиною для різних наук: есперанто, креслення, математика, комп’ютерна мова).

Засобом вираження свідомості є мова, яка з’явилась через мислення, а отже є універсальним засобом спілкування та вираження своєї думки. Таким чином, мова та мислення взаємопов’язані і виникають майже одночасно.

Мова – наслідок свідомості.

Засобом вираження мови є знаки, букви та жести.

Свідомість спрямована не на слова (якщо, звичайно, це не буде спеціальною метою, наприклад, філолога), а на їх зміст, на те, що вони позначають: речі, властивості, сенс. Мислення завжди змістовне, і в цьому його принципова якісна відмінність від формально-логічних операцій комп’ютерів, що можуть за багатьма параметрами перевищувати людину: наприклад, за швидкістю дії та обсягом пам’яті.

Так як свідомість нерозривно пов’язана з мозком, має фізіологічну основу, з одного боку, і соціальну природу, з іншого, то виникає проблема: що вважати головним в людині — природне, біологічне чи соціальне. Говорячи іншими словами, чи є людина більше біологічною істотою чи соціальною.

Свідоме і несвідоме.

Свідомість виникає тільки в суспільстві і є, передусім, заміною діяльності, коли знаряддя і дії замінюються словами і знаками. Саме ця діяльність зі знаками і становить сутність логічного мислення як основи свідомості. Саме вона відрізняє свідомість людини від свідомості тварин. Людське мислен­ня має нерозривний зв’язок з реальністю і таким чином відрізняє свідомість від формалізованої діяльності комп’ютера.

Свідомість не тільки відображає світ, але і створює його, удосконалює свій власний світ і життєвий світ людини.

Свідомість, як вже зазначалось у темі «Буття», усвідомлює буття людини в світі. Ця здатність називається самосвідомістю.

Самосвідомість один з найважливіших структурних рівнів свідомості, для якого є властивим усвідомлення себе як особистості. Самосвідомість виникає на певному етапі саморозвитку людини. Кожна людина в давні часи усвідомлювала себе як член даного суспільства. На наступному етапі формування самосвідомості людина починає ставиться до іншої людини, як до індивідуальності, і тоді починає й себе відносити до індивіда.

У свою чергу, у самосвідомості виділяють глибокий підсвідомий (самоповагу) і свідомий (самооцінку) рівні сприйняття.

Самоповага — це те, що людина почуває стосовно себе в глибині душі, у підсвідомості. Якщо у людини високий рівень самоповаги, то у спілкуванні вона неагресивна, психологічно стабільна, стримана і впевнена у собі. Самоповага й самооцінка обернено пропорційні одна одній.

У людини з важким характером низька самоповага і висока самооцінка. Вона вважає, що у неї немає ніяких недоліків, а тому у всіх конфліктах завжди винен хтось інший, але не вона.

Самооцінка — це те, що людина про себе думає. Зовнішньо воно виявляється через рівень домагань — місце, на яке претендує людина серед оточуючих. Самооцінка складається з оцінки своєї фізичної привабливості, моральних якостей, характеру, розуму, професійної кваліфікації, сексуальних якостей, уміння заробити гроші тощо. Вона також залежить від оцінки оточуючих.

Самооцінка дається на основі самосвідомості.

Поряд із свідомістю у внутрішньому світі людини існує рівень несвідомого. Вважають, що несвідоме – це сукупність психічних явищ, станів і дій, які лежать поза сферою розуму.

До несвідомого належать сновидіння, гіпнотичні стани, стани неосудності, явища сомнаболізму, а також інстинкти та запорогові почуття.

Інстинкти і запорогові почуття — це такі структурні елемен­ти несвідомого, які можуть зароджуватись на рівні підсвідомого, за­лежати від нього, а з часом переходити на рівень свідомості.

До структури несвідомого зараховуються також автоматизми й інтуї­ція, які можуть зароджуватись на рівні свідомості, а з часом поринати у сферу несвідомого. Під автоматизмами розуміють складні дії люди­ни. Первинно утворюючись під контролем свідомості, в результаті довгого тренування та багаторазового повторювання, вони набувають несвідомого характеру.

Завдяки включенню несвідомого до психічної діяльності, на дум­ку вчених, навантаження на свідомість зменшується, а це в свою чер­гу розширює поле творчих можливостей людини. Сучасна наука оперує і поняттям підсвідомого. Це особливий пласт або рівень несвідо­мого. До нього включаються психічні явища, пов'язані з переходом операцій діяльності з рівня свідомості на рівень автоматизму.

Одним із перших в історії науки розв'язати проблему співвідношення свідомого й несвідомого намагався австрійський психолог Зиґмунд Шломо

Що таке пізнання.

В усьому світі живої природи суспільство займає місце особливе саме тому, що воно наділене свідомістю. Свідомість не являє собою природженої властивості суспільства, її воно набуває в процесі пізнання світу. Отже, процес пізнання являє собою ту особливу рису, завдяки якій суспільству належить особливе місце в живій природі.

Пізнання - це суспільно-історичний процес творчої діяльності людей, який формує їх знання, що визначають цілі і мотиви їх діяльності.

Пізнання - це основна ознака суспільства, завдяки якій люди стають людьми. Якщо новонароджену людину ізолювати, то вона буде розвиватись тільки біологічно, як це характерно для всього тваринного світу. Але людина відрізняється у всьому тваринному світі тим, що вона здатна пізнавати і ним формувати, свідомість і здатність мислити. Процес пізнання суспільно-історичний. Це значить, що кожна окрема людина може пізнавати.світ тільки в суспільстві, при допомозі тих дорослих людей, які її оточують. Без людського оточення людина ніколи не стане людиною.

Навколо процесу пізнання у філософії і до сьогодні існу­ють суперечки. Проблема полягає в тім, що частина філософів (ідеалісти) вважає світ непізнаним. Ідеалісти твердять, що ніякого пізнання немає, що волею космосу відразу дається все в такому вигляді, як вона сприймає. Ці філософські погляди називають агностицизмом.

Агностицизм - це таке філософське вчення, яке частко­во або повністю заперечує можливість пізнання світу. (Грецьке „а" - заперечення, „гносіз" - знання). Більшість філософів і людства світу дотримується переко­наності в тім, що світ можна пізнати, що завдяки пізнанню людина стає людиною.

Пізнання - це складний процес, це діяльність розуму людини від незнання до знання, від менш досконалих знань до і,ш досконалих. Процес пізнання людиною світу проходить 3 етапи: живе споглядання, абстрактне мислення і практика.

Живе споглядання - це процес сприймання людиною якогось предмету чи явища за допомогою органів чуття.

Абстрактне мислення - це уява в мозку людини зов­нішнього, вигляду того предмету, який вона сприймала органами чуття....

Практика - це практичне використання даного предме­ту, яке залишає в уяві людина не тільки зовнішній образ, а і внутрішні властивості даного предмету.

Познавательные статьи:



Коммуникативные барьеры и пути их преодоления

Рынок недвижимости. Сущность недвижимости

Решение задач с использованием генеалогического метода

История происхождения и развития детской игры