Правова держава: становлення ідеї

↑

▷ Содержание

⇐ ПредыдущаяСтр 8 из 15Следующая ⇒

В історії становлення ідеї правової держави виділяють дві основні парадигми: Античність і Новий час¹. Античні учення відрізнялися нерозчленованістю понять «суспіль­ство» і «держава», а уявлення про право носили релігійно-міфологічний характер. Правління права постає в їхніх працях як протилежність беззаконню та анархії. Принцип законності як основоположний для життя суспільства-дер­жави був вироблений уже в повчаннях семи афінських

¹ Козлихин И.Ю. Право и политика. — СПб: Изд-во Санкт-Пе­тербург.ун-та, 1996. — С.9.

_S121

мудреців, зокрема Солона. Сократ же довів цю ідею до до­сконалості. Із його точки зору, вища справедливість поля­гає в покорі законам, яка приводить до єднання громадян, однодумства, впорядкованості та гармонії. Його послідовник Платон ставлення до законності розглядав як один із кри­теріїв поділу держав на правильні та неправильні: «... Вва­жається за краще, щоб володарював закон, а не хто-небудь із середовища громадян». Принцип правління права, а не Людей, в завершеному вигляді був сформульований Аріс-тотелем і Цицероном. Останній стверджував, що державою може вважатися тільки правове співтовариство.

Із сучасної точки зору античні уявлення про правління права мають істотну ваду, а саме — відсутність положень про права особи як ознаку та мету правової держави. Сво­бода та індивідуальні права, що випливають із неї, розумі­лася тільки як колективна цінність, як якість, властива не всім, а тільки вільним громадянам певного полісу.

Діячі ранньобуржузних революцій та епохи Просвітни­цтва розробили ідеї про найважливіші компоненти право­вої держави, а саме теорію прав людини й ідею розподілу влади.

Джон Лільберн (середина XVII ст.) уперше ввів у обіг поняття «права людини». Із його точки зору свобода слова, совісті, друку, петицій, торгівлі, рівність перед законом і судом, право власності складають природжені (надані не державою, а Богом і природою) права людини. Його сучас­ник Джеймс Гаррінгтон уперше використав термін «верхо­венство права». Джон Локк (друга половина XVII ст.) роз­робив учення про гарантії забезпечення прав людини, якими є: законність, розподіл властей, право народу на опір незаконним проявам влади. Шарль Луї Монтеск'є обґрун­тував ідею верховенства конституції в державі, ідею розпо­ділу влади як гарантії проти тиранії.

Філософське обґрунтування ідеї правової держави тра­диційно пов'язують з ім'ям Іммануїла Канта. Відповідно до визначення Канта держава — це об'єднання великої кількості людей, підпорядкованих правовим законам.

Термін «правова держава» ввів до наукового і полі­тичного обігу німецький учений Карл Теодор Велькер (1813р.),а Роберт фон Моль дав йому визначення: правова держава — це держава, заснована на закріпленні в консти­туції прав і свобод громадян та забезпеченні їх судового захисту (1829 p.).

Ідея правової держави розвинулася в працях відомих вітчизняних юристів (Станіслав Дністрянській, Микола Палієнко). Так, із погляду українського юриста Богдана Кістяківського правова держава — це конституційна дер­жава. «У конституційній державі влада, перетворюючись на правову, принципово відрізняється від влади в історич­но передуючих конституційній державі типах держави... У конституційній державі влада перестає бути фактично пануванням людей і перетворюється на панування право­вих норм».

У XX ст. ідея правової держави набула нормативного виразу в конституціях багатьох сучасних країн. У Німеч­чині, Іспанії, Україні ідея правової держави закріплена безпосередньо, в конституціях інших держав (Австрія, Греція, Франція) вона одержала непряме закріплення. Але навіть там, де ідея правової держави формально не закріп­лена в конституції, вона фактично реалізується в право­вому статусі особистості, системі та діяльності органів державної влади.

Познавательные статьи:



Коммуникативные барьеры и пути их преодоления

Рынок недвижимости. Сущность недвижимости

Решение задач с использованием генеалогического метода

История происхождения и развития детской игры