Раціоналізм думок Мономаха у творі «Повчання дітям»

↑

▷ Содержание

⇐ ПредыдущаяСтр 4 из 5Следующая ⇒

Появу раціоналістичних та гуманістичних тенденцій у літературі можемо спостерігати у творі Володимира Мономаха “Поучение детям”. У ньому Володимир Мономах виразив своє життєве кредо: мета життя князя — це турбота про землю руську і свій народ. Великий князь київський, виходячи з власного досвіду, прагне виразити свій ідеал людського буття, який він вбачає в людському співчутті до страждань інших, у прагненні запобігти братовбивчим війнам, у спасінні людей від злочинів і нерозумних дій. Князь, звертаючись до нащадків, вчить: “...не откровение, не правоверие, а только разум, знання, делают князя праведньїм и мудрьім”.

112. Поширені стилі в архітектурі Галицько-Волинського князівства:

Романський, готичний

Де навчалось найбільше вихідців з укр. земель

українці-русини навчалися у Сорбонні, Болонському, Падуанському, Празькому, Гейдельберзькому та інших університетах.

Своєрідність українського Відродження

115. Ансамбль Успенської церкви: церкви складається з вежі Корнякта, каплиці Трьох Святителів і власне самої Успенської церкви (ренесанс).

Розвиток книгодрукування

Вперше друкована книга в Україні з’явилася у другій половині XVI ст., а до цього книги були рукописні. Переписування книг — це була дуже копітка, виснажлива робота. На одну книгу йшло дуже багато часу: і рік, і більше. Тому подією величезної культурної ваги стало запровадження книгодрукування в Німеччині у середині XV століття, яке швидко було запозичене практично всіма країнами Європи, утому числі й Україною. Початок слов’янського друкування припадає на 1491 рік, коли відомий друкар Фіоль у Кракові надрукував дві книжки — „Часословець» і „Осмоглас- ник». Обидві книги набрані кирилівським шрифтом, який є основою сучасної української та російської азбуки.Батьком українського друкарства вважають Івана Федорова.

Іван Федоров народився близько 1510 року (точна дата його народження невідома), переїжджає до Львова, де з великими труднощами відкриває друкарню. У 1574 році він друкує..Апостол», який вважається першою українською друкованою книгою в Україні. У Львівській друкарні Іван Федоров видає й „Азбуку» — перший слов’янський підручник, надрукований кирилівським шрифтом. Обсяг книги — 80 сторінок. У 1576 році Іван Федоров переїжджає до Острога, де на кошти князя Острозького відкриває друкарню, і за чотири роки (з 1578 по 1581) випускає у світ „Азбуку», „Псалтир», „Новий Завіт» (988 сторінок!), „Книжку зібрань речей найпотрібніших коротко викладених» та „Хронологію». 12 серпня 1581 році Іван Федоров видає один з шедеврів давньоукраїнського друкарства — повну слов’янську „Біблію». 18 червня 1578 р. перевидала «Буквар», уперше надрукований у Львові в 1574 р.

Острог став також першим в Україні центром видання тогочасної публіцистики, яку пізніші дослідники назвали «полемічною літературою». З 20- х років XVII ст. найбільшим центром книгодрукування в Україні стає Києво- Печерська лавра. Лаврська друкарня видавала переважно церковно-служебну, богословську літературу, але не обходила своєю увагою і навчальну, світсько- політичну літературу та віршовані твори („Служебник», „Псалтир», „Акафіст», „Триодь», „Євангеліє вчительне», „Часослов», „Лексікон словеноросский» та багато інших). Видання Києво-Печерської лаври відзначалися високою поліграфічною технікою.

Структура культури

Розрізняють культуру матеріальну і культуру духовну.

Матеріальна культура охоплює різноманітне коло речей, у середовищі яких, власне, й протікає все життя як кожної окремої людини, так і суспільства в цілому. Під матеріальною культурою розуміють сукупність будь-яких матеріальних цінностей, створених людством протягом історії, що збереглися донині.

До духовної культури належить сфера виробництва, розподілу і вжитку найрізноманітніших духовних цінностей. Галузь духовної культури включає всі результати духовної діяльності людства: науку, філософію, мистецтво, мораль, політику, право, освіту, релігію, сферу керівництва суспільством і управління ним. До духовної культури разом з цим належать також і відповідні установи, організації, заклади (як-от: наукові інститути, вузи, школи, театри, музеї, бібліотеки, концертні зали тощо), які у своїй сукупності забезпечують функціонування духовної культури.

Поділ культури на духовну і матеріальну є відносним. Дуже часто неможливо однозначно віднести ті чи інші явища до галузі матеріальної чи духовної культури. Одними своїми гранями вони належать до культури матеріальної, іншими - до культури духовної.

Духовна культура-важливий чинник суспільного прогресу. її рівень визначає ступінь інтелектуального, естетичного, художнього та морального розвитку суспільства.

Існує певна типологія культур. Так, зокрема, виокремлюють культуру: національну (українську, німецьку, французьку тощо); регіональну (слов'янську, американську, африканську і т. д.); культуру певних соціальних суб'єктів. Вирізняють також певні культурні епохи: культура античної епохи, культура Середньовіччя, культура епохи Відродження; певні форми культури: політична, соціальна, правова, економічна, екологічна, етнічна, фізична, моральна і т. ін. культури. У літературі називають також такі специфічні культурні пласти і культурні підрозділи, як масова, елітарна, молодіжна культура тощо, а також офіційна культура.

Неолітична революція

історичний період переходу в епоху неоліту від привласнюючого до відтворюючого типу господарства, це пов'язано з виникненням скотарства, тваринництва, землеробства. Цей процес сприяв виникненню міських поселень, ремесел та писемності.

Художній метод

Художній метод — це сукупність принципів ідейно-художнього пізнання та образного відтворення світу, спосіб осягнення дійсності засобами мистецтва. В історії літератури виділяють такі художні методи: бароко, класицизм, сентименталізм, романтизм, реалізм, натуралізм, модернізм. Кожний художній метод (за винятком модернізму) має відповідний літературний напрям. Напрям користується певним методом, заснований на ньому.

Мозаїка

Моза́їка (фр. mosaique, італ. італ. mosaiko, від лат. musivum, букв. присвячене музам; грец. μοΰσα — муза) — зображення чи візерунок, виконані з кольорових каменів, смальти, керамічних плиток, шпону та інших матеріалів.

В Київській Русі використовували кольорові смальти (сплав скла з матеріалами, що заглушають його, і різними барвниками).

121.

Познавательные статьи:



Коммуникативные барьеры и пути их преодоления

Рынок недвижимости. Сущность недвижимости

Решение задач с использованием генеалогического метода

История происхождения и развития детской игры