Політика корпорації щодо структури капіталу.

↑

▷ Содержание

⇐ ПредыдущаяСтр 5 из 8Следующая ⇒

Кожна корпорація прагне досягти оптимальності у співвідношенні між джерелами фінансування, тому що структура капіталу впливає на його вартість. Надмір боргів може підвищити ризик фірми, насторожити інвесторів щодо спроможності фірми розплатитись зі своїми кредиторами. Це в свою чергу, може підвищити вартість капіталу. При розробці політики в галузі структури капіталу управляючі корпорацією ставлять перед собою певну мету. Вона полягає у збільшенні частини боргу, якщо необхідні кошти вигідніше придбати в кредит. В іншому випадку корпорація надасть перевагу фінансуванню розширення своєї діяльності шляхом випуску нових акцій. У зв'язку з цим важливе значення має показник, який називається фінансовий ліверидж, тобто використання позичок або привілейованих акцій для формування фондів корпорації.

Фінансовий ліверідж має справу з практикою використання боргових цінних паперів для фінансування інвестицій. Він визначається співвідношенням між ДВПП (доход до вирахування процентів за позику та податків) і ДНА (доход на акцію). Коли фірма бере в борг, вона зобов'язується сплатити проценти і в майбутньому погасити суму боргу. Ці проценти вираховуються з оподаткованого доходу,отож інвеститори отримують більше доходу. А проте, що більше боргів має фірма в структурі свого капіталу,то вищий фінансовий ризик. Це означає, що, незалежно від рівня доходу від своїх операцій, фірма повинна продовжувати сплату фіксованих купонних платежів і основної суми боргу, коли настає термін погашення. Отож, що більше фірма бере в борг, то більше у неї фіксованих фінансових витрат і тим вища небезпека неспроможності покрити ці періодичні фіксовані платежі.

Переваги фінансового ліверіджу зникають у фірм, які мають у структурі капіталу занадто високу частку боргів. Забагато боргів посилює ризик і підвищує потенціальну загрозу неплатоспроможності. Надмірне фінансування за рахунок випуску акцій - теж не краща політика. Вона повністю позбавляє фірму переваг, які дає фінансовий ліверідж, середньозважена вартість капіталу (СЗВК) стає занадто високою.Більше того, додатковий випуск акцій може: по-перше викликати заперечення акціонерів, бо нові акції потенційно знизять доход і дивіденд на акцію; по-друге, призвести до втрати контролю корпорації на зборах акціонерів; по-третє, підвищити вартість капіталу. Як наслідок, незбалансованість у структурі капіталу (або дуже багато,боргів, або дуже багато акцій) може зашкодити позиції фірми на ринку.

Отже, головна мета фінансових менеджерів - вибрати таку структуру капіталу, яка за найнижчої вартості капіталу допомагатиме підтримувати стабільні дивіденди і доходи, збагачуватиме акційників. Іншими словами, оптимальна структура капіталу має зводити до мінімуму СЗВК і водночас підтримувати кредитну репутацію фірми на рівні, що дозволяє залучати нові капітали на прийнятних умовах.

Поняття банкрутства.

Банкрутство - це встановлений господарським судом факт неспроможності суб'єкта підприємницької діяльності виконати свої грошові зобов'язання не інакше, як через застосування ліквідаційної процедури.

Провадження у справі про банкрутство порушується за наявності матеріально-правових і процесуально-правових умов.

Матеріально-правовими умовами порушення провадження у справі про банкрутство є: стійка (понад три місяці) і значна (на суму не менш як триста мінімальних розмірів заробітної плати) неплатоспроможність.

Процесуально-правовими умовами порушення провадження у справі про банкрутство є подання боржником або кредитором (кредиторами) до господарського суду (за місцезнаходженням боржника) заяви про порушення справи про банкрутство з комплектом передбачених законом документів.

Ознаки банкрутства:

1. Застосування інституту за загальним правилом у сфері підприємницької діяльності (тобто, щодо суб'єктів підприємницької діяльності, основною рисою яких є функціонування з метою отримання прибутку);

2. Встановлюється господарським судом як юридичний факт, що породжує певні наслідки (тобто, слід відрізняти від неплатоспроможності боржника як фактичного стану);

3. Зміст встановленого господарським судом факту банкрутства — неспроможність суб'єкта підприємницької діяльності повною мірою розрахуватися по своїх боргах (неплатоспроможність) у зв'язку з перевищенням пасивів (суми боргових зобов'язань боржника) над його активами (критерій неоплатності, визначений ч. 4 ст. 205 ГК);

4. Неплатоспроможність боржника має бути стійкою і не піддаватися усуненню, попри здійсненим судовим заходам щодо відновлення платоспроможності суб'єкта.

Познавательные статьи:



Коммуникативные барьеры и пути их преодоления

Рынок недвижимости. Сущность недвижимости

Решение задач с использованием генеалогического метода

История происхождения и развития детской игры