Лекція 9 Синтаксичні одиниці та категорії

↑

▷ Содержание

⇐ ПредыдущаяСтр 3 из 3

План

1. синтаксис як розділ лінгвістики. предмет синтаксису.

2. поняття про словосполучення. типи словосполучень. синтаксичний зв’язок слів у словосполученні (узгодження, керування, прилягання, інкорпорування, замикання, ізафет).

3. речення як одиниця синтаксису. речення і судження. ознаки речення.

4. типи речень. члени речення.

5. історична змінюваність типів речення.

синтаксис як розділ лінгвістики. предмет синтаксису. синтаксис (гр. syntaxys – побудова) – це розділ граматики, що вивчає будову зв’язного мовлення та включає в себе дві частини:

1) учення про словосполучення;

2) учення про речення.

у мовознавстві синтаксисом називають також науку про особливості (специфіку) функціонунання в мовленні лексико-граматичних розрядів слів (членів речення); синтаксис дієслова, синтаксис іменника тощо. два розділи синтаксичної науки – синтаксис словосполучення і синтаксис речення – не можна ні розривати, ні змішувати. основною одиницею синтаксису є речення, у складі якого виділяємо словосполучення.

поняття про словосполучення. типи словосполучень. синтаксичний зв’язок слів у словосполученні (узгодження, керування, прилягання, інкорпорування, замикання, ізафет). синтаксичне словосполучення – це синтаксична єдність двох і більше повнозначних слів, поєднаних за смислом і граматично. у сучасному мовознавстві прийнято вважати словосполученнями підрядне поєднання слів (непідрядні поєднання слів у синтаксисі називають сполученнями слів, скажімо сурядне сполучення сестра і брат).

між компонентами словосполучення, поєднаними підрядним зв’язком, можливі насамперед такі семантичні відношення: означальні (зелене дерево),об’єктні (посадити дерево), обставинні (уміло посадити).

основними видами синтаксичного зв’язку підрядного типу є:

- узгодження – це такий тип зв’язку, коли залежний член уподібнюється головному за своїми граматичними формами (білий сніг, великі ножиці;польськ. dobri chlopiec “хороший хлопець”);

- керування – такий тип зв’язку, коли залежний член ставиться в тій відмінковій формі, якої вимагає головний член словосполучення (бачити майбутнє, любов до україни, dаnken dir “дякуємо тобі”);

- прилягання є типом зв’язку, при якому незмінюваний залежний член словосполучення приєднується до головного лише за смислом (старанно працювати, прокинутися вранці, lernen fleißig “старанно вчитися”);

- ізафет (особлива конструкція тюркських мов) – це єдність двох іменників, з яких один визначає, тобто є означенням, напр.: тат. казан институты – казанський інститут;

- замикання є афіксом або службовим словом, що семантично відноситься до стрижневого слова, ставиться при першому слові, тим самим об’єднуючи в єдине ціле як прості, так і складні словосполучення, напр.: на великій швидкості, нім. wir haben heute eine prüfung abgelegt “ми сьогодні склали іспит”;

- інкорпорування (інкорпорація, включення) – це такий вид зв’язку, при якому основи, що мають афікси, поєднуються в єдине морфологічне ціле - інкорпоративний комплекс (у мові мексиканських ацтеків слово-речення нінакаква – “я їм м’ясо” складається з частин ні – “я”, нака – (із накатл – “м’ясо”, тобто морфема – м’яс-) і ква – “‘їм”, що буквально перекладається: “я-м’яс-їм”.

залежно від морфологічної природи головного слова словосполучення поділяють на:

- дієслівні (прочитати книгу, читати вголос, любити читати);

- субстантивні (з іменником у ролі головного слова: план твору, наше місто, третій клас);

- означальні (з прикметником або дієприкметником у ролі головного слова: гідний нагороди, широко відомий, готовий допомогти);

- прислівникові (дуже важливо, недалеко від дороги).

речення як одиниця синтаксису. речення і судження. ознаки речення. словосполучення, як і слово, виконує номінативну функцію. комунікативну функцію виконує речення, яке ю.о. карпенко визначає як мінімальну комунікативну одиницю. в.в. виноградов в основу визначення речення бере структурно-семантичний принцип: речення – це граматично оформлена за законами даної мови цілісна одиниця мовлення, що є головним засобом формування, вираження і повідомлення думки.

речення співвідносне з логічним судженням, але не тотожне йому: кожне судження виражається у формі речення, але не кожне речення виражає судження (не є судженнями питальні речення, спонукальні тощо).

речення має такі основні ознаки:

- предикативність (вираження мовними засобами співвідношення змісту речення до дійсності), грунтується на категорії часу, категорії особи, модальності;

- граматична оформленість;

- смислова повнота;

- інтонаційна оформленість.

типи речень. члени речення. поширеною є така класифікація речень за:

1) характером вираженого в реченні відношення до дійсності: речення стверджувальні й заперечні;

2) метою висловлювання: речення розповідні, питальні, спонукальні;

3) кількістю предикативних основ: речення прості та складні;

4) наявністю головних членів речення: односкладні і двоскладні;

5) наявністю другорядних членів речення: поширені й непоширені;

6) наявністю чи відсутністю всіх необхідних членів даної структури речення: повні й неповні.

члени речення – це повнозначні слова (чи словосполучення), щовиражають певні синтаксичні відношення та перебуває між собою в синтаксичних зв’язках. головні члени речення (підмет і присудок) утворюють предикативну основу речення, другорядні члени поширюють головні члени речення в цілому або доповнюють їх з атрибутивного (означенням), об’єктного (додатком) чи обставинного (обставиною) боку.

історична змінюваність типів речення. оскільки речення з його членами склалося в далекому минулому, то більш наочною зміною в синтаксисі є утворення складного речення. спочатку прості за смислом речення просто ставилися поряд. поступово речення і, відповідно, думки, поняття почали охоплюватися свідомістю як складні, і речення стали поєднуватися не тільки інтонацією, а й сполучниками. насамперед панували сурядні сполучники, потім поступово розвивалися підрядні.

історичний розвиток синтаксичної будови мови в цілому характеризується поступовим зростанням концентрації словесного вираження думки, становленням чіткої граматичної централізації речення, при якій другорядні деталі відмежовані від головних і підпорядковані їм.

література

Основна

дорошенко с.і., дудик п.с. вступ до мовознавства. – к., 1974. – с. 251–257.

карпенко ю.о. вступ до мовознавства. – к., 1991. – с. 173–187.

кочерган м.п. вступ до мовознавства. – к.: академія, 2000. – с. 307–320.

головин б.н. введение в языкознание. – м., 1983. – с. і35–150.

кодухов в.и. введение в языкознание. – м., 1979. – с. 236–247.

перетрухин в.н. введение в языкознание. – воронеж, і972. – с. 195–207.

Додаткова

адмони в. г. развитие структуры простого предложения в индоевропейских языках // вопросы языкознания. – 1960. – № 1. – с. 22–31.

бабайцева в.в. о синтаксических единицах // русская речь. – м., 1975. – № 1. – с. 31–36.

бабайцева в.в. предложение как многоаспектная единица синтаксиса // русский язык в школе. – 1984. – № 3. – с. 51–57.

вихованець і.р. граматика української мови: синтаксис. – к., 1993. – с. 22–34.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

Познавательные статьи:



Как правильно слушать собеседника

Типичные ошибки при выполнении бросков в баскетболе

Принятие христианства на Руси и его значение

Средства массовой информации США