Підготовка до семінарських занять. Специфіка підготовки доповідей, рефератів, есе, анотацій.

↑

▷ Содержание

⇐ ПредыдущаяСтр 14 из 18Следующая ⇒

Семінар (від лат. «seminarium» – розсадник) – вид навчального заняття за визначеною темою у студентській групі, за активної участі слухачів та під керівництвом викладача.

Існують певні рекомендації щодо підготовки до семінару:

· підготовка до семінару повинна розпочинатись відразу після оголошення його теми;

· спершу готується перелік літератури, основні положення семінару;

· основні тези семінару занотовуються на папері великими літерами і розбірливо для кращого читання з великої відстані;

· перед виступом обов’язково оголошується його тема чи питання, з якого планується виступ;

· гарний виступ має вступну частину і висновки, в яких подається короткий перелік основних положень виступу.

Конференція (від лат. – збирати в одне місце) – збір представників наукових течій, прибічників наукової теорії, а також окремих осіб для обговорення і вирішення певних теоретичних і практичних питань.

Доповідь – форма наукової роботи, яка є записом усного повідомлення з будь-якої теми.

Методи підготовки доповіді:

· підготовка тез – основних ідей виступу. На основі тез проголошується промова на семінарі або на конференції, потім промова записується по пам’яті і редагується для зберігання на кафедрі чи для опублікування в збірнику у вигляді доповіді;

· доповідь докладно викладається письмово, а потім у стислому вигляді пропонується аудиторії – у вигляді тез;

· доповідь представляють у вигляді «постерів» – плакатів.

Доповіді за обсягом значно більші ніж реферати, їх представляють на наукові конференції, колоквіуми, семінари та симпозіуми.

Якщо обсяг доповіді складає 5-10 сторінок машинописного тексту і призначається для читання на семінарському занятті, то вона називається повідомленням.

Якщо доповіді грають роль курсових, тоді вони називаються аналітичними записками і представляють собою міні-дослідження.

Доповідь і реферат можуть виступати у якості залікових робіт, за допомогою яких виводиться підсумкова оцінка з дисципліни.

Реферат (від лат. «refero» – доповідати, повідомляти) – доповідь на визначену тему, яка включає огляд відповідних літературних джерел. Реферат – це найпростіший вид роботи. За змістом реферат є результатом реферування однієї чи декількох книг з визначеної теми, тобто короткого огляду основного змісту цих книг. Обсяги рефератів коливаються від п’яти до двадцяти п’яти машинописних сторінок. У рефераті повинні бути титульна сторінка, короткий план та посилання на джерела.

Есе (фр. еssаі — спроба, нарис, начерк) — невеликий за обсягом прозовий твір, що має довільну композицію і висловлює індивідуальні думки та враження з конкретного приводу чи питання і не претендує на вичерпне і визначальне трактування теми. Характерні ознаки есе — логічність викладу, що наближає його певною мірою до наукової літератури, дбайли­ве ставлення до художньої форми. Як правило, есе виражає нове, суб'єктивне слово про щось і носить філософський, історико-біографічний, публіцистичний, літературно-критич­ний, науково-популярний чи чисто белетристичний характер. Стиль есе відрізняється образністю, афористичністю, викорис­танням свіжих метафор, нових поетичних образів, свідомою настановою на розмовну інтонацію і лексику. Він здавна формувався у творах, в яких на перший план виступає особистість автора. Пограничними жанрами для есе є поезія в прозі та науковий нарис або філософський трактат. Перші ознаки есе знаходимо вже в античних декламаціях Лукіана. Як самостійний жанр у літературі есе з'явилося наприкінці XVI ст. Його появу пов'язують з ім'ям французького письмен­ника і філософа М.Монтеня і його "Дослідами" ("Еssаі", 1580), у яких автор розмірковує про майбутнє людства та ін. Есеїстом вважається й англієць Ф.Бекон, автор праці "Ез-заув" (1597). Жанр есе стає провідним з XVII ст. в англійській, XVIII ст. — у французькій, XIX ст. — в американській літературах. До жанру есе вдавалися також Дж.Аддісон, Вольтер, Д.Дідро,
Г.-Е.Лессінг, Дж.Локк та ін. У XX ст. найвидатніші поети, прозаїки, філософи звертаються до жанру есе для популяризації досяг­нень природничих, гуманітарних наук та зближення різних,часто суперечливих читацьких кіл, Серед відомих есеїстів — Р.Роллан, Б.Шоу, Дж.Голсуорсі, Г.-К.Честертон, Г.Уеллс, А.Франс, Г. і Т. Манни, Й.Бехер, Ж.-П.Сартр, А.Моруа, Р.Вайян, І.Еренбург, В.Винниченко, К.Паустовський, В.Шкловський, Є.Маланюк, Ю.Липа, У.Самчук, Ю.Шерех та ін. Популярними в українській літературі є змішані форми: роман-есе, повість-есе ("Романи Куліша" В.Петрова, "Задля празника", "У сутінках" Р.Горака та ін.).

Анотування - процес аналітично-синтетичного опрацювання інформації, мета якого — отримання узагальненої характеристики документ, що розкриває логічну структуру та найсуттєвіший зміст. Анотації використовуються для короткої характеристики наукової статті, монографії, дисертації тощо, а також у видавничій, інформаційній та бібліографічній діяльності.

За функціональним призначенням анотації бувають довідкові та рекомендаційні. Основна відмінність полягає у відсутності чи наявності оцінки документа.

Познавательные статьи:



Психологические особенности спортивного соревнования

Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрации

Занятость населения и рынок труда

Социальный статус семьи и её типология